Використання термінології в екологічних матеріалах
Сучасний світ вимагає від журналістів обізнаності в багатьох галузях. Працювати одночасно з величезними обсягами матеріалів, різними за тематикою, доводиться насамперед працівникам інформаційних агенцій та електронних засобів масової інформації. Важливим джерелом для журналістів виступають науковці, їхні доповіді на конференціях, дослідження, статистичні дані, висновки та рекомендації тощо.
Немає значення – цікавиться журналіст лише спортом чи культурою, одного дня йому все ж доведеться працювати над статтею із залученням науковців чи їх матеріалів у цій галузі.
Проте в роботі з науковою тематикою існують певні проблеми:
більшість із таких матеріалів написані в науковому стилі, який досить часто є малозрозумілим і для журналіста, і для пересічного читача;
науковці не завжди охоче співпрацюють із журналістами, пояснюючи це тим, що незадоволені великою кількістю помилок у пресі та якістю співпраці;
наявна наукова інформація іноді не знаходить місця в структурі видань.
Розглянемо детальніше найпоширеніші проблеми та способи їх уникнення.
Завдання працівника засобів масової інформації в роботі з науковими даними іноді нагадує роботу перекладача. Але сам процес – це не лише переклад із наукового стилю, його спрощення. Увага має приділятися поясненню інформації, пристосуванню її до щоденних потреб читачів. Не завжди при підготовці матеріалу можна уникнути використання певних термінів. Та, власне, не треба намагатися позбавитися їх будь-якою ціною. Необхідно лише вжити ці слова доцільно та вірно.
Наукова термінологія вимагає від журналістів серйозного ставлення до її використання. Якщо термін викликає сумнів, пригадайте слова М. Рильського: "не бійтесь заглядати у словник". Тільки доречне й виправдане використання термінів є ознакою професіоналізму журналіста.
Разом із підвищенням кваліфікації працівників засобів масової інформації потребують удосконалення і визначення наукові терміни. Потрібні чіткі формулювання, уніфіковані й недвозначні. Словники, які було видано останніми роками, насамперед приватними видавництвами, не завжди відповідають усталеним нормам. Вони не рецензуються іноді фахівцями з інших галузей.
Частка наукової термінології в повідомленнях преси постійно збільшується. Відповідно зростає і кількість помилок. Найнесподіваніше застосування того чи іншого терміну може статися не тільки за сприяння журналістів, але й за участі політиків та громадських діячів, які активно цитуються пресою. Саме тоді малозрозуміле й рідко вживане слово раптом з"являється всюди, не дивлячись, доречно чи ні.
Наприклад, починаючи з 60-х років ХХ ст. нове життя отримав термін "екологія". Він тривалий час використовувався виключно фахівцями. Але загострення проблем навколишнього середовища у планетарному масштабі зробило його відомим кожній пересічній людині. Геккель уживав цей термін для назви науки, яка вивчає організацію та функціонування надорганізмових систем різних видів.
Сучасні словники пропонують таке тлумачення: "Екологія – система знань про взаємовідносини організмів рослинного і тваринного світу й середовища їх існування." Одне з найкоротших визначень екології дає американський учений Одум, який називає її біологією навколишнього середовища. Сьогодні екологія вивчає також взаємодію людини та біосфери, суспільного виробництва з довкіллям тощо.
На думку вчених, саме цей термін фактично став своєріднім "маркером" нашої епохи, завдяки чому всесвітню історію іноді поділяють на два періоди: доекологічний та постекологічний.
Відомий еколог із Санкт-Петербурга, професор Новіков, маючи ще й гарне почуття гумору, зібрав деякі вирази, котрі з"явилися в пресі в 1970-ті роки: "екологічна жилетка", "екологічний велосипед" і навіть "екологічна порнографія".
Поки журналісти винаходили черговий, на цей раз "екологічний велосипед", стан природи погіршувався. До вирішення цих проблем долучалося все більше фахівців із різних галузей, що призвело до ще більшої плутанини. Термін "екологія" набував популярності. Авторитетні науковці сприяли його популяризації й винайшли вже навіть "екологію душі".
На думку філософів Ф.М.Канака та Т.В.Гардашука, екологічні питання при першому наближенні видаються простими й однозначними. Науковці згадують у цьому контексті сюжет із класичної філософії. На відміну від фаху шевця чи математика, видається, що в проблемах гносеології та людинознавства будь хто може мати своє достатньо професійне уявлення. Не дивно, що кожен бажаючий демонструє свою авторитетну думку стосовно охорони природи, раціонального природокористування й шляхів формування екологічної свідомості. У літературі, навіть науковій, а особливо у виступах офіційних осіб рефреном проходять словосполучення "погана екологія", "охорона екології", "боротьба з екологією", "загострення навколишнього середовища", які досить красномовно свідчать про рівень екологічної культури нашого сучасника. А газета "Вечерние вести" навіть перевершила попередників, написавши вже й про "вбивство екології" у статті А.Ермоленко "Экологический киллер – выхлопной газ" від 15 березня 2001 р.
Суспільна думка стосовно екологічних проблем постійно перебуває то в режимі "екологічного інфантилізму", або навпаки "екоістерії". Громадськість обговорює "регіональний екологічний егоїзм", шукає "екопатріотів", залучає до лав "екологістів" тощо. Журналісти радо підтримують цю дискусію, іноді збагачуючи, а іноді остаточно засмічуючи мову новою термінологією. Часом відбувається і навпаки – необізнані в тематиці працівники засобів масової інформації лишають осторонь цікаві факти, свідомо уникають деяких важливих тем, не повністю розуміючи, про що йде мова. Якщо ж і пишуть на екологічні теми, припускаються помилок.
Досить часто невдале використання термінів відбувається вже в назві матеріалів. Наприклад, газета "День" запропонувала читачам публікацію "Україна збирається покращувати свою екологію" від 7 липня 1998 р.
Можна здогадатися, що мова йде про поліпшення не стільки екології як науки, а стану довкілля нашої країни. Проте обирається зовсім інше, мабуть, єдине відоме працівникам газети слово на цю тематику. Журналісти забули, що екологія – це наука. Поліпшувати, наприклад, математику чи фізику читачів не закликають. А екологію намагається змінити хто завгодно, вважаючи, що цей термін може бути синонімом до виразів "стан довкілля", "навколишнє середовище", "природа" тощо.
Український філософ, дослідник екологічної політики М.І.Хилько вважає, що в сучасних умовах форми охорони природи набувають більш універсального характеру. На порядку денному постала велика кількість проблем, пов"язаних із виробленням специфічних засобів захисту людини від шкідливого впливу нею ж створеного штучного оточення, тобто по суті – нового середовища її проживання. Саме на цьому етапі все частіше замість терміну "охорона природи" використовується новий – "захист навколишнього середовища". Це, на думку деяких дослідників, є новою формою охорони природи. Протиставлення поглядів щодо використання понять "охорона природи" й "охорона навколишнього середовища" останніми роками не підтримується, оскільки, як вважає В.Соколов, "в основі обидва поняття відбивають єдиний процес – здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження тієї самої природи, поза якою людина просто немислима . і на сучасному етапі розвитку суспільства "природа" і "навколишнє середовище" дуже близькі за змістом, і в найближчій перспективі вони виявляються еквівалентними".
Завантажити реферат