Природа й структура комунікативного процесу

Кілька зауважень до видів комунікації згідно з табл. 1.

Групова комунікація являє собою систему найчастіше міжособи­сті­­сних нере­гульованих зовнішніми факторами сто­сун­ків, завдяки чо­му кожен комунікант може виступити в ролі комуніката. Така ко­му­нікація може відбуватися у різних групах — малих, великих, ду­же великих, які називаються публікою або масою.

Публікою називається така група осіб, які об’єднані лише духов­но, по­дум­ки, але розпорошені та фізично відокремлені [Tarde G., 43]. Публі­ка, на думку Tarde’а, є продуктом поширення періодичної преси, що об’єднала різних людей як споживачів інформації духов­но.

Масою називається суспільна гетерогенна (неоднорідна) група лю­­­дей, що є анонімними, фізично розпорошеними й відокремле­­­ни­ми, неорганізованими до співпраці [Blumer H., 185].

Ринковомедійна комунікація є результатом розвитку комунікації з масою людей на засадах економічних, коли маса розглядається як група індивідуальних споживачів інформаційної продукції [Goban-Klass T., 214]. При цьому однобічними є суспільні зв’я­зки з джере­лом комунікації, не на належному рівні усвідомлю­ється ринкова ма­са людей як потенційно можлива духовно-суспільна єдність.

Віртуальна комунікація виникає у лоні масової комунікації в ре­зуль­таті процесу глобалізації масової комунікації, виникнен­ня му­ль­ти­медійних систем, що веде до зміни самої природи комуні­ка­ти­в­но­го процесу, багатовекторність якого настільки стає склад­ною, що комунікатор одночасно отримує роль і комуніканта, і кому­ні­ката. Ця одночасність є продуктом віртуального (можливого) пе­ре­бу­ван­ня в одному й тому ж часі й просторі багатьох комуні­ка­то­рів завдя­ки технічній можливості фізично об’єднуватися в глобаль­ні інфор­ма­ційні надсистеми.

4. Природа комунікативного про­цесу цікавить багатьох уче­­­них. Наявність близько 200 ви­­значень цього явища, про що ми говорили у минулій ле­к­­­­­ції, є яскравим свідчен­ням того інтересу.

Якщо на найпростішому рів­­ні уявляти кому­ні­ка­цію як си­­­сте­му з трьох елементів, так, як уявляли її здавна:

мовець—твір—спів­роз­мовник

то можна виділити кілька спо­собів репрезентації стру­к­тури спілкування. Оскільки структурні зв’язки в системі комунікації можуть виконувати роль актів, процесів, дій, операцій, то мова йде, власне, про способи репрезентації комунікативного процесу.

На думку McQuail’а (1994), можна виділити чотири типи комунікації, які, по суті, репрезентують аспекти комунікативного процесу, частково його фази: моделі трансмісії (А), моделі ритуалу (Б), моделі привернення уваги (В) і моделі рецепції (Г).

Для при­кладу розглянемо кілька мо­де­лей явища комунікації, що допоможе нам збагнути при­роду спілкування (цит. за [По­чепцов Г. Г., 1999, 10—17; Goban-Klas, 52—79]).

А. Загальна модель комунікації як трансмісії. Ця модель виражає одновекторну суть комунікативного процесу:

відправник одержувач

Комунікативний процес розглядається як процес передачі ін­фор­ма­ції.

Модель всесильної пропаганди, або модель Чакотіна (Tchakhotine). На підставі особистого досвіду заняття гітлерівською пропагандою німецький емігрант у Франції Серж Чакотін представив психологічну модель проведення масової пропаганди. На його думку, гітлерівська пропаганда здійснювалася на засадах теоріїї Павлова про вироблення умовних рефлексів у тварин. Техніка пропаганди трималася на зв’язку визначених ідеологічних смислів з внутрішніми рефлексами людини. Модель Чакотіна, по суті, відбивала думку Платона про те, що риторика — мистецтво переконання — з очевидністю є мистецтвом догоджання: чим вдаліше переконуєш, тим вдаліше догоджаєш слухачам.

	Мотиви

Модель Чакотіна закладала своєрідну модель людини й суспільства. Чекотін виділяв чотири рефлекси людини, на яких мала триматися пропаганда: агресивний, сексуальний, захисний та харчовий. Для нього людина була істотою, що керувалася категоріями інстинкту й почуття, аніж розуму. Пропаганда для Чекотіна — це повтор гасел, що торкалися інстинктів та почуттів людини. Комунікативний процес, таким чином, зводився до одновекторності й спрямованості на великі групи — масу, яка мала перетворюватися у “по­трібну публіку” способом передачі дозованої інформації та нав’­язу­вання ідеологічних смислів, що підкріплювалися життєвими рефлексами людини.

У шістдесятих роках на основі цієї моделі витворилася теза В. Пакарда про “вплив на підсвідомість”. Прикладом є сучасна реклама чи політичний маркетинг (новітня форма партійної пропаганди), коли мова йде не так про товари, осіб, програми, як про систему цінностей, бажання споживачів. У результаті люди купують не косметику, а дбають про красу, не п’ють пиво, а створюють клімат доброго товариства, не обирають політику чи партію, а обирають особистість, добробут та демократію.

Модель персвазійного акту (акту переконання), або модель Лассвелла. Американський політолог та дослідник пропаганди Гарольд Лассвелл розуміє процес спілкування як акт, що складається з п’яти основних складників: “Хто говорить, що, яким засобом, до кого і з яким результатом?”