Досвід мас-медіа в Німеччині (в екологічній політиці)

Досвід мас-медіа в Німеччині (в екологічній політиці)

Засади висвітлення екологічних проблем у Німеччині створює низка законів з охорони довкілля. Важливим фактором є законодавчо визнане право кожного громадянина отримувати екологічну інформацію та подавати без доказу суб'єктивної зацікавленості протест, наприклад, проти запланованого проекту. Таку можливість надає "Закон про екологічну інформацію", прийнятий 8 липня 1994 року . В Україні також є потреба в прийнятті аналогічного закону.

У дискусiї на свiтовiй аренi тематика погіршення стану навколишнього середовища набуває у внутрiшнiй та зовнiшнiй полiтицi бiльшої ваги. У Нiмеччинi тема охорони довкiлля з'являється у виборчих платформах кандидатiв у депутати в 1960х роках, але лише в 1970х вона привертає увагу партiй. У 1979 роцi утворено всесвiтньо вiдому екологiчну партiю Нiмеччини "Зеленi". Це призвело до цiлої хвилi екологiчних iдей у полiтицi європейських країн. Утiлення екологiчних iнтересiв на полiтичному рiвнi призводить до лобізму. Саме за його допомогою здiйснюється вплив на населення.

Нiмецькi фахiвцi в галузi засобiв iнформацiї зазначають, що преса Нiмеччини не мала iнiцiативи в процесi проникнення та закрiплення тем довкiлля на рiзних рiвнях . Популяризація екологiчних проблем вiдбувалася насамперед за рахунок численних книжок, професiйних видань та окремих iнiцiативних науковцiв .

Тема охорони довкiлля набуває ваги в засобах масової iнформацiї у зв'язку з погiршенням стану навколишнього середовища та екологiчних конфлiктiв у 1970х роках. Кризовий стан був викликаний насамперед технологiчними досягненнями в iндустрiальних країнах, розвитком атомної енергiї. Усе це призводить до "вiдкриття" та розвитку теми довкiлля в пресi. Але вже у 1983 роцi ООН критикували висвiтлення проблем довкiлля як таке, що орiєнтується на сенсацiї та носить насамперед подiєвий характер. Таке висвiтлення не вiдповiдало потребам задоволення iнформацiєю, якi iснували в населення . Це стосується не тільки країн Заходу.

Зростання екологічної культури політиків та урядовців, так само, як і населення України загалом, є центральним питанням політики, що проголошує стабільний розвиток. Саме тому Представництво ООН разом із Міністерством екології та природних ресурсів України ініціювало програму екологічної просвіти громадськості.

Оскiльки засоби масової iнформацiї з запiзненням опанували тему охорони довкiлля, їм не вдалося уникнути низки помилок, якi саме й викликали критику ЮНЕП. До цих недолiкiв належать:

 залежнiсть вiд полiтичних та iнших офiцiйних повiдомлень;

 орiєнтацiя на подiї;

 нестача фахівцiв;

 некритичне та зверхнє надання iнформацiї;

 труднощi при поширеннi наукових повiдомлень;

 структурнi та органiзацiйнi перепони, котрi заважають достатньому опрацюванню теми.

Досить часто, особливо в американській пресі, використовується фрагментарність інформації. Це, наприклад, поверхневе або пунктирне визначення громадських проблем за умов поспіху в поданні інформації, прискорення швидкості передачі, що не дозволяє всебічно та об'єктивно оцінити події, про які повідомляється.

Заяви та попередження представників громадських iнiцiатив iгнорувалися та з'являлися в пресi лише пiд час протестiв. Проте досить часто журналiстськi повiдомлення мали суб'єктивний характер, можливiсть висловитися надавалася лише однiй зі сторін. На жаль, ситуацiя мало змiнилася протягом часу.

Нiмецька вчена Аннет Кремер порiвняла газетнi статтi 1971 та 1985 рокiв. Висвiтлення проблем довкiлля набуло в 1985 році реакцiйного та декларативного характеру. Зменшилася кiлькiсть аналiтичних матерiалiв.

Недосконале висвiтлення екологічних проблем пов'язано, зокрема, уже з факторами iнформацiї. До них належать:

 статус (влада, вплив тощо);

 гармонiя (відповiднiсть очiкуванням);

 негативiзм (конфлiкт, протистояння, криза);

 порiдненiсть (географiчна, культурна, полiтична);

 причетнiсть (читачiв чи слухачiв);

 персоналiзацiя;

 короткочаснiсть;

 несподiванка.

Таким чином, негативiзм, короткочаснiсть та ефект несподiванки вiдiграють значну роль у висвiтленнi екологiчних проблем. Стан довкiлля стає цікавим для висвiтлення, коли йдеться про катастрофи, екокризи, пошкодження, небезпеку чи засторогу. Кращим індикатором кар'єри екологічної тематики є широке використання еколексики громадськістю, а показником її активного розвитку – проведення конференцій та семінарів, вихід літератури.

Парадокс, але негативiзм є позитивним для екологiчної тематики. Адже саме у зв'язку з ним їй надається уваги, хоча її постійність порушується. Саме негативнi приклади стають домiнуючими, що веде до обмеження сприйняття та висвiтлення iнших явищ, уява про котрi залишається на поверхневому рiвнi. Одночасно негативнi приклади заважають спiвробiтництву. Зростаюча комунiкацiя ризику призводить до того, що кожне наступне повiдомлення про небезпеку сприймається з антипатiєю.

Короткочаснiсть та ефект несподіванки (переоцiнена "актуальнiсть" журналiстських завдань) впливають негативно на висвiтлення екологiчних проблем. Вони вказують насамперед на тривалi процеси, котрi вiдбуваються в багатьох галузях. Опрацювання екологiчних тем потребує часу та розумiнню зв'язку мiж усiма екологiчними явищами.

На думку нiмецького вченого Руманна , ЗМК починають лише тодi цiкавитися станом довкілля, коли полiтики у своїх промовах оцiнюють те чи інше явище або тему. Журналiсти концентруються, як правило, на полiтичних масштабах ризику.

Пiд цим дослiдник розумiє не тiльки полiтичну залежнiсть, але й оцiнку та актуалiзацiю стану речей (ризикiв, екологiчних проблем тощо), якi не вiдповiдають реальностi. Учений наголошує, що реальнiсть зображується викривлено, відбувається драматизацiя, спрощення та iдеалiзацiя проблем, що веде до суб'єктивного сприйняття дійсності в суспiльствi.

Типовий розподiл редакцiй за вiддiлами та обмеження рубриками не дозволяє висвiтлювати проблеми довкiлля в їх повному комплексi. Завжди будьякi аспекти тематики залишаються осторонь.

Професор Хемберг пропонує три шляху вирiшення цiєї проблеми:

 а) модель запровадження нових iнституцiй – органiзацiя окремого вiддiлу з власним мiсцем у газетi чи у ефiрi,

 б) гнучка органiзацiйна модель – систематична кооперацiя мiж усiма редакцiйними структурами з метою найповнiшого опрацювання теми. Насамперед мова йде про "основану на колективнiй працi проектну редакцiю",

 в) модель проникнення – журналiсти всiх вiддiлiв опановують екологiчнi знання.

Інша проблема, яка протистоїть першій, є диференцiйована готовнiсть аудиторiї до сприйняття екологiчних тем. Чим вище буде соцiальноекономiчний статус та рiвень освiти, тим швидше й повнiше буде зрозумiлою екологiчна комунiкацiя. В iншому випадку вона залишиться на рiвнi "привілейованих" груп. Отже, роз'яснення екологiчних проблем не може бути ефективним без зростання загальної освiти населення.