Однак після певної кількості повторень настає “звикання” й до цієї дивини, людина звично їсть той самий салат, але у вербальну форму переходить тільки те, що відрізняє саме цей випадок від попередніх: “Пересолили” або “Щось сьогодні порція ніби менша!”.
Але ж предмет оцінки в цілому лишився той самий! Що ж відбулося?
Відбулося нове спресування, “переспресування” думок і переживань, автоматизація сприйняття вражень. Думка-слова (текст) спресувалася у думку-знак, яка вербально може бути висловлена мінімумом засобів, лише вигуком (междометием), за яким у підсвідомості існують усі попередні враження й думки, навіть найпотаємніші: “О, бачте, я піднявся високо: сиджу з такими людьми в такому ресторані й споживаю такий салат” .
Ускладнимо ситуацію: нашому гурманові не сказали, як називається делікатес, що його ним пригощають. Він вчинить нормально, якщо докладе всіх зусиль до того, аби йому якнайшвидше назвали це диво. Інакше він ні з ким не зможе спілкуватися з цього приводу і його враження залишаться в його внутрішньому світі. Без слова. Поза мовою. Враження були, – смак, запах – усе було: не було в словесному запасі тільки слова “авокадо”. Натомість, можна бути впевненим, буде терміново знайдено інше, саморобне словесне позначення речі, наприклад: “Та штука, що ми їли в ресторані”.
Тепер спробуймо змоделювати подібну поведінку людини не в ресторані, а в парламенті чи в знімальному павільйоні телестудії перед телекамерами. Тут політична й журналістська кухня теж виробляє незвичні страви: щодня – нова комбінація діючих сил, уособлених у фігурах державного Олімпу та висловлена в їхніх виступах, спічах тощо. Звичні до парламентських буднів люди пропускають повз увагу рутинний виступ “цього” політика. “Поїхав по второваному!” – позіхають і парламентарі, і журналісти в ложі для преси.
Викладається фактично єдиний смисловий блок, спресований у щось єдине, неподільне у своїй відомості.
І раптом у виступі з'являються нові факти, незвичні оцінки, відчутна зміна політичних формул, а відтак, можливо, й курсу – і всі піднімають голови: увага в сесійному залі активізується, починається рух думок, уся справа розуміння стрімко розкручується, і вже через півгодини у випуску теленовин найоперативніші з репортерів спритно повідомлять про зміну ситуації, про нове “5 W”, яке щойно відбулося. Наступного разу ті самі думки, що нині привернули увагу залу й преси, лишаться непоміченими: вони асимілювалися блоком, увійшли в нього, впресувались у те, що має назву “Позиція парламентаря Н”.
Блоки коріняться в соціальній пам'яті, в історичному вимірі масової свідомості. Джерела минулого живлять їх у тій же мірі, як і сьогодення та сподівання на день прийдешній. Неправильно уявляти їх мертвим мотлохом, – вони є живими організмами спілкування, з власним метаболізмом: інформаційним, емоційним тощо. В організмі масового спілкування вони найбільше нагадують кістки скелета, тверді й сталі, але такі, що живуть з організмом одним життям, сприймають від нього живильні речовини й віддають йому відпрацьовані шлаки.
Варто сказати “Джон Кеннеді” – й цілий блок позначається у пам'яті. Потрібно стане – й він моментально розгорнеться у знання – в'єтнамська війна, карибська криза, красуня Жаклін, замах у Далласі . Власне, так щодня діють усі газети, телерадіокомпанії та інформаційні агентства світу. Одні – в межах глобальних, інші – регіональних, де є свої блоки щодо місцевих політиків та пов'язаних з їхніми іменами застарілих, але актуальних проблем.
Знадобилася б велика кількість слів, можливо, ціла книга, щоб більш-менш повно розкрити зміст блоку. Але для оперування з ним у пресі вистачає одного слова, – власне, вже й не слова у звичайному його розумінні, адже воно значить набагато більше, ніж звично значить це слово не в блоковому контексті. Це скоріше не слово, а тільки найменування, простий ярлик цілого блоку думок, реакцій, уподобань чи, навпаки, відкидань. Одне слово відразу означує так багато, що при необхідності можна, шар за шаром, розкривати його зміст, тобто весь блок до нескінченності. Коли наші сучасники чують слово “Брежнєв”, спочатку в них активізуються асоціації першого ряду: застій, старечий маразм, безвольна геронтократія, криза соціалізму, Афганістан. Потім, у разі потреби, блок розгортається глибше: розрядка міжнародної напруженості, загублене сільське господарство, безрезультатні спроби оживити некеровану економіку, неспроможність до реформ, зневіра народу в комуністичних ідеалах, загальна апатія, репресії проти дисидентів. Можна розгортати блок далі й далі у проблемно-інформаційному просторі, вийти на історично-цивілізаційні рівні, в яких прикінцевий режим реального соціалізму виявив несумісність великої комуністичної ідеї з реальною практикою людського співіснування й довів реальні переваги свободи над примарною звабливістю рівності.
Століттями вчені, філософи, психологи, лінгвісти сперечалися про підсвідоме як передсвідоме.
Існування описаних нами блоків показує, що підсвідоме може бути також післясвідомим. У такому разі професійна діяльність досвідченого журналіста чимось нагадує гру на фортепіано. Він натискає клавіші, звільнюючи для сприйняття слухачами, публікою, аудиторією потрібні змістові комплекси необхідної “висоти тону”. І складає з них текст, твір. І його охоче, як “фаст фуд” продукти харчування, споживають. Швидко, просто, функціонально.
Якщо погодитися з такою складовою журналістської творчості, тоді все питання залишається прихованим у формулі “потрібні”. Потрібні – кому? Журналісту, який керується загальнолюдськими цінностями та потребами, – чи замовникові, котрий керує журналістом? Але це вже тема іншого дослідження .
Блоки не можна поєднати з незнанням або недостатнім знанням: їхня матерія – все, що вже було зрозуміло (have been comprehensed) у минулому і тепер, через тимчасову непотрібність, відправлені у мисленнєвий та мовленнєвий пасив, у запас – у під-свідомість.
Усе, що стосується блоків, не сполучається з дієсловами “чогось хочемо” та “щось відчуваємо”, в яких, власне, й містяться передчуття та “переддумки”. Невисловлені почуття, невимовлені бажання – ці “суміжні” з думками душевні стани існують за межами думки, на теренах несвідомого, передсвідомого, їх неможливо вловити у форму слова, в такому разі вони відразу стають просто почуттями та бажаннями, цілком усвідомленими настільки, що для них існують готові слова.
І в рефлексії, і в діалозі, і, особливо, у масовому спілкуванні блоки – зручний винахід на довгому шляху становлення масового психічного життя людини й людства. У найширшому розумінні в блокові спресовано загальнолюдський досвід сповненої суперечностей та драматичної боротьби за власне виживання.
Цю думку теж доводиться обстоювати в протидії, – але поки що не з її критиками, а з неправильними підходами до неї, з хибним матеріалом для її підґрунтя.
М. Хайдеггер, якого цитує киянин Р. Кохлікян, у свій час промовив: “Людина не може бути, не розуміючи”. Вдала формула – з якою тепер ніяк не можна погодитися. Адже людина тільки й є не розуміючи, вона завжди на межі між “не розуміючи” та “розуміючи”: щодня, щомиті. І розуміння може настати тільки в спілкуванні, у соціальному контексті.
Завантажити реферат