Публій Овідій Назон, наскільки нам це відомо з його автобіографії, народився 20 березня 43 р. до н.е. в Сульмоні, в країні пелігнів. Його батько відіслав Овідія разом з його старшим братом до Риму для здобуття вищої, в основному ораторської, освіти, щоб підготувати їх до державної кар’єри. Але старший брат помер, а Овідій, хоч і займав вже на той час деякі другорядні посади, ухилився від вступу до сенату і повністю присвятив себе літературній діяльності, так як, за його ж словами, все, що б він не пробував писати, перетворювалось у вірші. Щоб оберегти Овідія від міських спокус, батько рано його оженив, але Овідій розлучився з першою дружиною, потім і з другою, і лише з третьою шлюб був більш вдалим - з молодою вдовою Фабією, що мала зв’язки при дворі Августа, він прожив до заслання, листувався з нею і під час заслання (тут, безперечно важливу роль відігравала надія, що молода дружина зможе допомогти завдяки своїм зв’язкам Овідію на засланні).
Овідій завжди захоплювався шкільною риторикою. Сліди цієї риторики, що використовує ефекти і вчить мистецтву жваво аргументувати, вдало вести розповідь, вникати у людську психологію і оформлювати свої спостереження у вигляді вишуканої промови, збереглися у всіх творах Овідія.
Потрапивши до товариства тогочасних літературних знаменитостей, що групувалися навколо Мецената, Мессали Корвіна, а саме Тібулла, Проперція, Горація, на зразок багатьох молодих людей, Овідій здійснив освітню подорож до Афін та в Малу Азію, а на зворотному шляху зупинився у Сицилії, що тоді була великим грецьким культурним центром.
Перші ранні твори Овідія - це три книги (початково 5) любовних елегій (Amores) і так звані Heroides (послання міфічних героїнь до своїх коханих, але в більшості невірних, героїв), а також високовартісна у древні часи трагедія "Медея", що до нас, на жаль, не дійшла. Про останню ми можемо судити з послання Медеї Ясону, частково і по однойменній трагедії Сенеки, що наслідував Овідія. У своїх любовних елегіях Овідій, ймовірно, був продовжувачем Тібулла і Проперція, хоча вони оспівували пережиті ними самими почуття, а от героїня Овідієвих елегій, Корінна, можливо, і зовсім не існувала. Взагалі, ці чудові за формою і дотепні елегії цікавлять як твори надзвичайно живого та винахідливого, наділеного багатою фантазією молодого поета, але саме відсутністю реального почуття вони наносять смертельного удару цьому роду поезії, який перш за все вимагає щирості.
Самі по собі елегії містять немало любовних настанов, і будучи вже у зрілому віці, на їх основі Овідій вирішує написати дидактичну поему "Про мистецтво кохання" в трьох книгах. Детальніше я розгляну її пізніше. Поема мала великий успіх, але була фатальною для самого автора: вона виявилась свідомою чи несвідомою пародією на спробу Августа підняти за допомогою спеціальних законів моральний рівень римської сім’ї (у поемі сім’я як суспільна одиниця зовсім не розглядається як щось святе і непорушне, постійне - навпаки, тут ми бачимо, що сім’я - це швидше певний соціальний обов’язок, що не передбачає, скажімо, збереження вірності своєму чоловікові зі сторони дружини; любов, пристрасть в будь-який момент можуть заставити дружину забути про свій сімейний статус і віддатися власному бажанню. З іншого боку для чоловіка поняття сім’ї, - як своєї, так і сім’ї обраної ним для втіх жінки, - це лише перешкода, хоча ця перешкода і необхідна для отримання повноти вражень, як пояснює Овідій у "Любовних елегіях". Іншими словами - солодким є заборонений плід, і повну насолоду чоловік отримає від жінки, якщо кожної миті буде напоготові втікати від її чоловіка, що от-от має повернутися.) і стала однією з причин заслання поета. Так само ця поема викликала незадоволення зі сторони серйозних людей, на що Овідій відповів новою поемою "Ліки від кохання" - засоби допомогти тому, чиє кохання безнадійне.
Опісля цих двох поем поет, здавалося б, вийшов на правильних шлях - вирішив написати римський Календар (Fasti), тобто описати обряди і традиції, пов’язані з кожним днем, до якого мали додаватися і астрономічні відомості, і таким чином мав створити літературний твір загальнонаціонального значення. Присвятив поет поему Августу і протягом усієї поеми розсипався у лестощах до нього. Після смерті Августа Овідій перероблює по відношенню до Германіка, від якого він сподівався пом’якшення свого вироку. Джерела поеми різні - це є і власний досвід та спостереження Овідія, дещо сухі відомості з історичних праць Варрона і відомого придворного граматика Веррія Флакка, від вченого археолога і міфографа Гігіна. Увесь цей зібраний матеріал Овідій написав відповідно до смаків його читачів у жваву, цікаву мову.
Наступний Овідієвий задум - великий епос на складну і цікаву тему - міфи про перетворення людей в рослини та тварин, починаючи від створення світу та закінчуючи Цезарем, що перетворився у сузір’я. Ця праця зайняла 15 книг значного розміру (Metamorphoses).
Подальша доля "Метаморфоз" така - після того, як Август відправив у заслання поета за аморальність (головним чином, мабуть, за якусь посередницьку участь у любовних походеньках його внучки Юлії Молодшої) у фортецю Томи на південному березі Дунаю, Овідій спалив рукопис "Метаморфоз", але згодом вони були видані за копіями друзів. Поет був цілком відірваний від світу, де він міг дихати і творити, але і в засланні не полишав він свою письменницьку діяльність. Так були створені ще дві збірки. В основному це є звертання до дружини і до впливових друзів, імена яких у першій збірці Овідій навіть не ризикував називати. У цих елегіях є багато описів місцевої природи і побуту. Також є і гнівні елегії проти ворогів, що стараються ще погіршити його становище. Якщо раніше, а саме у "Любовних елегіях" поета можна було звинуватити у відсутності справжніх і щирих почуттів, то в останніх збірках Овідій вже не обходиться лише своєю фантазією, навпаки, тепер він вже є щирим ліриком, що охоче ділиться зі своїми почуттями. Хоча через специфічність свого становища ці елегії виходять дещо одноманітними за змістом, завдяки великій майстерності форми та гнучкості мови в них, ці елегії є істинними перлинами у світовій спадщині ліричної поезії.
Нарешті, повернемось до поеми "Наука кохання". Це є пародійно-дидактична поема у віршовій формі елегії (справжні дидактичні поеми складалися в гекзаметрах). Як справжній укладач "посібника", Овідій посилається на своє власне знайомство з предметом і дає розчленування своєї науки. Вона складається з трьох частин: явно пародіюючи риторичні посібники, які починали з питання про "знаходження", Овідій дає своїй першій частині такий же заголовок - "Знаходження коханої", друга частина - "Як добитися кохання", третя - "Як це кохання удержати". Повчання складається спочатку для чоловіків (кн. 1-2), потім для жінок (кн.3), для яких, до речі, Овідій ще раніше написав косметичний трактат Medicamina faciei - з нього до нас дійшло 100 віршів. Виклад нехитрої і одноманітної "науки" пожвавлений ефектними сентенціями, міфологічними розповідями, побутовими сценками, але ніколи не піднімається над рівнем "пустотливого кохання", тимчасових зв’язків між знатною молоддю і напівпрофесіональними гетерами.
Завантажити реферат