Як я вже казав , майже кожне крупне місто мало свою трупу , тому в гастролях не було необхідності . Але якщо не їздили актори , то мандрували п’єси . Обмін репертуаром особливо підсилився з винаходом книгодрукування . Дуже часто це були такі собі «піратські» копії текст яких був швидко надрукований стенографістом конкуруючої трупи або типографістом . Звичайно , що такий на скору руку записаний текст був недосконалим – в ньому було багато пропусків , помилок , а іноді навіть нісенітниці . Однак нам доводиться обходитсь тільки цими джерелами , які до нас прийшли . Такі «піратські» книжки були надруковані готичним шрифтом , іноді був кумедний малюнок . Тиражі таких книжок були мізерними . Окрім цього їх мало хто зберігав , так трупа поставивши фарс викидали затерту книжку кудись в комору та переходили до нової .
Досить довго велися суперечки : чи є фарс самостійним жанром по відношенню до соті та мораліте ? Так іноді бувають досить «складні» випадки : наприклад іноді в фарсі з’являється фігура блазня , який є невід’ємним персонажем соті . Окрім того іноді видання деяких п’єс називають соті та мораліте “Новим веселим та кумедним фарсом” . Для виділення специфіки фарсу треба враховувати віршовану форму п’єс цього роду ( вони писалися восьми складним віршем з подвійною римою ) та їх тематику – зображення життя міщан , звідси випливає і певний набір персонажів .
Фарс писався для широких кіл мешканців міста , тому якщо зображується дворяни чи селяни , то вони зображуються досить вороже, по відношенню один до одного . До того ж в час розквіту фарсу ( XV та перша половина XVI сторіччя ) міське середовище було досить різнобарвним , це відображається і в самих фарсах . Фарс не мав конфліктів з просвітництвом . Драматургія фарсу навіть спонукає до розвитку французької культури та театру .
Народжений у лоні середньовічної культури , фарс , все ж таки був вільний від двох властивих середньовічних рис , які причетні іншим театральним жанрам : в фарсі не було алегоризму , тому в фарсі можна зустріти замальовку деяких певних характерів , нехай недосконалих , але все рівно описів ; друга риса – не було нав’язливого, прісного моралізму .
Драматургія фарсу дала досить широку можливість вивчати міське життя кінця середньовіччя та епохи відродження . Разом з еволюцією фарсу ми можемо спостерігати еволюцію свідомості мешканця міста , тому вивчаючи фарс ми отримуємо уяву про різні настрої в різних містах . Хоча фарс і не має певної глибини , він зображує життя міста досить детально , але це життя подається як війна всіх проти всіх ; але з іншого боку фарс підмітив певні характерні соціальні типи , це вже спроба внести в виставу інтригу (хоча досить прямолінійну і просту) , вони стимулюють в глядачі розвиток уяви ( бо , як правило , ані особливого реквізиту , ані декорацій в фарсі не було ) , підвищували цінність жесту, слова , мовної характеристики . Фарсова традиція , саме завдяки цім явищам не переривається , вона просто трансформується та до середини XVII століття успішно конкурує з гуманістичною комедією . Потім , з’єднання цих двох традицій призводить до утворення великого комедійного театру Молєра , який починав свій сценічний шлях як простий “фарсер”.
C
писок використаної літератури :
1. А.Михайлов «Средневековый французский фарс» Москва , Искусство 1981 г.
2. Ф.Рабле “Гаргантюа и Пантагрюєль”
3. Виктор Гюго “Собор Парижской Богоматери”
Завантажити реферат