Водночас автори аналізованих текстів, дбаючи про повне взаєморозуміння зі своїми читачами, вдаються до різних способів пояснення складних понять: Ці ”муки творчості” автора психофізіологічною мовою називаються аферентним синтезом (ВВ,34); В основі контексту-пресупозиції (припущення) лежить ентимема (міркування, в якому пропущена одна із частин) (Ф,251); . експліцитно чи імпліцитно (явно чи неявно) . (Ф,267).
Автори, зорієнтовані на читача, не соромляться ”посвячувати” його в хід своїх думок, у сам процес творення наукового тексту, висловлювати сумнів тощо: Скласти якусь схему розвитку літературної мови в підрадянський час досить складно. Які обрати параметри? Можна поділити письменників на тих, хто . можна . але . Спробуймо об’єднати . (Р,293-294); Щоб виділити особливості того чи іншого стилю, необхідно порівняти його з якимсь еталоном. Тут можливі два підходи (Ф,288).
Сприймаючи читача співрозмовником-однодумцем, автори надають викладу характеру усної оповіді - уживанням слів і синтаксичних конструкцій, ”забарвлених колоритом розмовності” [7]: Визначення тексту у вигляді дефініції - річ майже неможлива, та й чи потрібна (ВВ,13); Інакше і не може бути. Адже мета повідомлення . (Ф,243).
Особливо багато таких конструкцій у тексті ”Історії”: Та і як же можна було цього уникнути, коли . (Р,256); .реалії тогочасного життя хоч-не-хоч потрапляють на сторінки його (В.Винниченка - Н.Н.) творів (Р,278); Чого зовсім не було в поезії М.Зерова, так це червоно-революційної лексики й фразеології (Р,301); Оце вам і історія громадянської війни 1918-1920 рр. (Р,303); Вловлюєте ритм? (Р,344).
Своєрідною експресією позначені тут і парцельовані конструкції: З художньої літератури періоду України-Русі зберігся тільки один твір - ”Слово о полку Ігоревім”. Але твір геніальний (Р,36); Художніх засобів К.Зіновіїв не визнає. Проте порівняннями користується досить часто (Р,111).
Цікаві з погляду характеристики вербальної поведінки авторів різного типу короткі речення, які трапляються в аналізованих текстах: І хоч ще й на початку XII ст. у віршах Д.Наливайка, звернутих до синів князя Олександра Островського, чується заклик зберігати предківську віру , але це вже був голос волаючого в пустелі: князівські роди приймали католицизм. Зникало й протестантство (Р,77). Уживанням подібних конструкцій досягається динамізм історично-наукового дискурсу. Крім того, тут є й емоційний підтекст, що формується залученням забарвлених слів і висловів (заклик зберігати предківську віру, голос волаючого в пустелі), а наведення уривка з поезії, не цитованого тут, передає небайдуже ставлення науковця до тих обставин, які тягли за собою соціальне обмеження української мови. Пор. також: Прийшла війна. Замовкли музи, але не надовго (Р,335).
Імпліцитно передане ставлення автора до описуваних явищ і в абзацоподілі, який, подібно до абзаців у художній літературі, подекуди виконує емоційно-експресивну функцію. Так, в окремий абзац виділене речення: Українська мова не була зовсім поза наукою (Р,227) свідчить про небайдужість до мови. Таке саме ставлення автор намагається сформувати й у читача, довіряючи йому, вбачаючи в ньому однодумця.
Короткі речення, виділені в окремі абзаци, виконують функцію організації читання, наприклад, окремими абзацами подано такі речення: Спробуємо дати схему комунікативної підструктури. Можемо уявити два її варіанти (Ф,240); Третій вимір тексту - вглиб (Ф,245).
