24 серпня 1991 року позачергова сесія парламенту України транслювалася безперервно в прямому ефірі з 10 години ранку до 21 години вечора: в той день приймали “Акт про проголошення незалежності України”. За кілька днів було опубліковане “Звернення до телеглядачів та радіослухачів”, в якому говорилося:
“Державна телерадіомовна компанія України . заявляє: про свою незалежність від будь-яких союзних органів телебачення і радіо; про повну підтримку парламентських та державних органів, політичних сил, що відстоюють суверенність України і створення самостійної демократичної держави України.”
Одразу ж після серпневих подій звільнено з посад кілька керівних працівників УТ. 27 серпня були ліквідовані головні Дирекції приграм УТ. Партнерство та взаємодію між програмними службами та профільними головними редакціями мали здійснювати створені натомість Головна редакція телевізійних програм і випуску і відповідна служба на радіо. Відповідальність за достовірність змісту та художню якість передач повністю покладалася на їх творців. Безперечно, це рішення Президента Укртелерадіокомпанії М. Охмакевича було помилковим. Складний технологічний процес підготовки передач та видачі їх в ефір був позбавлений штабу. Побачивши ускладнення, які воно за собою принесло, він сприяв створенню 1 січня 1992 року Генеральної дирекції програм УТ. Але при цьому цілий ряд його функцій не були визначені, що поглиблювало кризу УТ.
Проте ця криза не була помітною на фоні політичної ейфорії, яка панувала в суспільстві. Одразу після проголошення незалежності екран УТ заповнили численні “застольні бесіди”, малохудожні політизовані “круглі столи” , нескінченні прес-конференції та брифінги. Починається і малоконтрольоване засилля реклами. Активна позиція українського телебачення сприяла підтвердженню під час референдуму 1 грудня 1991 року “Акту незалежності України”.
Після референдуму почала втілюватися в життя постанова Кабміну України про впровадження в Укртелерадіокомпанії контрактної форми прийому на роботу керівників, творчих працівників, спеціалістів та висококваліфікованих службовців. У лютому всі майже 9 000 працівників системи державного телебачення і радіо були звільнені, а потім із кожним індивідуально укладався контракт на роботу в компанії строком від 1 до 3 років. Водночас були здійснені і деякі структурні зміни на УТ. До десяти існуючих головних редакції Генеральної дирекції програм УТ додалося ще 4. Одночасно над головними редакціями було створено ще одну ланку – у вигляді творчих об'єднань: “Громада”, “Культура”, “Наука”, “Молодість”. Через це суттєво зросла чисельність кадрів, проте приріст обсягів мовлення УТ був неістотний. Водночас через відставання зарплатні і особливо авторських гонорарів від темпів інфляції телевізійники були просто незацікавлені в творчій роботі.
3. Боротьба за другий канал українського ТБ.
На 1992 рік перепадає чергова спроба створення другої програми Українського телебачення. У лютому, одночасно з вищеназваними структурними змінами в генеральній дирекції програм УТ-1, було створено керівництво “Творчо-виробничого об'єднання другої програми Українського телебачення”, основою формування якої мала стати студія “Укртелефільм” з її творчим і технічним потенціалом. Проте кадри студії не були готові до освоєння телевізійного ремесла. Набрані ж додаткові співробітники в більшості мали слабке уявлення про технологію підготовки телепередач. Крім того, не вдалося розробити оригінальну концепцію програми УТ-2. Її структурні підрозділи дублювали чи тематичні головні редакції УТ-1, чи знімальні структури студії “Укртелефільм”. Безперспективною була ставка на технологічну базу “Укртелефільму” як виробничу основу для формування УТ-2. Через рік від цієї ідеї відмовилися.
Тим часом у вересні 1992 року з'явилося УТ-3, директором якого став М. Білоус. Це був суто творчий підрозділ, сформований при Головному технічному центрі УТ. Безпосередньо передачі готувалися не за рахунок державних асигнувань, а за залучені кошти – спонсорські, надходження від реклами, а також програм сторонніх виробників (комерційних телекомпаній). Головною особливістю УТ-3 став специфічний екранний імідж програми. Це досягалося перш за все наскрізним веденням усієї програми телевечора одним модератором. На відміну від традиційних радянських дикторів, ведучі УТ-3 самі готували свої екранні “прокладки”, багато імпровізували. Інша особливість цього каналу – високий темпоритм ходу самої програми. Якщо по УТ-1 з 19:00 до 24:00 транслювалося, як правило, 7-8 передач, то по УТ-3 – майже вдвічі більше. Кожен випуск, окрім художніх фільмів, займав 20-30 хвилин. Такий же високий і внутрішній динамізм більшості передач. Тому в структуру програми УТ-3 органічно вписалися випуски новин CNN. Канал задумувався як своєрідне “Вікно у світ” – на противагу УТ-1, що традиційно переважну частину свого ефірного часу віддавало власній продукції. Практично всі передачі УТ-3 створювалися недержавними телекомпаніями (“ЮТАР”, “Мегапол”, “7 канал”, “Гравіс”, “ТБ Табачук”, “УНІАН” тощо). УТ-2 та УТ-3 мусили ділити канал з Російським телебаченням, яке вдвічі переважало їх за ефірним часом.
Таким чином, на початку 90-х років у телевізійному просторі України склалося таке становище: на її території розповсюджувалися російські телепрограми “Останікно” (повністю), “Російський канал” (до 60%), 2/3 так званої “Освітньої програми”, яким протистояли УТ-1 обсягом 15 годин середньодобово, УТ-2 та УТ-3. Перевага склалася на користь російських телепрограм, які успадкували технічну базу колишнього всесоюзного телебачення.
3. Комерціалізація телебачення в Україні.
Проект положення “Про Державну телерадіомовну компанію України” було розроблено у 1992 році. Згідно з ним, Укртелерадіокомпанія мала бути загальнодержавною організацією, до складу якої повинні входити республіканські підрозділи та підрозділи телебачення та радіомовлення в областях (містах), що здійснюють теле- та радіомовлення на території України та за її межами. Виконуючи ці завдання, компанія веде творчо-виробничу, господарську та комерційну діяльність, має переважне право на використання теле- та радіомережі на всій території України, може мати власні телерадіокомунікаційні засоби. Укртелерадіокомпанія мала визначати зміст, обсяг і порядок розповсюдження республіканських, міських і обласних державних радіопрограм, що входять до її структури і складають єдину систему телерадіомовлення України. Її фінансування повинне здійснюватися за рахунок державного бюджету і коштів від комерційної діяльності та спонсорства.
З'являється ідея ретрансляції супутникових телеканалів з-за кордону. Для цього слід було подолати ряд перешкод: відсутність якісної технічної бази для масового прийому та поширення зарубіжних телепрограм; неправомірний прийом та розповсюдження сигналів більшістю комерційних телекомпаній України; відсутність синхронних перекладів українською мовою більшості програм зарубіжних телестанцій за умов мовної неготовності значної частини нашого населення сприймати їх в оригіналі.
Завантажити реферат