Економісти-вчені замість примусової колективізації запропонували інший напрямок розвитку сільського господарства: інтенсифікація окремих регіонів, сільське господарство передбачалося залучати до процесу індустріалізації, підвищення товарності, визначалася система заходів у галузі кредиту, ринку, цін, транспорту, тарифів на послуги тощо.
Одначе при проведенні колективізації перемогли екстремістські погляди. Їх грубі помилки позначаються на розвиткові сільського господарства до теперішнього часу.
В Україні з моменту проголошення курсу на колективізацію (червень 1930 р.) у 1932 р. вже було об’єднано 70% бідняцьких і середняцьких господарств.
Бідняки – вели негативне (звужене) відтворення, ворожнечо відносилися до ринку, розраховували на вирівнювання класів і готові були вести атаку на капітал.
Середняки – наймасовіша і найнестабільніша частина селян, які перебігали від бідняків до пошуку сильної руки (куркулів).
Одначе, прискорені темпи колективізації призвели до створення виробничих формувань, здатних функціонувати лише в умовах адміністративно-командної економіки, за допомогою примусових і заохочувальних методів.
При здійсненні колективізації – влада ліквідувала куркулів як клас. Було відмінено Закони про оренду землі і найм праці, дозволялося конфіскувати у заможних селян худобу, машини і інший інвентар.
Здійснюючи соціальну політику керівництво держави пов’язувало успіх сільського господарства з потенційними можливостями бідняцьких господарств. Хоча Кондрат’єв вважав ставку на бідноту безнадійною, переконував, що бідняки – це не перевага, а горе. Слід за рахунок зростання економіки ліквідувати категорію бідняцьких малопотужних господарств. До порад вченого знову не прислухалися, а вони актуальні і сьогодні.
Після завершення колективізації сільське господарство опинилося в становищі зупинки будь-якої діяльності і пануванні бездіяльності.
Колгоспно-радгоспний лад мав обмежені можливості розвитку, таке суспільство могло розвивати виробництво лише до тих пір, поки в трудовій діяльності людей переважали фізичні зусилля, а не творчість.
У цьому випадку фізичні зусилля підтримувалися примусовим впливом держави (адміністративно-командними методами управління). Саме тому коли в світі почався прискорений розвиток НТП, в колишньому СРСР темпи виробництва почали знижуватися. Починаючи з 70-х років сільське господарство України, за всіма показниками значно відстає від країн Західної Європи.
Після цього держава немало коштів вклала у розвиток колгоспів у вигляді неодноразового списання заборгованостей, підготовку кадрів, фінансування меліоративних і ін. робіт.
В результаті допущених помилок сільське господарство України опинилось у безвиході. Особистість селянина була знебарвлена і затиснута суспільними відносинами.
В умовах економічної кризи обсяги сільськогосподарського виробництва скоротились на 30%.
Нині поширюється концепція за якої носієм аграрних відносин повинен стати землевласник-товаровиробник. Для цього створена відповідна законодавча база: прийняті Закон України “Про власність”, “Про селянське (фермерське) господарство”, “Про господарські товариства”, “Про оренду”, та ін.
Завантажити реферат