Весною обробіток чорного пару починають із "закриття" вологи боронами БЗСС-1.0, БЗТС-1.0 в 1-2 сліди. Протягом весни і літа проводять різноглибинний обробіток, який забезпечував би максимальне збереження вологи і знищення бур`янів. Після закриття вологи, коли з`являться сходи бур`янів, проводять культивацію культиваторами КШП-8, КЗБ-21, КПЭ-9 на глибину 10-12см, а на забур`янених багаторічними бур`янами полях - на глибину 12-14см з одночасним боронуванням. Наступні культивації проводять по мірі з`явлення бур`янів з поступовим зменшенням глибини на 1-2см. Не слід зловживати частими культиваціями. Слід максимально використовувати боронування широкозахватними агрегатами, особливо якщо немає багаторічних бур`янів, проводячи боронування тоді, коли проростки бур`янів знаходяться в стадії "білої ниточки" під поверхнею грунту. Борони незрізаними ребрами спрямовують вперед по ходу агрегата. Якщо поле забур`янене багаторічними бур`янами, щоб зменшити втрати вологи, доцільно до мінімуму звести кількість культивацій та боронувань, обробивши поле гербіцидами.
Якщо перед збиранням парозаймаючої культури і сівбою озимої пшениці (або іншої озимої культури) достатньо часу, а в шарі грунту 0-20 см є не менше 20 мм доступної рослинам вологи, то урожайність пшениці мало залежить від способу обробітку грунту при умові, якщо останнім створюється ущільнений підпосівний і дрібногрудучкуватий посівний шар з агрегатами не більше 3 см в діаметрі.
В умовах достатнього зволоження після культур, які рано збираються, після лущення стерні проводять оранку плугами з передплужниками в агрегаті з секціями кільчасто-шпорових котків і боронами. Глибина оранки 20-22см, а після багаторічних трав - 25-27см. На дерново-підзолистих грунтах - на глибину орного шару 16-18; 18-20 см. Після кукурудзи, особливо якщо вона збирається не раніше як за 20 днів до сівби пшениці, слід проводити поверхневий обробіток грунту. Поверхневий обробіток грунту на глибину 8-12см дисковими голчастими або плоскорізними знаряддями ефективний після всіх попередників в роки з посушливою погодою під час підготовки грунту і сівби на чистих полях і при пізньому збирані попередника. Після гороху проводять теж такий обробіток.
Виключної уваги заслуговує передпосівний обробіток. Він повинен проводитись старанно відрегульованими на глибину обробітку лапами культиватора КПС-4, УСМК-5.4 або інших з боронами; або комбінованими агрегатами РВК-7.2; РВК-5, ВІП-5.6 і не залишати не оброблених "огріхів". Нерівномірно по глибині оброблений посівний шар призводить до нерівномірної глибини загортання насіння, а це в свою чергу, призводить до зниження польової схожості насіння, нерівномірності розміщення сходів по площі і розтягнутості появи їх в часі, порушення синхронності розвитку рослин. Передпосівний обробіток проводять у день сівби на глибину загортання насіння. Якщо культивація проведена глибоко, а грунт пухкий, то поле перед сівбою слід закоткувати.
Удобрення.
Серед хлібних культур озима пшениця є однією з найвибагливіших до родючості грунту. Добрива підвищують її урожайність на всіх типах грунтів. На утворення 10ц зерна і відповідної кількості соломи пшениця забирає з грунту 30-40 кг азоту, 10-14кг фосфору, 18-25кг калію. Система удобрення пшениці складається з основного удобрення, внесення добрив у рядки під час сівби та підживлень під час вегетації. В основному удобрені, яке вносять під основний обробіток грунту, використовують гній та гнойові компости (у Степу - 18-20т/га, Лісостепу - 25-30; Полісі - 30-35т/га) та 80-90% фосфорно-калійних добрив. Вищою є ефективність гною в зоні достатнього зволоження та після непарових попередників. Внесення гною під попередник і під озиму пшеницю безпосередньо забезпечує майже однаковий приріст урожайності. Добрі результати від внесення гною в поєднанні з мінеральними добривами в половинних нормах. По парових полях вища ефективність фосфорно-калійних добрив, по непарових - азотних.
Високу ефективність має внесення гранульованих добрив у рядки під час сівби (на 3-5см глибше і вбік від висіву насіння). Доза - P10-15; P10-15 K10-15, а на бідних дерново-підзолистих грунтах N10P15K15 .
Азотні добрива використовують шляхом підживлень. Лише після гірших попередників та на бідних дерново-підзолистих грунтах доцільно під перепосівну культивацію вносити N25-30. Підживлення проводять у кілька строків в найбільш відповідальні фази розвитку рослин. Перше підживлення проводять способом розсівання гранульованої форми азотних добрив на початку весняного відростання рослин (другий етап органогенезу). Доза - N30-40 або 20-30% від розрахункової норми на вегетацію. Воно прискорює укорінення рослин, листкоутворення, загальну кущистість. Друге підживлення таким же способом проводять на початку виходу рослин в трубку (4 етап органогенезу) для підвищення продуктивної кущистості. Доза - 50% від норми азоту на вегетацію (40-60кг). Третє - від фази "флагового" листка і колосіння до початку формування зерна (7, 8, 9 етапи органогенезу) для підвищення озерненості колоса і виповненості зерна. Це підживлення більше, ніж попередні впливає на якість зерна. Використовують його або розсіюючи гранульовану форму азотного добрива, або обприскуючи посіви водним розчином азотних добрив. В останньому випадку слід використовувати сечовину (не більше як 20%- водний розчин), бо розчини аміачної селітри виявляють сенсибілізуючу гербіцидну дію і обпікають листки і інші органи рослин. Якщо вирощується сильний або цінний сорт і є можливість одержати сильне зерно, але проведених підживлень недостатньо, тоді проводять додаткове, понад розрахункових норм, якісне підживлення розчином сечовини або плаву при дозі азоту 25-35кг/га у фазі наливу зерна. Цим підживленням можна підвищити вміст білка на 1-2% і клейковини на 2-4% і більше.
Перше підживлення ефективніше проводити прикореневим внесенням добрив на глибину 4-5см дисковими сівалками. В цьому випадку можна внести одночасно і фосфорно-калійні добрива, якщо з якоїсь причини не вся їх доза була внесена до сівби. Питання проведення 3-го підживлення спірне і до нині. Ефективність використання азоту з туків у цьому підживлені знижується. Тому його недоцільно проводити у зонах з недостатнім зволоженням та в роки з посушливою погодою в цей час. Отже в степових богарних районах усю розрахункову кількість добрив слід використати в першому, або першому і другому підживленнях, керуючись станом розвиненості посівів та враховуючи величину загальної норми азоту.
Норми мінеральних добрив слід розраховувати за родючістю грунту та потребою елементів живлення на формування запланованої урожайності, використовуючи формулу:
Д=(Уп·в-П23·К23-Д0·С0·К0):Км,
де Д - норма азоту, фосфору або калію, кг/га;
Уп - планована урожайність, ц/га;
в - винос елемента живлення на 1ц зерна з відповідною кількістю соломи, кг/га;
П23 - грунтові запаси доступної форми елемента живлення, які розраховуються за формулою: П23=h·n·A, де h - глибина розрахункового шару грунту, 20см; n - вміст в мг на 100г грунту елемента в грунті за картограмою або щойно зробленими аналізами, А - об`ємна маса грунту (щільність), г/см?.
Завантажити реферат