ПЛАН:
1. Криза феодально-кріпосницької системи і особливості соціально-економічного процесу в Україні.
2. Виникнення і діяльність Кирило-мефодіївського товариства.
3. Піднесення руху за національне відродження на західно-українських землях.
I. Криза феодально-крепосницької системи і особливості соціально-економічного
процесу в Україні.
Історія України XIX ст. характеризується важливими подіями у всіх сферах соціально-економічного життя і суспільно-політичного руху. На протязі цього часу зчинилося перетворення Росії, т тому числі України, із феодально-крепосницької в капіталістичну, сформувався промисловий пролетаріат, помітно розгорнувся визволювальний рух, почав поширюватись марксизм.
Особливістю історичного розвитку першої половини XIX ст. являється те, що поряд з феодальним ладом, виникають товарно-грошові відносини, ринок, розвивається промисловість, тобто паралельно починають існувати феодальні і буржуазні відносини. Ці процеси ще більше погіршують положення трудового народу. В зв‘язку з цим поширюється антикріпосницький рух.
Перша половина XIX ст. в історії України була періодом розладу і кризи феодально-кріпосницької системи та розвитку нових капіталістичних відносин. У першій половині XIX ст. в суспільно-політичному житті продовжували панувати кріпосницькі відносини. ЇЇ основними рисами були: а) колонізація натурального господарства; б) наділення виробника засобами виробництва, землею ; в) особиста залежність селянина від поміщика. Переважну більшість земель утримувало в руках дворянство, а селянство перебувало у феодальній залежності від поміщиків і держави. Так, на передодні реформи 1861 р. у поміщиків було понад 70% всієї землі та близько 60% загальної чисельності селян.
Капіталізму, як формації, передували гостра боротьба між старими, кріпосницькими і новими, капіталістичними формами господарського питання. Ця боротьба проявлялась у повільному, але неухильному розвитку капіталістичного виробництва, в зростанні товарно-грошових відносин, котрі проникали у селянське господарство, в розшаруванні селянства і формуванні нових двох класів - наймитів і промислової буржуазії, в поширенні ринку та збільшення вивозу за кордон, в укріпленні економічних зв‘язків як між українськими, так і між великоруськими губерніями. В першій половині XIX ст., не зважаючи на колоніальну політику царизма, економіка України під впливом більш передової Росії переживала повільний, але неухильний розвиток. Всі три райони України - Лівоберіжна, Правоберіжна і Південна Україна були пов‘язані з центральною Росією. Окрім того, в укріпленні економічного зв‘язку велику роль відіграла спільність економічної політики, єдиний грошовий обіг, таможня служба.
Капіталістичні відносини проникали також у селянське господарство, руйнували його замкнутий натуральний характер і посилювали процес соціального розшарування селянства. З одного боку збільшувалась кількість бідних, безземельних селян, а з другого зростала кількість сільських багачів (кулаків), частина яких ставала сільською буржуазією. Так в економічній структурі феодального суспільства поступово формувалися капіталістичні відносини. Це було обумовлено розширенням товарно-грошових відносин та іншими факторами буржуазної модернізації. Земля все частіше ставала не тільки об‘єктом куплі-продажу, а і орендних відносин. Володарями ставали купці, заможні селяни.
Розвиток виробництва в першій половині XIX ст. супроводжувався не тільки зростанням кількості промислових виробників та робочими, але і якісними змінами; збільшувалось використання капіталістичних форм праці, змінювалась структура промисловості.
Нові явища в промисловому розвитку України як і у Росії в цілому, були неухильний зріст наймитів-виходців, головним чином з розорених державних селян, та інші. Так, якщо в 1828 р. кріпосні працівники складали 74,4% від спільного числа працівників, то вже в 1861 р. 73,7% від всіх працівників були вже вільними.
Важливими змінами, які діялися в галузі промисловості у 30-50 роках, було часткове чи повне подолання технічної відсталості, заснованої на кріпосній праці. Так до 1861 р. капіталістичні виробництва одержали повну перевагу над поміщиками. Господарська спеціалізація районів, розвиток переробної промисловості, зріст міст, їх населення , розкладання натурального господарства, поглиблення процесу розшарування селян - все це створювало сприятливі умови для розвитку товарного виробництва, для розширення внутрішнього ринку. Внутрішній ринок України був складовою частиною спільноросійського ринку.
Купля-продаж товарів здійснювалась через густу мережу торгів і ринків. На ярмарках України були в оберненні різноманітні товари, привезені з міст Росії, України, із-за кордону. Наявність великої чисельності ярмарок, торгів, ринків, збільшення їх товарооборотів і зріст товарно-грошових відносин, постійної торгівлі в містах - все це свідчить про збільшення процесу суспільного розділу праці. Розвиток товарного виробництва все більше і більше втягувало Україну, як складову частину Росії в світовий ринок. Неухильний зріст внутрішньої і зовнішньої торгівлі був важливим фактором, посилюючий розклад феодально-кріпосницького спосіба виробництва.
Таким чином, коренні зміни, які діялися в першій половині XIX ст. в економіці України, як і в економіці Росії в цілому, були наслідком гострої боротьби між старим, віджившим свій вік, феодально-кріпосницькими відносинами і новим капіталістичним укладом.
II. Виникнення і діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.
З березня 1847 р. студент Київського університету Олексій Петров доніс царським властям про таємне товариство, яке він випадково виявив. Поліція зразу ж арештувала провідних членів цієї групи й доставила їх у Петербург. У результаті посилених допитів власті дізналися про існування Кирило-Мефодіївського товариства — першої на Україні організації політичного спрямування.
Незабаром стало очевидним, що побоювання властей відносно наявності широкого підпільного руху були перебільшеними. Товариство складалося всього з десятка активних членів та кількох десятків співчуваючих. До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі з Миколою Костомаровим (обдарованим істориком і викладачем університету), вчителем Василем Білозерським (вихідцем із дворян) та Миколою Гулаком (дрібним, але високоосвіченим чиновником). Хоч два інших інтелігенти — викладач гімназії та письменник Пантелеймон Куліш і вже добре знаний поет Тарас Шевченко — підтримували з товариством не дуже стійкі зв'язки, їх також заарештували. Товариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своїй діяльності. Протягом приблизно 14 місяців його існування «браття» збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії (під час однієї з них якраз і був присутній донощик Петров) та підготували ряд положень своєї програми.
Завантажити реферат