Текст як модель комунікативного акту. Дипломна робота

1.2. Діяльність автора і читача у процесі здійснення комунікативного акту Як автор, так і читач в процесі спілкування здійснюють певну працю. Якщо звернутись до процесу читання (слухання), то в загальному вигляді предметом праці як автора (оратора), так і читача (слухача) виявиться свідомість читача (слухача), у змінах у котрій обидва учасники комунікативного акту здійснюють свої наміри. Засобом праці - знаряддям, за допомогою якого досягається ця мета, слугує повідомлення, яке має форму мовленнєвого твору. Доцільна діяльність адресата - сприймання повідомлення - потребує волі. Ця воля тим більш необхідна, чим менше повідомлення зацікавлює читача (слухача) своїм змістом і способом ( сприйняття, чим менше сприймаючий повідомлення насолоджується грою інтелектуальних сил. Необхідно уточнити. Предмет мовленнєвої діяльності - не тільки змістова інформація, яка міститься в повідомленні, але й співвіднесена до неї змістова інформація з тієї ж теми в свідомості адресата. Засіб мовленнєвого спілкування - повідомлення, в котрому зафіксована інформація, що складає проміжний предмет праці - повинен мати будову, пристосовану для впливу на свідомість читача. Тут знаходять відображення і особливості мислення автора, котрі можуть як сприяти праці читача, так і бути їй перешкодою. Особливість мовленнєвої діяльності читача полягає в тому, що суб’єкт її одночасно виступає і як її об’єкт (предмет). Свідомість читача, будучи суб’єктом пізнання, активно переробляє повідомлення з метою, усвідомленою даним читачем, і в той самий час зазнає впливу цього повідомлення відповідно до мети, яку переслідує автор. Спілкування найбільш легке та ефективне, коли мета і можливості читача й автора (як вони представлені у творі) збігаються. У комунікативному акті можна виділити такі моменти: на боці автора підготовку мовлення, "промовляння" підготовленого повідомлення перед його публікацією - мисленнєве "примірювання" повідомлення до свідомості адресата, власне мовлення і вже на боці адресата розуміння, включаючи моделювання задуму автора (навіщо він це сказав?) - корелят "промовляння", засвоєння зрозумілого, - уведення його до свідомості. У "віяльному" мовленні (виняток становить відкритий ефір - де діє режим діалогу) через деякий час після створення повідомлення відбувається саморедагування (або редагування) - моделювання комунікативної діяльності читача і удосконалення її умов. Автор подумки моделює вплив повідомлення на уявного читача, намагаючись визначити результати сприймання повідомлення в свідомості читача, і змінює твір так, щоб краще досягти бажаного. Відбувається саморедагування, внутрішнє мовлення адресанта ніби імітує внутрішнє мовлення адресата. Те, що було окреслено нами в загальних рисах, опишемо тепер більш докладно, враховуючи внутрішній зміст процесів породження і сприйняття мови, а головне роздивляючись вже комунікативний акт не як єдність, а як окремі мовленнєві процеси (створення твору - публікація і сприймання - розуміння). У процесі промовляння суб’єкт діяльності - адресант; предмет діяльності - закладена в повідомленні інформація, тобто зображувана твором дійсність (результати відображення дійсності в свідомості автора); мета - переслідується в свідомості і діях читача; засоби діяльності - мовна система і мовний матеріал, які надають відповідні моделі для оформлення результатів відображення і зображення дійсності - належної передачі читачеві інформації в повідомленні, що дозволило б досягнути необхідних змін в свідомості (а потім і в діях) читача; продукт промовляння - повідомлення. При "промовлянні" автор моделює діяльність читача. У процесі розуміння суб’єкт діяльності - читач; предмет діяльності - змістова інформація, вміщена в повідомленні, а також змістова інформація з тієї ж теми, яка міститься в свідомості читача; мета - переслідується читачем в його свідомості і діях; засіб мовленнєвої діяльності - повідомлення, в котрому ця інформація зафіксована в структурі та формі, означених метою впливу на свідомість адресата і мовленнєвими вміннями адресанта, а також мовна компетенція і тезаурус читача, продукт розуміння - зміни в свідомості (а потім і в діях ) читача. У процесі розуміння моделюється задум автора. Мета повідомлення не завжди виявляється в повній мірі усвідомленою читачем з самого початку процесу спілкування. Чим менше кваліфікований читач, тим менш чітко розуміє він на початку кінцеву мету автора, обмежуючись задоволенням свого психологічного інтересу, однак наприкінці прочитання більшою або меншою мірою усвідомлює мету автора. Як особливу форму розуміння виділимо відбір інформації. У цьому випадку читач сам ставить досить вузьку мету читання - отримання конкретних відомостей - і виступає в повній мірі суб’єктом діяльності. В такому, скажімо, крайньому випадку, як читання стародавнього тексту сучасним дослідником, втілюється зовсім не та