Міжнаціональні конфлікти

4.Міжнаціональна напруженість у регіональному аспекті

У наші дні з'явилася реальна погроза розпаду Росії на окремі самостійні держави, у якості яких не проти проголосити себе не тільки деякі національно - , але й адміністративно - територіальні утворення. Природно виникають питання: чи повторить вона долю Союзу РСР, чи можливо цього уникнути і як? Щоб відповісти на них потрібно, з однієї сторони осмислити стан міжнаціонального спілкування, визначити джерела невдоволення і напруженості в цій сфері, що харчують відцентрові тенденції, а з іншого боку - виявити умови і фактори, що складають інтеграційний потенціал російської багатонаціональної державності, виявити шляхи і механізми консолідації націй, народностей, регіонів.

Далі. Як показало дослідження, досить глибоко укоренилося представлення про нерівність у матеріальному становищі між етнічними групами. Воно відбилося у відповідях респондентів на питання “ чи Можна виділити національні групи чий життєвий рівень вище?”. У Ставрополі і Черкеську ствердно відповіли відповідно 55% і 49%. В інших містах частка поділяючих цю позицію склала: 20 - 27% - Улан-Уде, Оренбург, Якутськ і 14 - 16% - Уфа, Петрозаводськ. По перевазі до них відносили вихідців з Кавказу, євреїв, росіян. Найчастіше на характер відповідей впливав розподіл населення на корінне і некорінне. Представники того й іншого висловлювали прямо протилежні точки зору. Приміром, у Петрозаводську карели вважають, що краще живуть росіяни, останнім же здається, що навпаки - карели; в Оренбурзі, на погляд росіян, найбільш заможні татари, а ті, у свою чергу, указують на росіян. Тут, імовірно, дає звістку про себе і та обставина, що в деяких регіонах люди корінної національності як би монополізують визначену “соціальну нішу” (торгівля, керування, вища школа і проч.), а це, зрозуміло, створює передумови для негативної реакції.

Але звернемося до результатів дослідження, проведеного в 1991 і (повторно) 1992 р. (табл.2).

Таблиця . Розподіл відповідей на питання “З якими з перерахованих явищ Вам приходилося зіштовхуватися в повсякденному житті?”, %

А тепер задумаємося про значимість етнічної приналежності в груповому менталітеті. Людям, як відомо, властивий пошук суспільної опори, необхідної для відчуття соціальної захищеності, міцних життєвих взаємозв'язків. І в цьому змісті цілком можна зрозуміти виразну орієнтацію на національну спільність (групу), що у важку годину завжди надасть підтримку. До того ж нині відбувається своєрідний “сплеск” національної самосвідомості, підсилюється інтерес людини до культури свого народу, його історичному минулому.

Зокрема, було задане питання про роль національної приналежності у формуванні особистості. Від 14% до 25% виходять з того, що свідомості причетності до конкретної нації саме по собі ні добре, ні погано. Однак від 3% до 30% дотримують протилежної позиції, вважаючи, що лише свідома національна самоідентифікація уможливлює особистісне становлення.

Уявлення про ущемлення національних чекань, так само, як і претензії націй на пріоритетні права, є не тільки одним із джерел суспільної напруженості в даний час. Є досить основ думати, що й у доступному для огляду майбутньому їхній вплив не зменшиться.

Під впливом постійного незадоволення власним національним статусом у значної частини суспільства сформувалася установка на активні дії в конфліктній ситуації на стороні своєї національної групи (табл.). У Москві 70% опитаних заявили про цьому, і лише 18% геть-чисто відкинули від себе таку можливість.

Настільки висока готовність городян брати участь у подібного роду розбираннях не може не викликати заклопотаності хоча б тому, що ставка на силу як метод рішення назрілих проблем стає усе помітніше.

Таблиця Готовність участі в конфліктах, %