Сфера АПК приваблива для іноземних інвесторів, оскільки:
· потенційно висока привабливість харчової і переробляючої промисловості;
· стабільний ринок збуту;
· швидка окупність вкладень;
· місцеві органи влади зацікавлені в розвитку галузей АПК.
Інвестиційні процеси в АПК мають наступні складнощі:
1) наявність кризових чинників загального макроекономічного характеру;
2) нестабільність економічних процесів в перехідній економіці;
3) відсутність належних політичних і економічних гарантій іноземних інвестицій;
4) більш висока ефективність вкладень капіталу у фінансовий сектор вітчизняної економіки;
5) вкрай заплутана і агресивна податкова система;
6) оскільки в розвинених країнах має місце перевиробництво основних видів продовольства, то вони охоче підтримують і стимулюють експорт готової продукції до України, ніж притока іноземних капіталів.
Основним підсумком кризи в АПК є деградація матеріально-технічної бази його галузей, що представляє реальну загрозу продовольчої безпеки Росії. Технічна оснащеність сільського господарства знизилася до 40—60% до рівня нормативної потреби; зношеність наявної техніки складає близько 70%. Знизилися закупівлі сільськогосподарської техніки до 70% (в порівнянні з 1992 р.), надбання тракторів зменшилося в 10 раз, а зернозбиральних комбайнів в 25 раз. Забезпеченість зернозбиральними комбайнами на 1000 га посівів зернових складає в середньому 4,5 од. (у Франції — 14, США — 16, Німеччини — 20). Коефіцієнт оновлення основних фондів складає усього 1% при нормі 8—10%. Тільки 19% активної частини виробничих фондів відповідає світовому рівню на основі цього вчені приходять до висновку, що траєкторія інвестиційної кризи в аграрній сфері близька до "точки неповернення", тобто процеси руйнування накопиченого виробничого потенціалу приймають незворотний характер.
В даний час в сільському господарстві складається специфічний тип розширеного відтворювання, що характеризується переважанням спрощених технологій, нестійкістю основних фінансових і виробничих параметрів, посилилася залежність сільського господарства від погодних умов, явно не вистачає фінансових ресурсів навіть на просте відтворювання.
В ситуації, що склалася, безпосередні виробники не в змозі самостійно поліпшити ситуацію в інвестиційній сфері, оскільки основні резерви фінансового оздоровлення агропромислового виробництва знаходяться зовні меж компетенції і економічної відповідальності підприємств.
Інвестиційну кризу в АПК неможливо вирішити лише за допомогою специфічних механізмів аграрної політики. Доцільно використовувати державне регулювання інвестиційної діяльності підприємств АПК по наступних напрямах:
1) стимулювання стійкого платоспроможного попиту підприємств переробної промисловості і населення на вітчизняну сільськогосподарську сировину і продовольство;
2) підвищення ефективності регулювання імпорту сільськогосподарської продукції, сировини, продовольства;
3) регулювання цінового паритету і контроль за діяльністю природних монополій;
4) регулювання сільськогосподарських підприємств і утворення корпоративних структур;
5) розгортання системи держпідтримки сільськогосподарських виробників.
Ці заходи будуть ефективні, якщо будуть використовуватися комплексно і погоджено.