Основою цих свобод є право на соціальну активність. Шляхом вираження своїх переконань, поглядів з різних питань державного і громадського життя громадяни України впливають на суспільно-політичні процеси. Відкрито висловлюючи у повсякденній практичній діяльності, у виступах у пресі, по радіо і телебаченню свої думки, позиції з тих чи інших питань життя держави і суспільства, громадяни України активно беруть участь в їх вирішенні, допомагають усувати недоліки в роботі.
Особливу увагу Конституція України приділяє забезпеченню свободи критики. У ній зазначається: “Переслідування за критику забороняється. Особи, які переслідують за критику, притягаються до відповідальності”.
Водночас і громадяни України, висловлюючи критичні зауваження, не повинні допускати при цьому навмисних перекручень фактів, поширювати неправдиві відомості, під виглядом критики зводити наклепи на чесних громадян.
Із свободою слова тісно пов‘язана свобода друку. Кожний громадянин України має можливість висловити в пресі свою думку, тобто свобода створює для громадянина юридичну можливість подібної дії, але не зобов‘язує його.
Свобода слова і друку в умовах бурхливого розвитку засобів інформації доповнюється свободою виступу по радіо і телебаченню.
Якщо вказані свободи використовуються ким-небудь на шкоду українському народу, не сприяють зміцненню конституційного ладу, то держава може припинити подібну діяльність.
Закон “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. Встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах громадського і державного життя, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.
Інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про дії та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
Усі громадяни України, юридичні особи та державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання й поширення відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Основними видами інформації є: статична інформація; масова інформація; інформація про діяльність державних органів; правова інформація; інформація про особу ; інформація довідково-енциклопедичного характеру.
Джерелами інформації є офіційні документи, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи та інші передбачені правовими нормами носії інформації, які можуть бути перевірені або засвідчені у встановленому законом порядку.
За режимом доступу інформація поділяється на відкриту та інформацію з обмеженим доступом.
Громадяни та організації мають право доступу до інформації про них, а в період збирання інформації мають право знати, які відомості про них, ким і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються; а також заперечувати правильність, повноту, доречність цієї інформації тощо.
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу інформації.
Інформація не може бути використана з метою, що завдає шкоди правам і свободам громадян.
Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю.
Ст 55 Конституції України закріплює право громадян на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров‘я, на особисту свободу та майно. Цей захист здійснюється в цивільно-правовому, адміністративно-правовому і кримінально-правовому порядку.
Кожна зацікавлена особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного права чи інтересу, який охороняється законом.
Цивільний кодекс України передбачає, що громадяни або організація мають право вимагати через суд спростування відомостей, які ганьблять їх честь і гідність, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони є правдивими.
У цивільно-правовому порядку захищаються майнові та особисті немайнові права і свободи громадян. Їх захист здійснює суд на вимогу (позов) зацікавленої особи, чиє право оспорюється або порушене. Судова процедура розгляду цивільно-правових спорів базується на засадах гласності, публічності та змагальності.
1.2. Свобода мітингів, зборів, вуличних походів і демонстрацій та її юридичні гарантії.
Право зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій є однією з форм вираження свободи слова та участі громадян України в управлінні державними і громадськими справами.
Свобода зборів і мітингів означає, що громадяни України мають право збиратися спільно (за місцем праці, навчання, проживання, а також в об‘єднаннях громадян) для обговорення і колективного вирішення питань, які становлять загальний інтерес. Збори і мітинги громадян України, які проводяться відповідно до Конституції України, відрізняються від інших зборів громадян (наприклад, виробничих) тим, що вони скликаються для вирішення соціально-політичних питань. Ініціатива скликання таких зборів належить самим громадянам і здійснюється від їх імені тими об‘єднаннями громадян, які організують такі збори. Зрозуміло, що такі організації повинні бути юридично оформлені.
Свобода вуличних походів і демонстрацій є традиційною формою вираження свободи слова, думки тощо. Організація вуличних походів і демонстрації стала невід‘ємною частиною нашого життя, свят. Такі походи проводяться в містах, селах і селищах, тобто в них беруть участь громадяни, які, виходячи на вулиці й площі міст і сіл, вільно виявляють свої почуття, думки, позиції.
1.3. Право громадян об‘єднуватися у політичні партії, професійні спілки та інші громадські організації, брати участь у рухах. Багатопартійність в Україні. Законодавче закріплення департизації правоохоронних та деяких інших державних органів
Право громадян на об‘єднання передбачає: а) можливість створювати різні організації, які сприяють розвитку політичної активності громадян; б) добровільно і на рівні з іншими громадянами вступати і бути членами вже існуючих організацій; в) безперешкодно виконувати завдання організацій, користуватися їхнім захистом; г) через громадські організації, партії і рухи згідно з їх статутними завданнями брати участь в управлінні державними та громадськими справами, у вирішенні політичних, господарських і соціально-культурних проблем.
Об‘єднання громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.
Об‘єднання громадян незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до закону визнається політичною партією або громадською організацією. Політичною партією є об‘єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у вироблені державної політики, формуванні органів влади місцевого та регіонального самоврядування та представництво в її складі.
Завантажити реферат