Гравюра стародруків

Українська графіка бере свій початок з глибини віків. Поява рукописної книги в Київській Русі в XI—XII ст. дала плідний грунт для розвитку книжкової графіки. Художники оздоблювали книгу орнаментальними заставками, вигадливи­ми заголовними літерами (ініціалами), сторінковими ілюстра­ціями (мініатюрами), а також численними дрібними малюн­ками на берегах сторінок.

Найдавнішими витворами книжкової графіки, що збереглися до нашого часу, є книги XI—XII ст.: “Остромирове Євангеліє” (1056—1057), “Ізборник Святослава” (1073), “Трірський псалтир” (або “Кодекс Гертруди”; 1078—1087), “Юр'ївське Євангеліє” ( 1120—1128) та “Добрилове Євангеліє” ( 1164).

“Остромирове Євангеліє” було виконане київським дяком Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира — родича князя Ізяслава Ярославича. Написане воно на пергаменті вишуканим урочистим письмом, так званим “уста­вом”. Оздоблене видання орнаментальними заставками, вели­кими ініціалами і трьома сторінковими ілюстраціями із зобра­женням євангелістів, орнаментальне обрамлення яких близьке технікою до творів київської перегородчастої емалі.“Остромирове Євангеліє” і на сьогодні залишається уні­кальним, неперевершеним твором книжкового мистецтва.

“Ізборник Святослава” містить статті повчального харак­теру різних церковних і світських авторів. Виконав його у Киє­ві дяк Іван. Рукопис ілюстровано чотирма мініатюрами, се­ред яких є цікавий груповий портрет родини князя Свято­слава Ярославича. На берегах сторінок вміщено також цікаві малюнки, які нагадують знаки зодіаку.

“Кодекс Гертруди” (“Трірський псалтир”) написано на замовлення трірського архієпископа Ерберга. Належала кни­га дружині князя Ізяелава — Гертруді. Нині вона знаходить­ся в Чівідале, в північній Італії. Серед латинського тексту цього псалтиря вміщено мініатюри з портретами князя Ярополка Ізяславича, його матері та дружини Ірини.

У мініатюрах “Трірського псалтиря” помітне поєднання русько-візантійських і романських форм. Є здогади, що над мініатюрами працювало кілька художників. Графіка рукописної книги XII ст. позначена тяжінням авто­рів до більшої самобутності. Видатними пам'ятками цього пері­оду є дві книги—“Юр'ївське Євангеліє” (1120—1128), ви­конане Федором Угринцем для Новгородського Юр ївського монастиря, та “Добрилове Євангеліє” (1164), написане, оче­видно, на Волині, дяком Костянтином (в миру Добрилом). Своїм оздобленням “Юр'ївське Євангеліє” вирізняється серед інших рукописів. Усі заголовні літери в ньому виконані кон­туром одною лише фарбою — кіновар ю. Зберігаючи єдність стилю в оздобленні книги, художник з великою винахідли­вістю знаходить все нові й нові форми в композиції кожної заголовної літери (а їх у книзі 65), вплітає в орнаментику за­ставок та ініціалів зображення тварин, птахів та кумедних по­статей людей. У малюнках обдарованого ілюстратора “Добрилового Євангелія” однакова схема композицій. Постаті єванге­лістів уміщені в квадрати з орнаментованих рам у вигляді колон, завершених великими банями.

У способі виконання композицій поєднуються декоративні і суто графічні елементи. Скупий, сміливий рисунок виявляє лише основне, без зайвих подробиць. Зображення мають лі­нійно-площинний орнаментальний характер, в якому відчутний вплив народного ужиткового мистецтва.

У книжковій графіці пам'яток XI—XII ст. знайшли вияв самобутні риси творчості майстрів Київської Русі, стильові ознаки давньоруського мистецтва — величність у вирішенні композиції й умовно-площинне зображення. Звичайно, у на­званих пам ятках помітні й індивідуальні особливості твор­чості кожного з авторів. Але разом вони дають нам уявлення про характер і стиль мистецтва Київської Русі, оскільки книж­кова мініатюра й орнаментика наслідують прийоми тогочасного іконопису, фрески, мозаїки, декоративно-ужиткового мистецтва.

В ілюстраціях “Оршанського Євангелія” другої половини XIII ст. намічається більша увага до образу людини. Худож­ник зосередився на виявленні психологічних рис євангеліста і меншої ролі надав орнаментальним мотивам.

Блискучому розвиткові книжкового мистецтва Київської Русі було нанесено тяжкого удару монголо-татарською нава­лою в середині XIII ст., коли було знищено багато руко­писних книг. З другого боку, українські землі були загарбані в XIV ст. сусідніми феодальними державами. В тяжких умовах боротьби проти загарбників українському народові доводилось відстоювати, зберігати і хоч повільно, та все ж розвивати свою культуру. Мистецтво прагнуло виховувати у людей велич духу, патріотизм і мужність. У книжкових мініатюрах спостері­гається близькість до композиційних прийомів фрескового малярства, в якому посилювалася увага до людської особи.

Свідками високохудожнього, професійного книжкового мистецтва тих часів є “Бесіди Григорія Богослова” (XIII ст.), “Хроніка Георгія Амартола” (поч. XIV ст.), “Галицьке Єван­геліє” (XIII—XIV ст.) та “Київський псалтир” (1397).

Невеликого формату “Галицьке Євангеліє” ілюстроване чотирма традиційними за схемою сторінковими мініатюрами, виконаними в монументальному стилі, з розкішно орнамен­тованим архітектурним обрамленням. Увага художника зосе­реджена на пластичному виконанні, відтворенні психологічної характеристики персонажів, матеріальності предметів. При­ваблює краса малюнків, надто ж їх колористики, побудованої на делікатних сполученнях коричнево-фіолетових, світло-зеле­них відтінків, оживлених плямами кіноварі й золота.

“Київський псалтир”, переписаний київським протодияко­ном Спиридоном на замовлення єпископа Михаїла, виконаний красивим уставним письмом і оздоблений численними сторін­ковими (близько 300) малюнками на берегах. Серед них поряд з канонічними зображеннями з іконописними сюжетами є й побутові композиції, зображення свійських тварин, птахів, пейзажні та алегоричні композиції. Весь цикл малюнків, тісно пов'язаний з мистецькими традиціями Києва, з графікою “Остромирового Євангелія” та “Ізборника Святослава”, а також з мистецтвом перегородчастої емалі. Досить помітно й те, що автор малюнків був добре ознайомлений з візантій­ськими творами, тому у нього трапляється багато алегоричних композицій. Втім, можливо, взірцем йому служив візантій­ський оригінал. Обдарований колорист, він вдається до сокови­тих, яскравих барв, прорисовує зображення витонченими штрихами золота, що характерно для київського іконопису. Зберігаючи традиції XI—XIII ст., художник водночас вно­сить у канонічні релігійні сюжети світські елементи.

Незважаючи на тяжкі часи боротьби українського народу з іноземними загарбниками у XIV—XV ст., мистецтво рукопис­ної книги все-таки не припиняло розвитку. Особливо багатою і різноманітною стає орнаментика заставок та ініціалів. Вони компонуються на основі рослинних, тератологічних (звіриних) та вигадливо сплетених геометричних елементів — плетінки.

Наприкінці XV — у першій половині XVI ст., у добу ве­ликих соціальних і національних визвольних рухів українського народу, зростання національної свідомості, розвитку культури, тяжіння до освіти, збільшується й попит на книгу.