Не можна було виграти війну, не демократизувавши суспільство. Люди повинні були виявляти зразки масового героїзму не з-під палки, а за велінням душі, як в тилу, так і, особливо, на фронті.
Та ось настала нова - післявоєнна - епоха. Війна виграна, ейфорія від перемоги минула. Переможці, побачивши Європу, поверталися додому. Партійній номенклатурі треба було повертати країну до старих порядків. Художня література, театр та журналістика були обрані для цього з точним і влучним розрахунком.
Але ними не обмежилися вищі партійні органи. Дістали своє й вчені, зокрема в рамках відомої боротьби з вейсманістами-морганістами. Кібернетика була визнана “служанкою буржуазной науки”. Партія оголошувала цілі напрямки в науці шкідливими, а потім, багато років пізніше, виявлялося, що це були генетика, кібернетика, з котрих проростають численні нинішні досягнення світової науки.
По-перше, цією постановою зняли з роботи редакторів, по-друге, розкритикували те, чим газети жили й працювали у перші післявоєнні роки. Тим не менше, ці заходи дозволили переглянути редакційну практику, кадрову підготовку журналістів, але вони ж приводили до централізації управління, зміцнення зв’язків парткомів і редакцій, створення певного моноліту компартійної бюрократії та партійно-радянської преси, зміцнення авторитарних спрямувань.
На прикладі обласної газети “Ворошиловградская правда” можна простежити, як виконувалася ця постанова. Воно пожвавило й тематичне розмаїття, і жанрову палітру, були запроваджені деякі новаторські підходи до тем, “масштабные акции в газете”. Наведемо приклад вдалої, в цілому, кампанії - двомісячника по будівництву й ремонту житла.
Ось цитата з “Ворошиловградской правды”, в якій узагальнено інформацію про наслідки війни для області, дано широкому читацькому загалу матеріал для подальшого аналізу, більш глибокого інформування:
“Немецко-фашистские захватчики . в нашей области сожгли и уничтожили более 151 тысячи квадратных метров жилья, лишив крова десятки тысяч трудящихся” (29 червня 1949 р.).
Вона ніби розпочинає масштабну газетну акцію.
Далі газета сповіщає про початок двомісячника і подає досвід успішного вирішення проблем у таких складних жанрах, як проблемний нарис, чого раніше, у воєнний час, практично не було. Приклад - публікація “Новое в Красном Луче” (7 серпня 1948 р.). Наявна навіть вимоглива, емоційно забарвлена критика на адресу керівника радянської установи,
“ .по чьей вине Герой Советского Союза, студент учительского института тов. Деревянко второй год тщетно пытается получить квартиру. Невероятные мытарства пришлось испытать вдове погибшего фронтовика. Председателю горсовета не до них, он занят личными мероприятиями”(10 июля 1948 г.).
Зрозуміло, об’єктом для критики голову міськради було обрано за узгодженням з найвищою в області інстанцією - обласним комітетом партії.
Газета “Ворошиловградская правда” друкує й теоретичні матеріали, тобто продовжує нарощування власного творчого потенціалу. Наприклад, пропагандистська стаття “Подъем материального и культурного положения трудящихся” (12 серпня 1948 р.) інформує читачів про успіхи у відновленні порушеного війною:
“Объем капитальных работ по жилищному строительству строительству в истекшем квартале составил 142 поцента к соответствующему периоду прошлого года”.
Ця ж обласна газета підтримує звернення трудящих Ленінграда по відновленню, будівництву і введенню в експлуатацію житлових будинків (29 червня), проводить рейд-перевірку силами робкорів на будмайданчиках (6 липня), готує оглядову статтю, в якій поглиблений аналіз обстановки, зроблений завідуючим вугільним відділом обкому партії, дає авторові підстави для критики на адресу керівників вугільних підприємств за неувагу до житлово-культурних об’єктів (26 вересня).
Редакція широко друкувала листи шахтарів з скаргами та пропозиціями, причому житлова тема органічно перепліталася в листах з іншими - забезпеченням трудящих овочами, картоплею, паливом на зиму (див. номери за 17, 18, 19, 21, 26 вересня і далі), подавала власні коментарі (10 липня), наполягала на необхідності спиратися при рішенні цих питань на депутатів, жіночі ради (19 вересня), подавала відповідь на критику (7 серпня) та фейлетон (21 червня).
Таким чином, газета відновлює досвід поєднання творчих власних редакційних та робсількорівських сил, набутий у 1920-1930-х роках. В результаті проведення двомісячника перед аудиторією викладено широку панораму житлового будівництва та навіть подається критика на адресу керівників вугільних підприємств за неувагу до піднятих проблем. Можна не сумніватися в тому, що матеріали для критичних виступів або прямо давалися відповідним відділом обкому партії, або, знайдені кореспондентами чи робкорами, узгоджувалися там же. Тим самим вища в області партійна інстанція давала санкцію на те, щоб винних керівників, а вони обов’язково були членами партії, виставити на загальний огляд в пресі.
Включена жорстко в систему монопартійного соціального управління, газета приносила дуже високий соціальний ефект саме через здатність акумулювати зусилля на чомусь конкретному та координувати власні дії з керуючим центром. Але в цьому ж полягала й її слабкість: преса не давала можливості для боротьби ідей, вільного обігу різних думок, пропозицій тощо.
В теорії компартійного будівництва все було чудово: на стадії розглядання проблеми мав бути дозволений вільний обіг думок - а після прийняття рішення треба було виконувати демократично (більшістю голосів) прийняте рішення. На ділі всі рішення приймалися кулуарно, виносилися через пресу у готовому вигляді й виконувалися через систему партійної дисципліни. Преса так само лишалася тільки “гвинтиком” однієї дуже великої машини, на той час добре відлагодженої та майже безвідмовної.
Ось оцінка волинської преси, дана дослідницею з Луцька А. Бортніковою у збірці “Українська періодика: історія і сучасність”: “Матеріали “Радянської Волині” повоєнного періоду свідчать, що газета зробила свій посильний внесок у відтворення історії рідного краю . Найбільшу увагу редакція газети зосередила на публікаціях матеріалів, присвячених відбудові народного господарства. Найповніше висвітлювалися справи у галузі промисловості”.
Але це не вся правда, а лише її частина, так би мовити, лицевий бік. Інший, більш драматичний, подає публіцист О. Горновий у статті “Про свободу преси в СССР”, надрукованій в діаспорі в 1947 р.:
“Що в СССР преса стоїть лише на самих послугах большевицької партії, це прекрасно видно з характеру і змісту цих газет. Все вони, як краплі води, подібні одна до одної. Кожна стаття у них, від найбільшої до найменшої, кожна дрібна замітка, кожний рядок відображають тільки інтереси партії і цілковито просякнуті цими інтересами. Большевицькі газети стандартизовані не тільки щодо їх змісту, а також і щодо їх форми . Життя в СССР не вкладається в рамки большевицької преси. Воно не знаходить на її сторінках свого скільки-небудь вірного і повного відбиття. Навпаки, його змальовує преса цілком перекручено.
Завантажити реферат