Гравюра стародруків

Для виготовлення великої кількості рукописів, крім кош­товного пергаменту, тепер застосовується папір як значно дешевший матеріал. В художньому оздобленні поряд з темпе­рою використовують акварель, що добре сприймається папером. Внаслідок прискорення процесу писання книг письмо набу­ває невеликого нахилу, стає менш урочистим, ніж “устав”, але по-своєму також красивим. Так з явилося “півуставне” письмо.

У заголовках тексту широко вживається декоративна в’язь. Композиція заставок та ініціалів збагачується мотивами кон­турної плетінки, яка рисунком нагадує плетені або ткані по­бутові вироби. Широко вживається плетінчаста циркулярна орнаментика. Вигадливі сплетення між собою контурних кілець у вигляді вісімок утворюють різноманітні геометричні фігури: ромбики, квадрати, трикутники, півкільця, хрестики й інші форми, які потім ілюмінуються соковитими фарбами.

Крім того, плетінка заставок часто поєднується з елемен­тами рослинної орнаментики, яка все частіше проникає в книжкове оздоблення. Починаючи від заставки або ініціалу, рослинний орнамент розвивається вниз по березі сторінки й обрамлює весь рукописний текст або мініатюру. Це надає сто­рінці ошатного вигляду й робить її оригінальним витвором книжкової графіки.

Чудовими взірцями книжкового мистецтва XVI ст. є “Слу­жебник” та Євангелія, оздоблені обдарованим художником першої половини XVI ст. Андрійчиним. Та особливо всла­вилося “Пересопницьке Євангеліє” (1556—1561), виконане Михайлом Васильовичем з села Пересопниця на Волині.

У цих книгах, крім заставок та ініціалів, вирішених у формі традиційного орнаменту, є й сторінкові ілюстрації із зображенням євангелістів. Кожна ілюстрація обрамлена пиш­ним рослинним орнаментом, у формах якого присутні еле­менти ренесансного мистецтва. А в зображеннях євангелістів художники прагнуть до вираження матеріальності, зберігаючи прийоми традиційної іконографії. Високий пафос визволь­ної боротьби українського народу 1648—1654 рр. проти польсько-шляхетської агресії спричинив піднесення національ­ної культури й мистецтва. Графіка рукописної книги XVI — XVII ст. досягає найвищого розвитку. Книга набуває біль­шої декоративності, мальовничості. У композиції релігійного змісту все частіше вводяться сюжети світського характеру — місцевий пейзаж, архітектура, портрет, побутові сцени.

Вражає велике розмаїття в орнаментальному оздобленні книги. Заставки й ініціали з комбінацій геометричного пле­тіння щедро доповнюються рослинним кольоровим орнаментом, який обрамляє всю сторінку довкола тексту. Розкішний рос­линний орнамент домінує тепер в оздобленні рукописної книги протягом всього часу її існування. Незважаючи на те, що в середині XVI ст. в Україні виникло книгодрукування, рукописна книга не припинила свого існування. Вона продовжувала свій розвиток паралельно з друкованою книгою протягом всього XVII ст. і навіть у наступному столітті.

В оздобленні рукописів художники часто використовують копії з гравюр стародруків і виконують їх у техніці рисунка пером з розкольоровкою аквареллю. Колись, ще на печатках книгодрукування, було навпаки: гравери, наслідуючи орнамен­тику рукописів, переводили її форми в гравюру на дереві.

В середині XVI ст. в Україні почало відновлюватися занепале книгодрукування. Вважають, що його начебто активізував московський першодрукар Іван Федоров, надрукувавши у Львові 1574 року “Апостола”, “Граматику” та ще кілька книг в Острозі, серед яких кращим виданням була “Біблія” 1580 р. На основі багатої народної орнаментики російського і україн­ського народів та кращих зразків тогочасного західно­європейського книжкового мистецтва Федоров витворив свій стиль графіки, на який взорувався ряд тогочасних майстрів. Під опікою церкви та князів книгодрукування швидко розвивалося по всій Україні. Друкарні почали працювати у багатьох містах та при монастирях: друкарня львівського братства, дві друкарні — Федорова та Гедеона Балабана у Крилосі й Стрятині, друкарні в Острозі, Дермані, Уневі, Почаєві, Чернігові, Новгороді-Сіверському і особливо друкарня Києво-Печерської лаври, що розгорнула широку видавничу справу. Такому активному розвитку книгодрукування сприяла активізація визвольного і просвітительського руху проти по­силення реакційних ідей з боку польської шляхти, яка намагалася ополячити й покатоличити український народ, приду­шити його культуру. Умови віковічної соціальної і національ­но-визвольної боротьби українського народу вимагали поси­лення полемічних виступів проти католицизму та унії, що їх силоміць насаджували на Україні католицьке духівництво та польська шляхта. Полемічна боротьба вимагала і своєрідної зброї — освіти. Це й було однією з причин інтенсивного роз­витку книгодрукування, а разом з тим і гравюри. Над оздоблен­ням та ілюструванням книг на Україні працює багато граверів.

Високим художнім рівнем відзначаються видання стрятинської та крилоської друкарень, видавничою діяльністю яких керував один з найвидатніших діячів української куль­тури XVII ст. Памво Беринда. Він був ученим-лексикографом, поетом, друкарем і гравером. Художня цінність орнаменталь­ного оздоблення та ілюстрацій стрятинських і крилоських видань настільки велика, що їх, як і графіку федоровських першодруків, широко наслідували всі українські друкарні. А в друкарні Києво-Печерської лаври, що почала свою ви­давничу діяльність на основі стрятинської друкарні, гравюри останньої друкувалися протягом цілих століть.

З самого початку діяльності києво-печерської друкарні тут працює чималий колектив граверів, які помічають свої твори лише ініціалами: “Т. П.”, “Т. Т.”, “М. Т.”, “Л. М.”, “В. Р.”, “К ”, “Г.”, “Л. Т.”. Майстром складних розповід­них композицій був монограміст “Т. П.” (може, Тимофій Петрович?). Цей майстер у своїх гравюрах уже відходить від Іконописних традицій площинної будови, компонує за рене­сансними принципами, в просторі відповідно до перспектив­них планів. Пейзаж, архітектуру зображує так, ніби малює з натури. Малюнок гравера “Т. Т.” більш примітивний, але привертає до себе увагу правдивістю, своєрідним світоспри­йманням, прагненням до найповнішої розповідності.

Для творчості київських граверів першої половини XVII ст. характерно те, що вони не обмежуються лише релігійними сюжетами. Навіть біблійні ілюстрації вони насичують світ­ськими сценами, взятими з місцевого народного побуту.

Гравер “Л. Т.” — майстер складних композицій, профе­сійно володіє різцем. У своїх композиціях декоративного характеру широко використовує елементи ренесансного орна­менту; він уже знайомий зі стилем бароко, окремі сцени в своїх заставках та кінцівках замикає в барочні картуші.

У 20-х рр. XVII ст., незважаючи на вузьке призначення книжкової гравюри як ілюстрації церковних книг, у них все ж трапляються мотиви часу, що передував визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. У 1622 р. києво-печерською друкарнею була видана книга Касіяна Саковича “Вірші на жалосний погреб . гетьмана Петра Сагайдачного”. Вона була ілюстрована трьома світськи­ми гравюрами. Серед них кінний портрет Петра Сагайдачного, герб Війська Запорозького і сцена взяття запорожцями турецької фортеці Кафи (1616 р.) під проводом гетьмана. В цих гравюрах прославляється козацтво як збройна сила українського народу, що піднялася на захист батьківщини. На жаль, автор цих гравюр залишається невідомим.