Тенденція до позбавлення держави регулятивних функцій призвела до появи низки проблем, що різною мірою виявилися у різних країнах (McQuaіl and Sіune, 1986, 8-9)
По-перше, це проблема (яка стосується насамперед Європи) ліквідації державної монополії на ефірні засоби масової інформації і створення комерційної або змішаної державно-приватної системи. При цьому інтереси ліберальних і комерційних груп збігаються, і вони об'єднали свої зусилля з метою ліквідації державної монополії на телебачення в Європі. Успішні приватизаційні проекти змусили уряди багатьох країн переглянути свій підхід до регулювання. У Великобританії ліквідація у 80-х роках 40-літньої монополії BBC мала велике значення, оскільки стала прикладом рішення, що викликало конфлікт державних і комерційних інтересів (McQuaіl and Sіune, 1986,4). Упроваджуючи комерційні канали у систему ефірних засобів масової інформації Великобританія продемонструвала спроможність комерційного і державного телебачення співіснувати разом. У Швеції комерційне телебачення не лише функціонує паралельно з державними каналами, а й допомагає фінансувати своїми прибутками державну телевізійну мережу. Політичні питання, що виникають у процесі роздержавлення, стосуються як ролі і відповідальності комерційних та державних інтересів, так і розподілу сфер впливу між державними та приватними каналами.
Другою важливою проблемою є підпорядкування свободи слова та інших демократичних прав і свобод у сфері комунікації (таких, як право на доступ до інформації та право на її різноманітність) ринковій логіці комерціалізації. Зокрема, сумнівна спроможність ринку підтримувати у життєздатному стані суспільну сферу викликає невдоволення як у моральному, так і в культурному плані. Наприклад, Герман та МакЧесні (Herman and McChesney, 1997, 7) вважають, що сама логіка ринково зорієнтованих ЗМІ "суперечить принципам збереження і розвитку суспільної сфери", оскільки такі засоби масової інформації характеризують високий рівень плати за доступ, висока концентрація власності та політично-консервативний і розважальний ухил, що пов'язано з їхньою залежністю від рекламних надходжень.
Третьою проблемою є збереження національної та культурної самобутності за умов дедалі ширших транснаціональних інформаційних потоків та інтернаціоналізації "інформаційної кухні". Дерегуляція та її логічне продовження - інтенсивна комерціалізація - можуть легко призвести до занепаду мови і культури малих народів і спільнот. Специфічні потреби і вподобання таких меншин можуть бути знехтуваними ринковою логікою, зорієнтованою на масове виробництво і споживання культурної "продукції".
І, нарешті, останньою проблемою є нові технології. Легко пересвідчитися, що дерегуляційний тиск здебільшого пов'язаний з швидким розвитком інформаційних технологій і виникненням "нових ЗМІ", особливо Інтернет. Ті, хто додержується ринково-ліберальних поглядів, стверджують, що нові технології не піддаються регулюванню, оскільки не визнають жодних державних кордонів, у багатьох випадках їх децентралізовано і вони легко перетинають межі між раніше відокремленими секторами друкованих, ефірних і телекомунікаційних ЗМІ. Прикладом може бути застосування волоконної оптики у радіомовленні, телефонних мережах та комп'ютерних модемах (McQuaіl and Sіun, 1986, 8-9). Таким чином, технологічна конвергенція стає фундаментом для здійснення тиску у напрямку політичної конвергенції, зокрема слідування принципам вільного поширення інформації, про які йшлося раніше. Оскільки різні види ЗМІ виконують подібні суспільні функції то й режими їх регулювання не повинні істотно відрізнятися.
Критика політичних тенденцій
Серед окреслених у попередньому параграфі політичних тенденцій особливу увагу привертають деякі моменти. Наприклад, МакКвейл та Сіун (McQuaіl and Sіun, 1986, 6) зазначають, що "за політичними, культурними та соціальними аргументами часто приховуються нерозривно пов'язані між собою комерційні та економічні інтереси". Крім того, у політиці і законодавстві набувають поширення викривлені уявлення про деякі права у сфері комунікації, зокрема право власності і право на поширення інформації. Оскільки питання політики стосовно комунікацій дедалі частіше розглядають у рамках індустріальної парадигми, свободу преси певною мірою стали сприймати як право бути власником і використовувати засоби виробництва без жодних обмежень і втручання з боку уряду. А свободу публікації, наприклад, "розглядають як право власності, що захищає публікацію будь-яких потрібних споживачам матеріалів, потреба в яких виражена через попит на ринку" (McQuaіl, 1994, 129). Незважаючи на тенденції до монополізації в індустрії ЗМІ, труднощі поширення цих уявлень на ефірні засоби масової інформації та привілейоване становище власників у порівнянні з редакторами, журналістами і публікою, вплив зазначених прав та свобод на політику у сфері комунікації загалом є вирішальним. Ці та інші аспекти постійно викликають занепокоєність станом суспільної сфери.
Політичні тенденції можна аналізувати з точки зору їхнього впливу на політичні комунікації. Зокрема, існує конфлікт між двома напрямками політики, перший з яких робить наголос на зміст, а інший - на спосіб поширення інформації. Наприклад для нації-держави становить інтерес проблема збереження національної незалежності та суверенітету у сфері комунікації, натомість громадськість зацікавлена у такому регулюванні цієї сфери, яке б гарантувало різноманітність змісту і доступність інформації для всіх. Інші розглядають наявні дискусії як відбиття фундаментальних розбіжностей між прихильниками ліберально-плюралістичних поглядів і "критичної традиції" щодо сфери демократичної комунікації. Останнім часом домінування ринкового лібералізму над класичною версією ліберального плюралізму ще більше поглибило ці розбіжності. Ринковий лібералізм, як показано у Розділі 2, наголошує цінність індивідуальної економічної свободи певною мірою нехтуючи при цьому іншими демократичними цінностями, такими як участь громадян у виробленні політичних рішень, рівність та різноманітність. Як зазначено у вступному коментарі до цього розділу, різні політичні підходи по різному визначають, який різновид та глибина регулювання необхідні для того, щоб процес політичної комунікації відбувався ефективно.
Концепція ринкового лібералізму з найбільш загальної точки зору є відбиттям головних положень концепцій вільного розповсюдження інформації, вільної преси та вільного поширення інформації за допомоги комп'ютерних мереж і проголошує своєю головною метою захист від втручання держави. Під цим поняттям ринкові ліберали розуміють широкий спектр дій: від спроб тоталітарного уряду застосувати примус або залякування з метою здійснення контролю за змістом новин до існування державних засобів масової інформації і пов'язаних з ними проблем щодо різноманітності, доступу і суспільних інтересів. Концепція ринкового лібералізму вважає державне регулювання неефективним, таким, що гальмує технологічний прогрес і штучно підтримує неконкурентоспроможних "виробників" у сфері культури, тим самим обмежуючи споживачам свободу вибору. Прихильники цієї концепції вважають, що потреби у політичній інформації і новинах найкращим чином можна задовольнити засобами масової інформації, вільними від будь-якого регулювання. Засади політики, що випливають з цієї концепції, включають певні стратегії, такі, як приватизація і репрезентування інтересів суспільства через принцип "суверенітету споживача" (див. критику моделі "суверенітету споживача" у Розділі 2).
Завантажити реферат