Загальні основи аграрної політики

Загальні основи аграрної політики

1. Аграрна політика, її предмет і завдання

2. Практичне значення аграрної політики.

3. Методологія і методи аграрної політики

4. Історія аграрного розвитку України і складність сучасної аграрної політики

1. Аграрна політика – це одна із складових частин економічної політики, сферою впливу якої являється сільське господарство і пов’язані з ним господарчі сфери.

Аграрну політику визначають як діяльність держави, спрямовану на створення господарсько-фінансових і політичних умов в аграрному секторі, яка реалізується шляхом впливу на економічні процеси, що відбуваються через форми і методи ,найбільш впливові в області аграрної економіки.

Аграрна політика представляє собою упорядковану діяльність держави і санкціонованих нею суспільно-правових інститутів по формуванню культурних, соціальних, правових і економічних умов життя сільського населення.

Найважливіші сфери аграрної політики:

· Аграрний ринок;

· Інвестиційна, кредитна, фінансова, науково-технічна і технологічна діяльність;

· Податкова система;

· Соціальне середовище;

· Цільові і структурні перетворення.

В рамках аграрної політики формується аграрне законодавство, а від нього залежить аграрна структура.

Аграрне законодавство – це правові норми, які поряд з існуючими звичаями визначають процеси в сільському господарстві і житті сільського населення.

Сфера аграрного законодавства:

· Відносини землеволодіння;

· Трудові відносини;

· Аграрний кредит;

· Податкообкладання;

· Права і звички, які наслідуються;

· Товарорух в сільському господарстві;

· Умови навчання і консультування;

· Соціальне забезпечення

Значення аграрного законодавства заключається в тому, що воно регулює правові земельні відносини і закріплює статус селянина – статус володаря землі, що надає йому економічну незалежність і забезпечує соціальну захищеність.

Аграрна політика поруч із іншими науками дозволяє людині пізнати і вивчити оточуючий світ.

Кожна наука вивчає визначене коло питань, так, аграрна наука має свій предмет пізнання.

Об’єктом аграрної політики виступають поточні процеси в аграрній економіці.

Предметом аграрної політики являється система державних і суспільних міроприємств і прагнень, які визначають умови функціонування сільського господарства.

Суб’єктами аграрної політики являються:

· Міністерство економіки

· Міністерство аграрної політики

· Державний комітет по земельних ресурсах

· Державний комітет по водному господарству

· Державний комітет лісового господарства

· Відповідні управління і департаменти міністерств і комітетів

Аграрна політика володіє визначеною самостійністю і активно впливає на аграрну економіку: вона або пошвидшує або гальмує розвиток. Позитивний вплив на аграрну економіку здійснює науково-обгрунтована аграрна політика.

Слід відмітити взаємозв’язок між ними:

· По-перше, єдність, тісні взаємозв’язок і взаємодія між ними;

· По-друге, первинність аграрної економіки і вторинність аграрної політики;

· По-третє, зворотній активний вплив аграрної політики на аграрну економіку.

Аграрна політика породжується аграрною економікою і:

- входить в сферу політичних відносин, адже вона представляє собою відносини з діяльністю держави – органа політичної влади;

- підпорядковується законом аграрної економіки, які здійснюють управління виробництвом, розподілом, обміном і споживанням сільськогосподарської продукції;

- являється концентрованим завершенням аграрної економіки.

Основні завдання аграрної політики:

1. Розкрити систему явищ, процесів і законів в аграрній сфері, з метою вирішення комплексу економічних і соціальних питань розвитку АПК у процесі його трансформування.

2. Вплив на аграрне законодавство (в ринкових умовах аграрної сфери держава повинна захищати права виробників і споживачів, функціонуючих на аграрному ринку відповідними законами: вільне господарювання на землі, врегульовані відносини з приводу землі, право власності на результати праці).

3. Забезпечення продуктами харчування за економічно виправданими цінами; забезпечення промисловості сировиною; забезпечення участі сільського господарства в загальній динаміці доходів; вирішення проблем охорони навколишнього середовища.

Засоби та методи здійснення аграрної політики:

1. Зниження податкового натиску на сільгоспвиробника;

2. Фінансово-інвестиційне забезпечення аграрних перетворень;

3. Створення умов для кредитування сільгоспвиробництва;

4. Політика державного протекціонізму;

5. Конкурсне визначення підрядчиків на держзамовлення;

6. Сприяння у створення інститутів ринкової інфраструктури для АПК;

7. Підготовка та перепідготовка кадрів для аграрного сектору;

8. Списання, пролонгація боргів;

9. Залучення іноземних інвестицій;

10. Нетрадиційні (компенсації).

Факторами ефективного вирішення проблем АПК є:

- рівноправне функціонування сільськогосподарських підприємств різних форм власності;

- раціональне використання ресурсів;

- впровадження у виробництво новітніх технологій;

- сучасні способи відтворення, охорони землі та природних багатств в цілому.

Успіх аграрно-політичних міроприємств залежить від виконання умови, що ці міроприємства повинні бути:

· екологічно чистими;

· погодженими з економічними факторами (правильними по структурі);

· співставними за цілями;

· правильними за суттю (технічно послідовні);

· своєчасні.

2. Для передбачення – питання методології мають першочергове значення.

Методологія – це наука про методи вивчення процесів і явищ. Методологія допомагає вирішити за допомогою яких наукових способів, прийомів пізнання дійсності можна досягти подальшого розвитку в певній сфері.

Методологія аграрної сфери використовує слідуючи підходи:

1) суб’єктивний – господар здійснює вибір із різних варіантів;

2) емпіричний – знання отримуються тільки із досвіду, спостереження, без їх аналізу і розгляду у взаємодії;

3) раціоналістичний – відкриття законів, які б дозволяли найбільш вірно регулювати виробництво і розподіл сільськогосподарського продукту;

4) діалектико-матеріалістичний – проводиться об’єктивний аналіз, характеризуються внутрішні зв’язки явищ, які реально існують;

5) діалектичний – всі процеси явищ постійно виникають, розвиваються і ліквідуються, тобто знаходяться в постійному русі.

Методи – це прийоми дослідження в науці і відтворення їх в системі категорій і законів.

В аграрній політиці використовуються методи:

1) наукової абстракції –досліджуються первинні сторони явищ і відволікання від вторинних;

2) аналізу і синтезу - дослідження кожної складової окремо і створення цілісної картини;

3) індукції і дедукції – перехід від вивчення одиничних факторів до загальних положень і висновків і навпаки.

4) історичний і логічний – при історичному приймаються до уваги всі явища і випадки; при логічному – відкидаються випадкові явища і процеси.