Роль засобів масової комунікації у формуванні екологічної політики

Роль засобів масової комунікації у формуванні екологічної політики

Комунікація як інструмент екологічної політики

Комунікація ? це свідоме прискорення процесів інформаційного обміну, у зв'язку з чим набагато збільшується ефективність таких обмінів.

Нiмецький дослiдник Луман пiд комунiкацiєю розумiє процес, який об'єднує iнформацiю, повiдомлення та розумiння в єдине цiле, до чого здатнi приєднатися iншi комунiкацiйнi одиницi . Комунікація – це також вербальні та невербальні стосунки, обмін інформацією, поводження, порозуміння і його спроба, зв'язки, взаємозалежність тощо.

Німецький дослідник Заксер вважає, що "сьогодні політичний процес стає все більш і більш комунікативним, і журналісти беруть у ньому участь поруч з політиками

Комунікація як прискорення процесів інформаційного обміну здатна підвищити ефективність політичних процесів і в галузі охорони навколишнього середовища.

Як зазначає всесвітньо відомий німецький учений, професор Вайцзекер , екологічна політика існує вже давно. Обмеження на мисливську діяльність чи, наприклад, облаштування каналізації беруть свій початок з ранніх часів. Захист під час роботи, гігієна, вивіз сміття мають тисячолітню історію. Природоохоронна думка розвивається в ХІХ ст. Але лише у ХХ ст. починається систематизоване використання природних ресурсів і проведення природоохоронних заходів.

Важливим моментом для дослідження є те, що саме журналісти та письменники стоять біля джерел природоохоронного руху в усьому світі. Саме робота журналістки й письменниці зі Сполучених Штатів Америки Рейчел Карсон стала поштовхом для розвитку екологічної політики. Вона дослідила протягом багатьох років отруєння довкілля хімікатами, особливо пестицидами. Висновки було оприлюднено в книзі "Безмовна весна" . Спочатку хімічна індустрія спробувала запобігти впливу цього видання на громадськість, придбавши його примірники. Проте книга вже стала бестселером. Позиція журналістки та письменниці мала величезний вплив на громадськість. Саме тоді з'явилися й природоохоронні громадські ініціативи.

Через активність Америки та Скандинавії екологічні проблеми прийшли до Організації Об'єднаних Націй. У 1972 році в Стокгольмі пройшла всесвітня конференція, яка наголосила важливість вирішення екологічних проблем в усьому світі та стимулювала розвиток екологічної політики.

Якщо політику визначають як мистецтво управління державою, або як організацію суспільства, що знаходиться під владою , то "екологічна політика – система заходів, спрямована на забезпечення якості навколишнього середовища, відтворення природних ресурсів і створення відповідних екологічних умов для життя населення. За характером здійснення виділяють такі види: глобальна, державна, локальна; за засобами здійснення – адміністративна та за допомогою економічних (ринкових) методів регулювання. Глобальна – здійснення комплексу заходів з поліпшення якості середовища, які мають планетарний (глобальний) характер; державна – забезпечення якості середовища шляхом законодавчих актів, методів адміністративного втручання та економічних механізмів у межах певної держави ".

На думку українського дослідника В.С.Скляра , до екополітичних стратегій належать:

 – технократична (вирішення екологічних проблем на основі розвитку науки і технологій),

 – утилітаристська (принцип "ліквідації наслідків"),

 – ліберальна (ринкові відношення, але "природний" регулятор взаємодії суспільства й природи),

 – плановоцентралізована тощо.

Як зазначено, наприклад, у законодавчих актах Європейської Спільноти: "Екологічна політика Спільноти має на меті:

 підтримувати довкілля, зберігати його та поліпшувати його якість;

 сприяти захисту людського здоров'я;

 гарантувати обачне та раціональне використання природних ресурсів" .

Формулювання мети та її конкретизація є необхідною, але недостатньою передумовою для ефективної екологічної політики. Мета має бути досягнена за допомогою конкретних заходів або інструментів. Численні інструменти екологічної політики включають в себе також і інформаційні.

За визначенням німецького науковця Віке, під екологічними інструментами розуміють заходи держави, спрямовані на досягнення екологополітичних цілей . У нашому випадку інструменти являють собою також зв'язуючий елемент між інституціями екологічної політики та громадськими групами як адресатами, на які спрямовані державні заходи . Інформаційні інструменти мають на меті вплив на ставлення адресатів до певної проблеми за допомогою інформації та переконання до екологічно зорієнтованих дій .

Державна інформаційна і консультативна діяльність спрямована насамперед на підтримку екологічної свідомості. Вона діє на певні цільові групи та мультиплікаторів у інформаційних процесах. До них належать: журналісти всіх засобів масової комунікації, екологічні організації, громадські ініціативи, спілки споживачів, підприємці, регіональні владні структури, а також громадяни в певних ролях, таких як споживачі, автокористувачі, дачники тощо .

Подібна консультаційна робота розрахована на обмежений у часі стан громадської поінформованості. Від невеличкої інформації до сталого зростання свідомості можна перейти лише в процесі довгострокової екологічної освіти. Інформаційні інструменти найбільш ефективні як превентивні заходи.

Аналіз показав, що нема ідеального екологічного інструменту, який би вирізнявся серед інших альтернатив. Сильним аспектам будьякого інструменту згідно з одним критерієм оцінки протистоять слабкі аспекти цього інструменту згідно з іншим критерієм. Кінецькінцем розумна екологічна політика повинна використовувати набір різноманітних та повністю узгоджених між собою інструментів .

Функцію підвищення ефективності політичних процесів у галузі охорони навколишнього середовища виконує і такий важливий інструмент екологічної політики, як екологічна комунікація. Існує як вербальна, так і невербальна екологічна комунікація. До останньої належить, наприклад, маркування позитивних екологічних характеристик продуктів як на національному, так і на міжнародному рівнях. Екологічна комунікація, наприклад, відбувається за допомогою "Європейського екологічного знака". На думку фахівців , екологічний знак виступає в сучасних умовах важливим інструментом екологічної політики, орієнтованої на ринкову економіку з урахуванням усіх аспектів конкурентної боротьби як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. Українські споживачі також усе більше звертають увагу на те, чи є товар екологічно безпечним.

Відкрите громадське обговорення поліпшує умови для успіху при використанні економічних екополітичних стратегій. Чим краще поінформовані окремі вирішальні сторони і чим більше вони здатні критикувати, тим краще функціонує економічно спланована політика, основана на автономії індивіда. Під властивістю критикувати тут (інакше, ніж це розуміється в екополітичній дискусії) треба розуміти властивість критики індустрії (промисловості). Мова йде, насамперед, про властивість у цілому розпізнавати супровід інтересів аргументами, які висловлюються в суспільстві. Це стосується не тільки зацікавленості представників промисловості примножувати витрати на свою продукцію. Але й журналісти (учені) не повинні бути байдужими до привабливості своїх повідомлень. Такі матеріали мають сприяти заінтересованості політиків їхньою діяльністю.