Аграрні ринки і ціна

· встановлення ціни виходячи з реальної вартості продукції;

· встановлення ціни на основі рівня середніх цін.

Особливостями ціноутворення в сільському господарстві є:

· низька еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію, тобто зміна ціни на продукцію слабо відбивається на рівні попиту на неї (існує можливість необґрунтованого завищення цін);

· велика кількість сільськогосподарських виробників та їх різноманітність за видами вироблюваної продукції, створюють ринок наближений до ринку досконалої (чистої) конкуренції (велика кількість продавців, кожному належить незначна частка ринку, жоден з них не впливає на рівень поточних цін; товари повністю замінні і недиференційовані; відсутність цінових обмежень);

· висока витратність сільськогосподарського виробництва з значною диференціацією структури і рівня витрат залежно від регіону і виду продукції;

· неможливість точного визначення собівартості продукції до моменту її фактичного виробництва (використовуючи планові показники);

· швидкість обігу капіталу вимагає постійного залучення кредитних ресурсів;

· сезонність виробництва;

· Диференціальна земельна рента – містить певну позитивну різницю прибутку, що виникає здійснюючи виробництво на більш родючих або більш вигідно розміщених землях;

· Необхідність, з одного боку, державного регулювання цін на продукцію с/г, з іншого, створення системи дотування с/г виробників;

· Диспаритет цін.

Лібералізація 1992 р., інфляція, політика стримування закупівельних цін місцевими органами влади, монополія переробної промисловості і торгівлі являлись причиною наявного диспаритету цін.

За останні роки закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію хоча і підвищувались, але далеко не бажаними темпами. Тому зараз найбільш строго стоїть проблема аграрної політики – забезпечення паритету цін. Для вирішення цієї проблеми при державному регулюванні цін слід здійснити:

· оперативне слідство за рухом ринкових цін на аграрну продукцію і засоби виробництва, дохідністю галузей і витратами на виробництво;

· відпрацювання механізму підтримання доходів сільськогосподарських товаровиробників через систему регулювання мінімальних цін, фінансування, кредитування, страхування;

· погодження з зацікавленими країнами цінової і фінансово-кредитної політики на світовому продовольчому і ринку сировини з врахуванням руху на них цін;

· оцінку тенденцій руху цін (і їх наслідків) світового ринку і внутрішніх цін на аналогічні товари;

· встановлення імпортних бар’єрів в формі тарифів і квот (доля участі у збуті) для захисту власного ринку сільськогосподарської продукції.