Організація видавництва

ЗМІСТ

1. Вступ

2. Типи видавництв

3. Видавничі структури

4. Організаційні форми

Вступ.

Коли в минулому видавництва випускали в світ книжки, які вони самі вважали вартими прочитання або конче потрібними читачеві, і пропонували книга­рям їхній асортимент, виходячи дуже великою мірою з власних уявлень, то тепер вони чимраз більше вва­жають себе активними учасниками ринку. Видав­ництва вивчають бажання, потреби та інтереси своєї клієнтури і намагаються спрямуванням і добором книжкової продукції, пропонованої! ринкові, задоволь­няти попит покупців.

Певна річ, це не е щось зовсім нове. Завжди існу­вали окремі видавництва та книгарні, які добирали свою продукцію та складали свій асортимент, орієн­туючись на потреби клієнтури, працювали для кон­кретних читацьких контингентів і задовольняли кон­кретний попит.

Нове тут те, що чимраз більше видавництв нама­гаються знайти своє місце в ринку і припасовують свою програму та організаційну структуру саме до нього. На сьогоднішньому книжковому ринку відби­лася низка й почасти нових факторів:

1. Конкуренція у виробництві споживчих товарів — отже, і в “книжковій промисловості” — стає дедалі жорсткіша. Надто багато виробників зазіхають на га­манець споживача.

2. Книжка для багатьох утратила свою самостійну цінність і зазнає дедалі гострішої конкуренції з боку інших засобів інформації та розваг.

3. Тиск витрат на підприємство — досить згадати хоча б плату за виробничі приміщення — непомірне зріс.

4. Попит дуже великою мірою вже задоволений. дійти до нових потенційних читацьких верств надто важко — а ще важче їх утримати.

5. Площа полиць у торговельних приміщеннях об­межена, і за цей “життевий простір” між видавництва­ми точиться затята боротьба.

Все це веде до чіткої професіоналізації видавничої справи й кінець кінцем призводить до того, що під­приємство може вирости, лише завдавши збитків кон­курентам.

До того ж дедалі більше зростає влада торгівлі над виробництвом: саме книгарі вирішують, яка продук­ція якого видавництва буде представлена в асорти­менті їхніх книгарень, і таким чином визначають успіх чи провал тієї або тієї назви чи видавничої програми. Існує дуже мало таких назв, котрі для книгаря е чи­мось обов'язковим і “мусять” бути в наявності,— а по­за тим він лише заповнює певні тематичні царини, цікаві для його покупців. Він може знайти собі поста­чальника з оптимальними умовами здавання книжок на продаж, та ще й такого, що забезпечуватиме без­перебійне співробітництво: сам стимулюватиме про­даж і сприятиме підвищенню попиту, провадячи рек­ламні кампанії та популяризуючи свої книжки у пресі.

Тут не йдеться про цілковите пристосуванство або інтелектуальну проституцію як мету підприємства. Книжки, отже й видавництва, розповсюджують ідеї, інформацію, розваги, прагнуть донести їх до якомога більшої кількості людей, та й мати від цього прибу­ток. Щоб досягти цих первісних цілей кожного під­приємства, видавництва повинні щоразу визначати зумовлені обставинами завдання, перевіряти власні структури і хід організаційного процесу—отже, ста­вити перед собою такі запитання:

1. Чого прагне досягти підприємство в середній чи далекій перспективі?

2. Чи організаційна структура видавництва націле­на на здійснення такої мети?

3. Чи спрямована ця організація у всіх своїх лан­ках на ринок і чи може вона в умовах ринку діяти й реагувати по-новаторському, гнучко, оперативно, ефективно?

4. Чи відчуває себе видавництво, а відтак усі, хто там працює, підприємством, спрямованим на обслуго­вування потреб своєї клієнтури?

5. Чи забезпечує внутрішня координаційна струк­тура швидке проходження інформації, чи сприяє вона ухваленню швидких і небюрократичних вирішень (на­приклад, завдяки взаємодії елементів одного ієрархіч­ного рівня)?

6. Чи доповнюють і підтримують один одного різні відділи видавництва, аби досягати спільної мети?

7. Чи діють усі відділи злагоджено, без тертя, чи, навпаки, через суперництво сили витрачаються марно?

8. Чи зацікавлені й заохочені співробітники у своїй діяльності, чи мають вони необхідні приміщення, чи місце їхньої роботи устатковане оптимально?

Підприємство, котре не ставить перед собою повсяк­час таких запитань і не робить у разі потреби необхід­них висновків, швидко втрачає здатність маневрува­ти, здійснювати свої плани, а кінець кінцем, досягати ринкового успіху.

Типи видавництв

Можна приблизно визначити три типи видавництв, які потребують різної структури і організації:

вузькоспеціалізовані видавництва;

видавництва зі специфічною тематикою;

видавництва для широкої публіки, або ж видавни­цтва широкого профілю.

Ці типи видавництв відрізняються один від одного специфікою адресатів своєї продукції, а відтак ха­рактером спрямованості на читача і ступенем залеж­ності від торгівлі.

Вузькоспеціалізоване видавництво працює для од­нієї гомогенної читацької групи, що, як правило, може бути точно визначена за II професійним інтересом до конкретного виду фахової літератури. Завдяки кон­тактам видавництва з цією групою й перехресним зв'язкам у самій групі можна точно з'ясувати її по­треби. Книжки вузькоспеціалізованих видавництв ви­різняються тим, що вони дуже потрібні читачеві, і то­му він не надто чутливо реагує на їхню ціну. Такі книжки читачі замовляють безпосередньо внаслідок прямого маркетингу, причому при розповсюдженні майже немає втрат, дізнаючись про них завдяки ого­лошенням та рецензіям у фахових журналах, присутності представників видавництв на конгресах і з'їздах фахівців, а також через нечисленні спеціалізовані книгарні фахової літератури. Переважає пряма реалі­зація. Торгівля відіграє якусь варту згадки роль тіль­ки для тих вузькоспеціалізованих видавництв, чиє коло читачів вирізняється тісними зв'язками з книж­ковою торгівлею (наприклад, у царині університетсь­кої науки).

Видавництва зі специфічною тематикою також мо­жуть точно визначити потенційних покупців своєї про­дукції, знають їхні потреби І належно обслуговують їх. На відміну від вузькоспеціалізованого видавництва, таке видавництво звертається до гетерогенного читацького кола, яке визначається своїми потребами, інтересами чи належністю, скажімо, до певних релігійних, культурних або суспільних угруповань.

Типові ділянки ринку для видавництв специфічної тематики — це так звані хобі, заповнення дозвілля, мистецтво, туризм, релігія. Частину покупців видав­ництво може принадити до себе через спеціальні жур­нали або прямий продаж. Але для повного викорис­тання свого ринкового потенціалу таке видавництво має бути широко репрезентоване в торгівлі. По-пер­ше — тому, що до великої частини своїх покупців во­но маже дійти лише таким шляхом, а по-друге — тому, що його продукція не унікальна і її можна замінити продукцією безпосередніх конкурентів (наприклад, кулінарні книжки, путівники). До того ж покупець часто заходить у книгарню лише для придбання якої-небудь книжки на дану тему; тоді йому продають те, що е в наявності.