Н. Макіаввеллі вважав, що для здійснення держави та її влади, яка втілює розумне в людському, виправданими є будь-які засоби – аж до найвищих злочинів щодо людини.
Більше того, це навіть обов‘язкове.
У середньовічній свідомості політика і мораль були єдиними. Вперше політику від моралі відокремив Н. Маніавелі, довівши, що політика має свої спеціальні закони і правила, що їй властивий особливий тип взаємовідносин з мораллю він дійшов до висновку, що політична поведінка ґрунтується не на моралі, а на силі і вигоді. Володар, підкреслював він, повинен прагнути до того, що його вважали добропорядним, милостивим, чесним, щирим, а не жорстоким, скупим, віроломним і злим. Проте він не повинен побоюватися бути підступним і лицемірним, якщо чесноти повертаються проти нього, заважають йому зберегти єдність країни та вірність підданих. Тобто йдеться про принципи політики, які Н. Макіавеллі схвалював тільки в контексті теорії диктатури як засобу революційного перетворення держави метою встановлення республіканської форми правління. Саме за цієї форми держава стає міцною і стабільною. Забезпечуються свободи і рівновага.
Н. Макіавеллі розглядав державу як певний політичний стан суспільства, що характеризується специфічними відносинами між володарем та підвладними, організованими політичною владою, юстицією, законами.він виділяв такі конституційні види влади: монархія, аристократія, демократія. Кожен з цих видів був нестабільний, ідеальним є змішаний тип влади, які урівноважував би інтереси різних соціальних груп: багатих і бідних.
Н. Макіавеллі виступав з ідеєю контролю та рівноваги, можливість брати участь в управлінні державою надавалося одночасно монарху, знаті та народу. Тоді ще три сили будуть взаємно контролювати одна одну.
У праці “Володар” Н. Макіавеллі змалював образ правителя, який нехтував законом моралі та релігії під час боротьби за владу. Головним критерієм оцінки діяння правителя була могутність держави задля досягнення якої можна користуватись будь-якими методами і заходами . Н. Макіавеллі дає правителю свою рідну індульгенцію не порушення моральних заповідей.
Він стверджував, що головною причиною тогочасної Італії була політична роздрібненість, подолати яку змогла тільки державна влада. Макіавеллі писав, що всі фундаментальні положення про державні структури повинні базуватися на конкретних ситуаціях, оскільки на його думку, немає ідеального ладу поза часом і простором, а є тільки лад, адекватної конкретності ситуації. Не існує незмінно добрих чи поганих методів управління людьми є лишень методи адекватні ситуації та неадекватні їй. Він вірив у те, що історія повторюється, а отже даючи оцінку справам минулого, ми отримуємо знання про наш час і про майбутнє. Правителям він радив постійно піклуватися про зміцнення державний заради цього вважав допустимі будь-які засоби.
Правитель оточений ворогами, не може нікому довіряти, і вимушений застосовувати насильство. Необхідно бути лисицею, щоб розглядіти западню, і левом, щоб знищити вовків.
Що краще для володаря, запитує Макіавелі, щоб його любили, чи щоб його боялися? Найкраще щоб і любили, і боялися, але таке неможливо досягнути одночасно, то потрібно віддати перевагу страхові, бо любов через зіпсуту природу є слабка і мінлива, а страх перед покаранням завжди ефективний.
Довкола принципів Н. Макіавеллі завжди ведеться гостра політика, бо немає жодного політика, якому не доводилось вибирати віж етичними принципами та практичною діяльністю. Г. Гегель запропонував розглядати “Володаря” не як відображення принципів політики придатних для тих часів і народів, а як реакцію на тогочасну ситуацію в Італії. У цьому контексті, на думку Г. Гегеля й багатьох інших мислителів, “Володар” це велике творіння політичного розуму.
Вцілому заслуги Н. Макіавеллі у розвитку політичної науки полягають уц тому, що він:
¨ Відкинув схоластику, замінивши його раціоналізмом та реалізмом;
¨ Заклав основи політичної науки;
¨ Виступив проти феодальної роздрібненості за створення централізованої Італії;
¨ Увів у політичний лексикон поняття “держава” та “республіка” у сучасному їх розумінні;ї
¨ Сформулював суперечливий, але вічний принцип “мета виправдовує засоби”
Демократизм Макіавеллі виявляється в тому, що над усе він ставив загальне благо. Маса вважав, Н. Макіавеллі, розумніша і постій ніша, ніж правитель.
Народ в усіх справах судить краще ніж володар. Монархія спричиняється до нерівності, деспотизму, гноблення насильства над народом, породжує всезагальне рабство, деморалізацію і занепад. Отже цінність моралі не забезпечується. Вважається, що за певних умов досягнення навіть раціональних гуманістичних і демократичних цілей, несумісне з моральними нормами поведінки.
Література.
1. В.С. Несерцянца. “История политических и правовых учений” – М., 1995
2. Б. Кухта, А. Романюк «Хто є хто в європейській та американській політології?» - Львів, 1995
3. В.М. Піче, Н.М. Хома «Політологія» - Київ «Каравела», 1999.
Завантажити реферат