Великі об'єми капітальних вкладень в попередні роки були направлені на створення меліоративних споруд. Проте відсутність комплексного характеру вкладень в об'єкти меліорації навела до неефективного використання засобів для поливу, магістральних каналів і зрошувальних систем. Врожайність сільськогосподарських культур на меліорованих землях в багатьох регіонах країни усього на 10—12% вище, ніж на богарных землях, а собівартість одиниці продукції в 1,5—1,7 разу вище в порівнянні з незрошуваними землями.
Малоефективно використовуються і капітальні вкладення на надбання техніки для сільського господарства. Витрачені засоби на машини і обладнання в аграрному секторі не сприяли зростанню рівня механізації в таких трудомістких галузях, як овочівництво, кормовиробництво, молочне скотарство. В більшості господарств техніка, що придбавалася, для прибирання картоплі, кормових культур, доробки продукції простоює, тоді як багато видів продукції сільського господарства забираються вручну.
При цьому незадовільним залишається якість техніки, що поставляється. На ремонт тракторів в господарствах витрачається в 2—4 разу більше засобів, ніж на створення нових машин, а запасних частин використовується в 1,5— 1,7 разу більше, ніж на збирання нового трактора на заводі.
Ефективність капітальних вкладень знижується в умовах низького рівня спеціалізації і концентрації виробництва. В спеціалізованих господарствах ефективно використовується спеціальна техніка, виробничі приміщення, дороге обладнання. Тут, як правило, є широкі можливості для впровадження індустріальних технологій, комплексної механізації і автоматизації виробництва.
4. Основні спрямування інвестицій в сільському господарстві
У виробничій сфері інвестиційний процес повинен бути направлений передусім на розвиток виробничої інфраструктури. В цілях повного забезпечення потреб господарств в об'єктах ремонту і зберігання техніки, зберігання продукції, а також на будівництво доріг внутрішньогосподарчого призначення потрібні значні розміри капітальних вкладень.
На процес зниження інвестиційної активності в сільському господарстві в умовах переходу до ринкових відносин зробили вплив наступні причини:
1. загальна нестабільність економічної і політичної ситуації, невпевненість в доцільності довгострокових вкладень;
2. знецінення інвестиційних накопичень, у тому числі знецінення амортизаційних накопичень підприємств;
3. скорочення загального об'єму кредитних ресурсів в економіці країни;
4. висока потреба в короткострокових позиках у підприємств, що виявилися у важкому положенні в ринкових умовах;
5. відсутність стимулів і механізмів для інвестування в створенні виробництва в агропромисловому комплексі.
Одним з пріоритетних напрямів використання капітальних вкладень є перш за все подальше нарощування потужностей по переробці сільськогосподарської продукції безпосередньо в місцях її виробництва.
Структурна перебудова сільського господарства пред'являє вимоги до інвестиційної політики в області створення фермерських господарств, житлового будівництва і у зв'язку з цим розвитку невиробничої інфраструктури на селі.
В агропромисловому комплексі необхідно створити таку систему стимулів і пільг, яка забезпечувала б привабливість інвестицій, як безпосередньо в сільське господарство, так і в інші сфери АПК.
Для активізації інвестиційної діяльності потрібно ширше використовувати такі важелі, як:
1. стимулююче оподаткування;
2. безвідплатні дотації на створення крупних об'єктів інфраструктури і природоохорони;
3. фінансові стимули;
4. безпроцентні позики, що надаються інвестором;
5. пільгові режими виплати боргів і позик в банках; •* випуск облігацій для створення фінансових ресурсів по найважливіших напрямах інвестицій.
При цьому повинні здійснюватися принципи:
1-й принцип — послідовна децентралізація інвестиційного процесу на основі розвитку різноманітних форм власності;
2-й принцип — підвищення частки внутрішніх (власних) джерел накопичень підприємств для фінансування інвестиційних проектів;
3-й принцип — державна підтримка підприємств за рахунок централізованих інвестицій при зміні безповоротного бюджетного фінансування на конкурсне кредитування на зворотній і платній основі;
4-й принцип — розширення гарантії сумісного державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів;
5-й принцип — збереження бюджетного фінансування переважно для соціально значущих об'єктів, що мають некомерційний (неприбутковий) характер із власними джерелами фінансування;
6-й принцип — розміщення обмежених централізованих капітальних вкладень і державне фінансування інвестиційних проектів виробничого призначення суворо відповідно до державних цільових програм.
5. Інвестиційна криза в АПК з 90-тих років
За економічним змістом ця криза — елемент та прямий результат системно-фінансової кризи аграрно-промислової сфери. Основні його складові:
· відсутність необхідних і достатніх накопичень у переважної більшості підприємств АПК (криза накопичень);
· наявність значних інвестиційних ризиків, перешкоджаючих трансформації потенційно можливих накопичень в інвестиції (криза довіри).
Чинники, що викликали погіршення інвестиційного клімату в АПК:
1) зменшення припливу фінансових ресурсів у галузі АПК (падіння виручки від реалізації продукції) внаслідок скорочення платоспроможного попиту населення на продовольство;
2) додаткове зниження прибутків вітчизняних виробників через необґрунтовано високу частку імпортного продовольства на внутрішньому українському ринку (звуження ринку збуту);
3) проведення в стислі терміни корінної перебудови всієї системи бюджетних відносин, відмова від державної підтримки сільського господарства без адекватної компенсації фінансових втрат виробникам продовольства (запланований до державного бюджету обсяг підтримки сільського господарства склав з врахуванням інфляції 7% до рівня 1991 р., тобто знизився більш ніж в 12 раз);
4) збереження монополізованої структури промислового сектора вітчизняного АПК і відсутність ринкових механізмів, регулюючих цінові взаємини сільськогосподарських, переробних, торгово-закупівельних і ресурсоощадних підприємств. В результаті зріс ціновий паритет і погіршилися фінансово-вартісні пропорції міжгалузевого обміну, сформувався дисбаланс між прибутками і витратами;
5) незавершеність процесів земельної реформи і інституційних перетворень в сільському господарстві і в суміжних галузях АПК. Внутрішня структура управління і система організаційно-технологічної взаємодії не наведена у відповідність в ході реформ.
Нинішнє положення сільськогосподарських підприємств на ринку інвестицій характеризується:
· їхньою неготовністю до ефективного освоєння засобів;
· неготовністю потенційних інвесторів вкладати капітал в підприємства внаслідок високих ризиків, пов'язаних з незахищеністю права власності, з великою вірогідністю неповернення засобів через погане управління.
Завантажити реферат