Але з 1979 року воно повільно збільшувалося і значно зросло в 1982 році у зв'язку з дискутуванням у суспільстві теми загибелі лісів. Наприкінці 1980х років екологічні журнали Німеччини мали наклад понад чотири мільйони.
Це підтверджує і висвітлення проблеми "кислотних дощів" у газетах "Frankfurter Allgemeine Zeitung" і "Suddeutsche Zeitung". Незважаючи на те, що північні країни привернули увагу до цієї проблеми на міжнародному рівні ще в 1972 році, під час конференції ООН з довкілля та розвитку в Стокгольмі, в обох газетах з 1972 по 1980 рік було надруковано лише дев'ять матеріалів, сім з яких – у "Suddeutsche Zeitung". Деталізоване висвітлення цієї проблеми відбулося лише в 1982–1985 роках. Як раз саме на цей період припадає прийняття низки важливих документів уряду Німеччини та Європейського Співтовариства, які мають на меті заходи подолання проблеми "кислотних дощів".
Напередодні другої конференції ООН з довкілля та розвитку в РіодеЖанейро в 1992 році екологічна тематика посідала постійне місце в ЗМК. Проблеми довкілля перестали бути другорядною темою суспільної дискусії. Тема навколишнього середовища з'являється не тільки на політичних, регіональних і локальних сторінках, але й у спортивному, економічному розділі, есе. Йому також відводиться і власне місце.
Саме в цей час екологічна політика Німеччини набуває найбільшої популярності, відбувається зростання уваги до екологічних проблем на політичній арені країни в цілому. Але вже у 1997 році увага преси згасає. Навіть повідомлення міністра охорони довкілля Німеччини про приріст німецьких викидів CO2 вже не привернуло достатньої уваги преси.
Велике значення у висвітленні екологічних проблем має робота пресслужб політичних та адміністративних установ. Під час дослідження матеріалів про політику в НордрейнВестфалії було встановлено, що 60 відсотків із них пов'язані з пресконференціями або повідомленнями для преси офіційних установ. Цю саму цифру було отримано й під час вищезгадуваного аналізу статей про "кислотні дощі", про що мова йшла вище.
Класифікацію екологічних журналістів за типом обробки та пошуку інформації наводить професор Хемберг .
Перший тип – "транспортники інформації", котрі збирають та селектують інформацію за певними критеріями.
Другий тип – "критики та контролери".
Третій тип – "адвокати", котрі беруть на себе функції "повитухи", намагаючись привернути увагу до (нових) екологічних проблем.
Катастрофа в Чорнобилі, хімічна аварія та інші негаразди виступають для екологічної політики й ЗМК, на думку німецьких учених, "позитивним випадком". Вони зумовлюють цикли уваги преси та кон'юнктуру певних тем. Політики здатні цей проміжок часу використовувати настільки довго, наскільки увагу суспільства за допомогою ЗМК привернуто до цих проблем.
Якщо екологічна небезпека широко висвітлюється в ЗМК, окремі теми привертають увагу всієї нації, у цьому є заслуга екологічних журналістів – "адвокатів". Саме їх матеріали та акції здатні вивести екологічну політику з кризи .
Не можна не зважати й на ринкові інтереси ЗМК. Вони примушують пресу розглядати коло екологічних проблем під кутом щоденних інтересів читачів, описувати науку та політику за власними правилами. Наукові дослідження та окремі вчені розглядаються під кутом того, наскільки це може бути цікавим для читача. Важливо й те, який ступінь політизації має проблема. Чи здатна вона викликати дискусію та привести до її розвитку на сторінках суспільнополітичного чи розважального видання. Які саме персони задіяні в цьому процесі, який статус вони мають, чи належать до еліти суспільства, здатні чи ні до дискусії, орієнтованої на певні цінності чи моральні якості тощо .
Поки екологічна політика представляла на суд громадськості екологічні проблеми плакативно, трохи поверхнево, екологічні журналісти могли досить легко доносити її ідеї до читача. Але з часів, коли екологічна політика вдається до складних технічних і наукових питань, завдання екологічних журналістів ускладнюються. "Наклади краще робити на скандалах та вині третіх осіб. Наклад є й для екологічних журналістів одним із критеріїв роботи" [ ].
Можна простежити, як тема набуває тенденції кращого пристосування до ринкових інтересів на прикладі висвітлення проблем із сміттям. Назва статті "Бізнес зі страхом" нагадує за змістом матеріали з іншої рубрики – "Кримінал".
Колишня міністр охорони довкілля землі ШлезвігХольштайн Едда Мюллер зазначає, що увага преси до екологічних акцій зовсім неадекватна їх важливості. Екскурсія до окремого біотопу чи прогулянка з принцесою Таїланду викликали значно більше уваги, аніж заходи з приводу збереження клімату чи європейські ініціативи, котрі для регіону мають суттєві наслідки.
Хоча публіка під час соціологічних досліджень указує на велику зацікавленість у розв'язанні екологічних проблем та на необхідність боротьби із забруднювачами довкілля, власний внесок окремого індивідуму в цей процес незначний. Як правило, у проблемах винен, наприклад, сусід, але не опитуваний персонально.
Екологічні журналісти та політики мають багато спільного, оскільки займаються міждисциплінарним розвитком екологічної тематики. Це й зв'язки з економікою, сільським господарством, транспортом тощо. У більшості випадків організація координування цієї тематики як у пресі, так і в політиці будується за галузевим принципом. Під час конкуренції в редакції поміж окремими темами це призведе до можливого програшу екологічної тематики. Також і в політиці – концентрація екологічних проблем у межах одного адміністративного підрозділу допомагатиме розгляду проблем довкілля за часів підйому екологічної політики. Але за часів її спаду інтеграція проблем довкілля в різні політичні підрозділи є ефективнішою.
Необхідність проникнення екологічного журналіста в таку тематику, як економіка, енергетика, сільське господарство, може призводити до прямої чи прихованої конкуренції з колегами, котрі відповідають за висвітлення подій у цих галузях.
Можливості для висвітлення екологічних проблем зростають під час великих подій, якими можна, наприклад, вважати конференції ООН. За часів другорядності екологічної політики в суспільстві й у пресі матеріали про довкілля будуть з'являтися на передостанніх сторінках.
Професор Хемберг дискутує три організаційні моделі висвітлення екологічних проблем .
Інституційна модель – екологічна проблематика має окрему редакцію, власну сторінку чи рубрику.
Фільтраційна модель – наукова редакція чи економічна редакція пропонують матеріали з екологічної тематики іншим редакційним відділам.
Модель редакції за проектом – творча обробка тем довкілля спільною командою журналістів різних відділів. За такою моделлю, наприклад, працює німецький журнал "Шпігель".
Яка з цих моделей приверне увагу видавців та головних редакторів, залежить від стану популярності екологічної політики в суспільстві. Політичне значення питань навколишнього середовища відіграє в цьому випадку головну роль.
Завантажити реферат