ПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА ПРЕСА
ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Черговий етап цього історичного періоду після череди поразок і відступів - це час визволення й відродження, і для власне України він почався не в день Перемоги 9 травня 1945 року, а з 1943 року, з тих днів, коли Червона армія (на той час вже Радянська) почала визволяти українські міста і села, зруйновані під час війни з німецько-фашистськими окупантами.
Ця дія керувалася спільною постановою Ради народних комісарів та ЦК ВКП(б) від 21 серпня 1943 року “О неотложных мерах по восстановлению хозяйства в районах, освобожденных от немецкой оккупации”.
Партійна преса взяла до виконання цю постанову. Оскільки відновлених газет в Україні ще не було, процитуємо “Правду”, яка повідомляє, в стилістиці довоєнного життя, в звичній манері соціалістичного оптимізму::
“С большой радостью встретили колхозники постановление . Колхозное собрание разработало подробного строительства . В артели имени Ленина строительство уже закончено. Теперь все колхозники имеют свои дома” (1943 р., 19 вересня).
“Народ берется за работу с боевым пылом . Они хотят работать на себя, на свой город, на свою родину . Как много может быть сделано местными силами, как помогают выходить из такого затруднительного положения проявления энергии, изобретательности, сметливости . Задача коммунистов - организовать советских людей, собрать воедино творческую энергию, служить примером самоотверженности” (там же, 25 жовтня).
Наведені цитати ще раз підтверджують незмінність ознак преси тоталітарного типу: навіть винахідливість та кмітливість людей, які відновлюють розвалені війною власні оселі, тут дозволяють та схвалюють зверху, їх обов’язково треба пропагувати, ніби без цього справа не зрушиться з місця і всі чекатимуть партійного рішення. Зауважимо, що комуністів закликають саме до управлінської роботи. По-друге, як стає очевидним з тексту, найбільшу надію у таку скрутну годину вище керівництво партії й країни покладало не на мудру й керівну силу партії, а саме на кмітливість народу, на те, що вкотре і не востаннє народ все зуміє, зробить, відновить та обладнає, як до війни.
Чим далі, тим більше матеріалів на ці теми друкує “Правда”. Ось яскравий приклад, взятий кореспондентом газети з донецьких шахт (номер за 14 грудня 1943 р.):
“Когда-то у Енакиевского рудника было богатейшее подсобное хозяйство, дававшее хлеб, мясо, овощи, фрукты и даже мед.
- Все восстановим, все будет так, как было до немца, - утверждает тов. Сиренко”.
Врешті, в пересічних номерах газет тих часів при зображенні реальних подій незмінно присутнє прикрашення, лакування дійсності, виставляння реального життя не таким, яким воно є, а таким, яким його бачать з номенклатурних кабінетів, вірніше, яким його хотіли б бачити партійні бюрократи. Навіть війна й страшна скрута, за які вище партійне керівництво несе пряму відповідальність перед власним народом, не змогли притишити цього прагнення: видавати бажане за дійсне.
Саме це прагнення врешті й згубило всю партійно-номенклатурну та командно-адміністративну систему.
Місцеві газети радянської України понесли значні збитки внаслідок окупації, практично “з нуля” відновлювали роботу. В перші ж дні після взяття крупних населених пунктів, починали виходити місцеві газети - на поганому папері, з використанням техніки друкарень військових газет, у двополосному варіанті. Кілька перших номерів “Днепровской правды” восени 1943 р. вийшли на напівпрозорому папері, в них сповіщалося про перші рішення відновлених органів радянської влади. Бракувало всього, а найбільше - журналістських кадрів, частина з яких загинула на фронтах, решта продовжувала воювати в діючий армії.
А отже, перший час місцевій пресі було дуже важко ефективно вести роботу на звільнених від окупації територіях. Натомість центральна преса у Москві системно й широко показує досвід ведення цих робіт як у глибокому тилу, так і в місцевостях, недавно вивільнених від тимчасової окупації Та, зрозуміло, багатьом публікаціям, навіть талановито й правдиво написаним, було притаманне “лакування”, як і всій партійній пресі тих років.
Хоча колгоспи ще не були відбудовані та й навряд чи колгоспники були ознайомлені з цією постановою, кореспондент не хоче задавати незручні запитання ні людям, ні собі. Він рапортує про, те чого від нього чекають в редакції:
“ .Колхозное собрание разработало подробный план дальнейшего строительства .”.
Ця фраза - не стільки констатація факту, скільки зразок того, як треба було діяти на місцях. Такою була характерна ознака партійної преси. Це називалося: “Показать людям, как нужно работать”. Натомість зображення життя таким, як воно є, не була прийнятним: редактори знаходили в цьому непотрібний натуралізм, соціальний песимізм. А вони, за партійною догмою, були чужі радянському народові. Так на зміну хай і заангажованій, але більше правдивій преси років громадянської війни прийшло за подібних післявоєнних часів цинічне підфарбовування життя.
Ось ще яскравий приклад. Менше року минуло від визволення району від окупантів, а газета бадьоро повідомляє:
“ .В артели имени Ленина строительство уже закончено . Теперь все колхозные семьи имеют свои дома .”.
Красномовні назви газетних статей того часу: “Возрождаются освобожденные районы области”, “Народ берется за работу с боевым пылом”, “Задача коммунистов - организовать советских людей”, “Настоящие хозяева Сталинской области”.
Характерна прикмета того часу - партія затверджувала народногосподарські плани щодо видобутку вугілля, вирощенню зерна, виплавки сталі. Вона ж вирішувала, яким бути газетним шпальтам. Тоді це вважалося нормою.
Так, багато уваги приділяли газети післявоєнної доби висвітленню виконання “Закону про п’ятирічний план відбудови і дальшого розвитку народного господарства УРСР на 1946-1950 роки”. Фактично це була програма дій для кожної редакції - в плані було перелічено головні напрямки роботи, форми і методи, кінцеві цілі тощо. Крім того, вказаний закон у кожній області було конкретизовано, в кожному районі чи місті складено подібні плани - а отже, власну програму мала кожна ланка ЗМІ країни, від всеукраїнських до низових.
У післявоєнний час партійне керівництво пресою не змінилося, навіть стало більш вимогливим. Не змінився політичний режим, це був той самий культ тієї самої особи з притаманними йому ознаками жорсткого, непримиренного, неупинного керівництва.
Кращим доказом того, що після війни суспільство почало повертатися волею Сталіна до практики репресій та боротьби з “ворогами народу”, стало прийняття постанови ЦК ВКП(б) “О мерах по улучшению областных газет “Молот” (Ростов-на-Дону), “Волжская коммуна” (г. Куйбышев) и “Курская правда”.
На той час Управління агітації та пропаганди ЦК ВКП(б) перестало існувати. Всі нормативні документи, що встановлювали правила поведінки газет в будь-якій обстановці, знов почав випускати ЦК ВКП(б).
По суті це була розгромна постанова, що нагадує дві інші широко відомі й прийняті майже одночасно у 1848 р. постанови - по літературі й по оперному мистецтву. Фактично це був цикл постанов, споріднених за метою, котрий означав закінчення періоду вимушеної демократизації партійного життя в екстремальних умовах війни та наступного відновлення мирного життя й повернення до тоталітарних методів керівництва країною й пресою.
Завантажити реферат