Спрямованість на читача виявляється у вживанні таких текстотвірних конструкцій: І третій постулат (ВВ,31); Підсумуємо (Ф,232); Необхідно уточнити (Ф,235); Звернімося до драматургії (Р,113); Кілька слів про дієслівні форми (Р,115);
Нарешті, текстотвірна конструкція ”запитання - відповідь”, яка імітує діалог автора з читачем, широко представлена в аналізованих текстах: Від чого залежить структура тексту в плані комунікативному? Від характеру функції впливу на людину. Від чого ж залежить цей характер? Від таких факторів .” (ВВ,24); Який з рукописів є досконаліший? Як доводить В.В.Німчук, арраський. Він у багатьох питаннях досконаліше інтерпретує структуру української граматики (Р,101); Як же оцінювати слов’яноруську мову й мову Г.Сковороди з погляду їх належності до української літературної мови? Відповідь на це питання не проста. Тут можна було б провести аналогію з церковнослов’янською мовою часів Київської Русі . (Р,131); Чи відчувається перегук між лексичним складом українських історичних пісень та дум і староукраїнської авторської поезії? Безперечно, відчувається. Він помітний у . (Р,190); А як з мовою І.Франка? З одного боку . (Р,268); Чи можна стверджувати, що зв’язок із фольклором - така ж визначальна ознака національної поезії? Мабуть, так (Р,268).
Структура і зміст відповідей дають змогу додати певних рис до характеристики авторів: це і повага до колег, яка виявляється у звертанні до слів інших науковців з приводу сказаного (як доводить .), це і переконаність (безперечно), і сумнів (мабуть), урахування різних підходів (з одного боку) і узагальнення на основі зіставлень (провести аналогію) - словом, прояви професійних рис науковців, які, до того ж, цілком коректно виявляють себе в архетипічній парі автор-читач.
Загального некатегоричного звучання аналізованих текстів не порушують навіть поодинокі сентенції: У наш час українська літературна мова знову піднімається на власні ноги. Для цього їй потрібні надійні опори. Однією з них є правдиво викладена історія: пізнай самого себе - й ти будеш непереможний (Р,9); Від несмаку до несмаку - один крок (Р,152); У неволі скрізь погано (Р,210); Переконування ”в лоб” - це не кращий прийом. Ламати соціальний емоційний стереотип треба поступово, розумно, обережно (ВВ,57).
Автори текстів часом вдаються до образних засобів, що, як відомо, не є визначальним елементом наукового стилю. І контактну, і виразову функції виконують розгорнуті метафори:
Освоєння фольклорної цілини - це не лише вирощення на зораних землях тих злаків, що ростуть самосівом у степу. Майстерність хлібороба полягає в тому, що він уміє відібрати найкраще зерно, помістити його в родючий ґрунт і добре доглянути посіви. Майстерність поета нагадує хліборобську працю: з паралелізмів і сталих порівнянь він видобуває слова-символи, добре знаючи, що символічність у них підтримується зв’язком із фольклорною образністю, і ставить їх у новий семантичний контекст. Так з’являються нові, суто авторські образи, переважно метафори (Р,184).
Якщо звичайний канал зв’язку починає працювати з того моменту, як його ввімкнули, то канал соціального зв’язку для ”зняття трубки” вимагає, щоб текст привернув увагу адресата і був оцінений ним як цікавий. Тільки тоді він буде його читати. Примусити автора зняти трубку повинен сам текст (ВВ,25).
Є в текстах і інші образні засоби: Знаком ефективності структури тексту є його архітектонічна досконалість. Вона інакше не існує, ніж у графічно-знаковій тканині, яка є формою всього того, що відбувається на сцені Психіки Автора й Свідомості Суспільства (ВВ,12); Контакт увімкнений. Але людський канал зв’язку легко вимикається - увага стомлюється і слабне, її заколихують монотонні збудники, губиться канва думки. Структура тексту повинна чинити опір подібним перешкодам (ВВ, 25); Якщо у тексті фіксуються змістові ”прогалини”, що ускладнюють розуміння, то обов’язково треба відновити це ”провалля” змісту (ВВ,30); .процес думання поступово визріває і шліфується у слові, яке може бути втілене у графічний знак. Слово не є сорочка, в яку одягається думка (ВВ,37); фольклоризми виступають як орнаментація, як вишивка на комірі й на рукавах сорочки (Р,241); опис природи у А.Тесленка - простий, ледь заштрихований (Р,264); зіставлення у Коцюбинського, ніби на образку (Р,273); мова М.Куліша - це цілий океан (Р,304); Алітерації в Б.Антонича перехлюпують через край (Р,334); Комунікативно ефективний твір - плід умов комунікативного акту (Ф,228); Початок фрази також ніби ключ до неї (Ф,245); У людини, яка володіє мовою є рефлекс на слово (Ф,246); Існує низка способів викладу, які створюють ”комунікативний комфорт” , при пунктирному способі , мазковий спосіб , при круговому способі , досягається також способом кільцювання (Ф,255);
Завантажити реферат