Суспільно-політичне життя в Україні наприкінці 40-х – на початку 50-х рр.

Суспільно-політичне життя в Україні у повоєнні роки мало надзвичайно суперечливий характер. Ключові позиції залишалися у комуністичної партії, яка на­лічувала на січень 1946 р, 320 тис. чол.

Партійну організацію і деякий час уряд республіки очо­лював М. Хрущов—здібний організатор, який водночас уособлював у собі командно-адміністративну систему.

Ліорально-політична ситуація в Україні визначалася у повоєнні роки дальшим посиленням культу особи Сталіна. Розпочинався новий виток репресій: проти військових і вій­ськовополонених, проти діячів науки І культури, державних працівників. Становище в Україні особливо загострилося, коли в березні 1947 р. з ініціативи Сталіна першим секрета­рем ЦК КП(б)У став Л. Каганович. Затримався він на цін посаді до грудня 1947 р., коли Сталін зрозумів, що його висуванець спровокував глибокий конфлікт Із громадськістю республіки Поступово створюючи враження, ніби у республі­ці «не все гаразд», Кагановнч почав вимагати скликання пленуму ЦК з порядком денним: «Боротьба проти націона­лізму як головної небезпеки в КП(б)У». Однак М, Хрущову вдалося стабілізувати політичну ситуацію в Україні.

Ускладнювали становище у сфері суспільно-політичних відносин і кадрові проблеми, особливо в західних областях України, куди направлялися великі групи спеціалістів, інте­лігенції із східних областей, не знаючи місцевої специфіки, мови. До того ж там тривала братовбивча війна 1945—1950рр., в якій загинуло не менше півмільйона чоловік. Постраждали як місцеве українське, так і польське населення. Ускладню­вав обстановку в регіоні і беріЇвський репресивний апарат, який жорстоко переслідував місцевих жителів за підтримку ОУН-УГЇА. всіляко намагався їх залякати. За 1946—1949 рр. цим апаратом до Сибіру було заслано близько 500 тис. за­хідних українців- Жертвами його стали понад 40 тис. поляків і майже стільки ж українців та росіян. Крім того, в боях з бандерівськими загонами загинуло понад 25 тис. військово­службовців Червоної Армії, прикордонних та внутрішніх військ. Спробою розв'язання українсько-польських проблем було переселення з Польщі в Україну близько 500 тис. укра­їнців І з України в Польщу понад 800 тис. поляків. Була ліквідована уніатська церква, звинувачена у співробітництві з німецькою окупаційною владою. Жорстокий гніт дедалі по­силювався. І лише після смерті Сталіна в 1953 р. з'явилася надія на демократизацію життя в країні.

В цьому плані велике значення мала ліквідація антидер­жавної змови на чолі з БерІєю.

В Україні було здійснено ряд заходів Щодо реорганіза­ції управління господарством, створено союзно-республікан­ські міністерства. Скоротилися штати адміністративно-управ­лінського апарату, що дало можливість вивільнити понад 60 тис. працівників.

Посилився контроль за діяльністю суду, прокуратури, органів державної безпеки. Поліпшилася робота місцевих рад.

У 1954 р. в республіці відзначалося 300-рІччя возз'єднання України з Росією. Верховна Рада СРСР своїм указом у лю­тому 1954 р. включила Кримську область до складу України. Це було продемонстровано як «свідчення дружби російсько­го народу». Однак тут залишалися складні проблеми. Незва­жаючи на територіальну і етнічну спорідненість України і Криму, півострів був ще й Історичного батьківщиною крим­ських татар, яких Сталін депортував звідти в 1944 р. Крім того, за даними перепису 1959 р., в Криму проживало близько 860 тис. росіян І лише 260 тис. українців. Ця обставина з часом надзвичайно ускладнила політичну ситуацію в Криму, яку на свою користь використовували різні політичні сили і партії Росії та України.

Всі ці та інші проблеми надавали суспільно-політичному життю тих років суперечливого і складного характеру.