У ФРH особливо суттєвий внесок вiльнi журналiсти роблять у висвiтлення екзотичних та складних тем, якi потребують аналiтики. Hа думку нiмецького журналiста Петера Шмiдта, без вiльних журналiстiв не обходиться майже жодна редакцiя країни . І особливо велика зацiкавленiсть – до спiвробiтництва з тими, хто висвiтлює дуже актуальнi в Німеччині проблеми довкiлля .
Так, на радiо "Deutsche Welle" екологiчна програма створюється лише одним штатним працiвником, якому допомагають 20 вiльних журналiстiв. Через це можна зробити висновок про значну їх роль у збиранні iнформацiї та висвiтленнi багатьох проблем. Проте мова йшла поки що про позитивнi боки роботи вiльних журналiстiв. Хоча багато з них має чимало труднощiв.
Так, вiльний фотограф із США Лiлiана Hiетс на мiжнародному семiнарi в Києвi в 1994 роцi розповiдала, що не має жодного контракту з редакцiями. Бiльшiсть знімкiв, якi вона зробила за власним проектом, нiколи не надрукують. Ринок вимагає вiд вiльних журналiстiв професiйно пiдготовлених матерiалiв, так би мовити кiнцевого продукту, який не треба доопрацьовувати .
Ця вимога чiтко проводить межу мiж вiльним журналiстом та позаштатним кореспондентом, над творчiстю якого iнодi доводиться ще працювати редакторовi. Але якщо до послуг бажаючих отримати другу професiю журналiста або пiдвищити рiвень за кордоном є чимало курсiв та навчальних закладiв з iнтенсивною програмою, то в Українi їх кiлькiсть обмежена. І тому вiльнi журналiсти у нас з'являться, коли почнуть масову роботу постiйно дiючi семiнари, курси, розрахованi й на них.
Серед iнших перепон появи нової категорiї творчих працiвникiв є вiдсутнiсть статусу вiльного журналiста, iнформацiйна блокада. У нашій державi проголошено свободу збирати iнформацiю. Разом з тим почастiшали випадки вiдмов в акредитацiї журналiстiв, наприклад у парламентi, хоча на його засiданнях у бiльшостi країн може бути присутнiй кожний громадянин.
Зовсiм не зрозумiло, як бути зі страхуванням, оподаткуванням та пенсiйним забезпеченням вiльного журналiста. Треба визначитися, повинен вiн реєструватися в певних установах чи нi. Це необхiдно як для полегшення його роботи, так i для запобiгання рiзноманiтних зловживань вiд випадкових людей, котрi можуть працювати "пiд журналiста". Не до кiнця зрозуміло, на яких засадах має відбуватися спiвробiтництво з iноземними засобами масової iнформацiї, аби не змiшувати понять акредитованого журналiста iноземного органу та вiльного, який iнодi працює на нього. Це є теж важливим, адже з розширенням iнтересу до України в нас починають активно працювати закордоннi колеги не тiльки із засобiв масової iнформацiї, але й із сучасних комп'ютерних та iнших мереж, якi заохочують українських журналiстiв до спiвробiтництва.
Отже, питання про статус вiльного журналiста в Українi залишається вiдкритим. Законодавчi недоліки пропонується розглянути в процесi подальших доповнень до Закону України "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", виносячи цi та iншi аспекти на обговорення як журналiстiв, так i громадськостi.
Цей Закон визначає правовий статус професійних творчих працівників, правові, соціальні, економічні та організаційні засади діяльності творчих спілок у галузі культури та мистецтва. Професійний творчий працівник, згідно із Законом, – це фізична особа, творча діяльність якої становить її основне заняття, що завершується створенням і оприлюдненням творів або їх інтерпретацією в галузі культури та мистецтва і є головним джерелом її доходів, незалежно від того, має вона чи не має будьякі юридично оформлені трудові відносини . Статус вільного журналіста потребує конкретизації, якої в цьому визначенні не існує.
За оцiнкою Інституту публiцистики унiверситету Мюнстера (Нiмеччина), майже кожен третiй із 60 тисяч нiмецьких журналiстiв працює як вiльний. Навантаження за часом вiдповiдає не менше нiж 51 годині на тиждень. Але незважаючи на це, вiльнi журналiсти постiйно турбуються про подальшу освiту та технiчне забезпечення, сподiваючись на кращi часи та пропозицiї. Третина має вже зараз добрі прибутки – середня заробiтна плата становить понад 5 тисяч нiмецьких марок. 40 вiдсоткiв вiльних журналiстiв із захiдних земель отримують менше 3 тисяч нiмецьких марок. У Берлiнi таку платню мають 60 вiдсоткiв вільних працівників ЗМК, а в схiдних землях уже двi третини задовольняються цiєю сумою .
З творчими проблемами тiсно пов'язанi й фiнансовi. Hаприклад, у ФРH вiльнi журналiсти сплачують соцiальну страховку, оренду технiки та багато iншого. Для оренди примiщень об'єднуються в журналiстськi бюро. Інодi цi суми стають важким тягарем: адже не завжди можна отримати стабiльний прибуток. Є чимало вiльних журналiстiв, якi працюючи щодня, отримують ледве двi тисячi марок на мiсяць. Тому держава має для цих осіб певнi пiльги, якщо їх рiчний заробiток не перевищує 25 тисяч марок.
Екологічні журналісти активно об'єднуються в різноманітні організації. Міжнародна федерація екологічних журналістів діє в усьому світі, регіональні об'єднання є у США, Німеччині, Росії тощо. В Україні автором у 1995 році проводилося анкетування журналістів, котрі працюють в екологічних виданнях . За його результатами було визначено, що на той час у нашій країні ще не було інституту екологічних журналістів, а ті, хто вважали себе ними, не мали бажання об'єднуватися в будьяку структуру. Одну з причин цього було названо в анкеті А.С.Льовіна з Асоціації екологічної освіти (Запоріжжя): "не вірю в об'єктивні результати об'єднання – організації". У відповідях висловлювалися недовіра до тих, хто хоче об'єднати ще майже не існуючих екологічних журналістів та побоювання, чи така організація буде відстоювати інтереси насамперед журналістів, а не свої власні.
Результати анкетування підтверджує і довідник "Хто є хто в українських масмедіа". За статистикою першого випуску в 1997 році лише 5 з усіх журналістів, дані яких внесено в це видання, указали екологічну тематику як одну з провідних у власній творчості.
Проте в 1996 році ідею заснування нової структури без урахування фактичної ситуації було використано в Кривому Розі. Там було створено Всеукраїнську екологожурналістську асоціацію (ВЕЖА). Така назва дала змогу залучити до її лав як екологів, так і журналістів. У зв'язку з цим організація втратила ознаку суто професійного об'єднання журналістів, тобто той принцип, за яким створено такі структури в усьому світі. На сьогодні активність ВЕЖА на всеукраїнському рівні практично не помітна й не відома широкому загалу журналістів, частково зосереджена лише на регіональному рівні. Останнім часом є бажання членів організації реформувати її, провести перереєстрацію, перемістивши центральний офіс до Києва.
В Україні також діє представництво Асоціації "зеленої" преси Соціальноекологічного Союзу (Москва). Його активність на всеукраїнському рівні також поки що малопомітна й зведена до видавничої діяльності у співпраці з іншими екологічними організаціями.
Більш ефективною формою організації журналістів, котрі висвітлюють проблеми довкілля, може бути об'єднання їх на професійних засадах за умови наявності авторитетних лідерів.
Завантажити реферат