Водночас у таборі прибічників була жлинська католицьких сановників, королівських урядовців і четверо православних Єпископів. Переговори не вийшли, прибічники унії публічно уклали її. Українське суспільство розкололося навпіл: з одного боку – православні магнати, більшість духовенства та на рідні маси, в той час як з іншого колишні ієрархії, купка прибічників… Виникла ситуація існування церковної ієрархії без віруючих і віруючі без своїх ієрархів. Ця боротьба закінчилася подальшим роздрібненням, бо тепер існувало не дві, а три церкви: католицька православна та уніатська, або греко-католицька.
3. Релігійна кінця XVI – початку XVII ст. висвітила ряд наболілих проблем українського суспільства. Зросла напруженість між Польщею та Україною. Католицька Польща була протилежністю українському суспільству. Конфронтація з полками коштувала українцям розвитку власної культури. Своя власна зубожіла культурна спадщина і приваблива польско-католицька культура привела до колонізації. Іншим побічним продуктом конфронтації між православним в католикам був поділ українців. Українці поділилися на східних і західних з багатьма відмінностями. Але ворожнеча з поляками сприяла усвідомленню Українцями своєї самобутності.
Завдання 16(4)
Договір між Росією та Україною
1654 р. Березневі статті.
План:
1. Відносини України з Московською державою.
2. Березневі статті 1654 р.
3. Російсько-українська війна з Польщею 1654-1656 р.р. Союз України, Швеції і Семигорода проти Польщі.
1. Метою українців було знайти монарха, що міг би забеспечити новому суспільству законність і захист. Кандидатом на роль покровителя України був православний московський цар. З початку повстання Хмельницький умовляв царя в ім`я спільної православної віри прейти на допомогу. Але Москва реагувала якось обережно. Москва неодноразовов вела війну з Польщею, тому зайняла вичікувальну позицію щодо України.
Московими чеками, доки казаки й поляки, і вже тоді годилися
вперучатися до подій.
Хмельницький розумів, що без союзників Україна не вистоїть. Що собою являли такі союзники, як турки, він переконався у ході войових дій. Контакти не із російським царем підтримувались ще і в 1649 р. Зокрема, у березні 1649 р. Москва надіслала перше офіційне посольство в Україну. В квітні перше українське посольство вирушило у Москву на захист України, прийняти її під високу руку і послати на допомогу військові сили.
1 жовтня 1653 р. царський уряд скликав Земський собор, учасники якого висловилися за рішення Гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорізьке з городами і землями.
На підставі цього цар вислав в Україну посольство на чолі з Боярином В.Бутурліним. 31 грудня 1653 р. Росія оголосила війну Польщі.
2). 8 січня 1654р. в Переяславі зібрали загальну раду на якій гетьман і старшина вирішили віддати Україну під протекторат Російської держави. Юридичний статус України в складі Росії було закріплено Березневими статтями, які відомі під назвою “Договір Богдана Хмельницького”. Згідно з цією угодою Україна зберігала військово-адмінінстративну систему на чалі з гетьманом. Лівобережна Україна отримала право зносин з іноземними державами. Однак царський уряд, що виступав за політику жорсткої централізації Росії, одразу ж почав обмежувати автономію України, відміняти права її населення, хоча за Березневими статтями російський уряд трактував Україну як окрему державу.
3). Тим часом Польща почала нову агресію проти України. В березні 1654 р. її військо вторглося на Поділля, Волинь і Браіцлавщину. На цей раз українському війську допомагали Росія, яка вже перебувала у стані війни з Польщею. До кінця 1654 р. українсько-російські війська змусили поляків відступити. Взимку 1656 р. Поляки виступили на Умань вже при підтримці кримського пана, але в Охматівській битві були розгромлені. Були визволені Поділля і майже вся східна Галичина. 19 вересня того ж року поблизу городка полоські війська знову зазнали поразки. Невдовзі проти Польщі виступила й швеція. В серпні – жовтні 1656 р. Росія і Пльща уклали Віленське перемир`я.
Хмельницький в цей час енергійно займається утвердженням коаліції зі Швецією, Семиграддям, Брандебургом, Молдовою, Волощеною, Литвою проти Польщі і Криму. Так, уклавши Українсько-Трансільванський договір 1656 р. із семигородським князем Юрієм Ракоці і погодившись підтримали його кандидатуру на польській престол, Хмельницький домігся того, що Ракоці спільно зі Швецією здійснить поход на Польщу, захопивши Варшаву. Проте невдовзі Польща отримала допомогу від татар і австрійців, а семигородського князя скинули з престолу. У 1657 р. помирає Б. Хмельницький. Отже, визвольна війна українського народу була не тільки видатною подією історії. Вона дала початок розбудові української державності. Але сприяло національному і культурному відродженню, оскільки було положенно край уніатству і каталозму Речі Пасполитої. З другого боку український уряд з самого початку став обмежувати автономію України, а потім поступово знищив її. Згідно з рішенням Переяславської Ради, Правобережна Україна також потерпала під протекторат Росії, але несприятливі результати її війни з Польщею призвели до того, що аж до кінця XVIII ст. ці українські землі залишались під владою польськіх феодалів і шляхти.
Завдання 20 (6)
Соціально-політичний розвиток України в другій половині XVIIст.
1). Труднощі політичного становища України після визвольної війни.
2). Боротьба Українського народу за незалежну державу в період Руїни.
3). Угода 1667 р. та “Вічний мир” між Московією та Польщею.
Закріплення розчленованості українських земель.
На соціально-економічний розвиток України в другій половині XVII ст. впливали наслідки війни. Входження її під протекторат Росії сприяло подальшому зростанню продуктивності сільськогосподарського виробництва, розвиткові ремесла та мануфактур, а також зростанню міст як адміністративних так і культурних центрів.
Поступово в надрах феодалізму починають визрівати перші елементи буржуазних відносин, сільськогосподарському виробництву стають дедалі більше притаманні товарни відносини. Зростають посівні площі під зернові культури. Істотнє місце в розвитку господарства займає твариництво, зокрема племінне конярство. Розширення посівних площ у другій половині XVII ст. і навіть у першій половині XVII ст. відбувалося головним чином за рахунок земель польських магнатів і шляхти, вигнаних з України в ході Визвольної війни 1648-1654 р.р.
На Правобережжі та західноукраїнських землях з розвитком виробництва та сільхозпродуктів і пристосування господарств феодалів до потреб ринку також спостерігалося поступове збільшення посівних площ.
Землеробство в Україні у той період мало зерновий характер. Із зростанням великого феодального землеволодіння посилюється експлуатація народних мас. У багатьох маєтках старшини запроваджувалася відробіткова і продуктова рента. Панщина доходила до 2-3 днів на тиждень. Формувалося мануфактурне виробництво, але в умовах натурального господарства воно мало кооперативний характер. Вотчина мануфактурна утворилася внаслідок втягування в товарно-грошові відносини господарств феодалів, отже поширення товарно-грошових відносин змінювало зв`язки між районами України, що позитивно позначилося на економічній єдності народу України.
Завантажити реферат