мета, котру ставив перед собою давній автор повідомлення, а інакша - котру ставить перед собою сьогоднішній дослідник. Звичайно ж при відборі інформації йдеться про отримання - видачу довідки. І тоді найбільш зручно, якщо твір (видання) пристосовано для реалізації мети, яку ставить перед собою читач, відповідним чином побудовано, забезпечено вказівками, рубриками, змістом, виносками, що ніби попереджують спрямування відбору інформації. Створення плану автором - вихідний момент першого написання твору. Протягом століть склався звичай писати (переписувати) твори тричі. Уперше автор турбується в основному про фіксацію відображеного матеріалу, при повторному переписуванні відпрацьовує пізнавальну (змістову) підструктуру його - основу побудови твору, втретє - він зосереджений на власне комунікативних моментах, комунікативній підструктурі. Характерно, що часом досвідчені автори, якщо не встигали з якихось причин провести третій етап (необхідність в котрому, завдяки їхній інтуїтивній майстерності була не такою вже значною), вважали своїм обов’язком принести читачам вибачення, що не опрацьовували спеціально форму. Під час написання і переписування створюється вже не структура, а текст (що вміщує як структурно необхідну інформацію, так і "пакувальний матеріал"), розгорнутий в мовленнєву тканину зі всіма її рівнями, створюється підпорядковане меті автора зображення віддзеркаленої дійсності це супроводжується моделюванням реакції читача, перебудовою будов внутрішнього мовлення в зовнішнє, заповненням еліпсисів-шпарин у ньому, добір нормативних знаків, коментування, яке переводить загальні значення в індивідуалізовані змісти. Таким чином, формується план змісту, представлений знаками логіко-понятійного коду (М. І. Жинкін[43]), що викликають у свідомості читачів концепти мовних знаків та конструкцій. Над ним, звичайно, виростає план виразу, в котрому концепти виступають із своїми експонентами. (Необхідно визнати як користь для аналізу, так і деяку штучність цього розділення. План змісту важко уявити без плану виразу, нехай і уявного). На відпрацьований твір одягається видавцями, публікаторами нова оболонка - редакційно-технічне і художнє оформлення, які передають графічними засобами найбільш загальні спільні риси частин тексту (зокрема, інформацію про значущість частин тексту - вибір кеглю). З появою видання перша половина комунікативного акту, "мовлення", завершена. Розуміння йде в напрямі, зворотньому до авторського мовленні, від експонентів через концепти - до змістів, від найнижчих рівнів плану змісту твору - до тез і ідеї твору. Таким чином, читання відбувається не тільки горизонтально, але й углиб тексту і вертикально. Є ще одна досить суттєва обставина, котра звичайно враховується при побудові твору, - послідовність комунікативно-пізнавальних процесів в діяльності читача. Щоб твір був сприйнятий, треба привернути до нього увагу читача, викликати інтерес до його змісту, потому підвести до рішення або сформувати погляди читача. Після цього можливий заклик читача до дії, порада як здійснити вчинок, до втілення котрого адресат вже підготовлений. Ця закономірність докладно описана в теорії реклами - у формулі психологічних впливів реклами АІДА (перші літери чотирьох англійських слів: Аttention - увага, Іnterest - інтерес,Desire - прагнення, Аction - дія). Вона легко переноситься на структуру рекламного твору, а зрештою - будь-якого комунікативного акту. Таким чином, комунікативний акт передбачає наявність аналітичних та синтезуючих пізнавальних дій автора та читача, причому автор моделює процес розуміння у читача, читач же моделює вже препарований для нього автором процес авторського зображення дійсності. Тому звернення читача до твору ( передбачає менше спроб і помилок, ніж розгортання задуму автором. Необхідною умовою здійснення комунікативного акту є психологічна активність автора і психологічна активність читача, які відбуваються із протилежних висхідних точок (від задуму до готового твору - у автора, від готового твору до авторського задуму - у читача, але в обох від заголовка, - причому заголовків нерідко буває два: перший стимулює активність читача, другий - розкриває основне співвідношення структури твору). Слід зробити два застереження. Перше. Реально ні діяльність автора, ні діяльність читача не відбувається тільки в одному напрямку. Розгортання кожного нижчого рівня може викликати перебудову мовлення на більш високих рівнях, прочитання тексту далі поглиблює розуміння і може змінити саму спрямованість розуміння (це вже може свідчити про недосконалість комунікативного акту). Друге полягає в тому, що звичайно описані вище закономірності в конкретних комунікативних актах не виявляють себе повністю. В одних випадках потреба у певній ланці за конкретних умов відпадає, в інших - автор і редактор недостатньо кваліфіковані для цього, в третіх - читач не підготовлений до сприйняття достатньо складного твору.