Архітектор М. В. Риков

Проектом передбачалося сполучення головного будинку з централь­ним полем через залізобетонні тунелі під доріжками.

Архітектура будинку іподрому витримана в стилі старої незруйнованої частини будівлі. Головний фасад має два арочні входи—один за­гальний, а другий парадний, що веде до урядових лож. Арки прикрашені барельєфами та скульптурою на спортивні теми.

До правої і лівої сторін головного будинку примикає монументаль­на огорожа, що закінчується скульптурою «Жокей на колісниці».

Новий проект передбачає одночасне випробування 300 коней, для чого запроектовано ціле містечко з спеціальними будовами. Тут перед­бачені також жилі будинки для обслуговуючого персоналу в кількості 450 чоловік.

Запроектовано три бігові грунтові доріжки. Спеціальне оброблення грунту дозволить зробити їх без пороху, еластичними, з водонепроник­ною поверхнею.

У 1936—1937 роках під керівництвом В. М. Рикова розроблено проект двозального кінотеатру на 1200 місць, який розпочали будувати на Червоноармійській вулиці, 19.

Досить вдало був вирішений план кінотеатру. Глядач з першого поверху широкими сходами вільно піднімався на другий, де розміщуються просторі фойє. Із фойє запроектовані входи до двох залів (кожен на 600 глядачів).

Автори проекту велику увагу звернули на внутрішнє і зовнішнє оформлення будинку, загальна кубатура якого складала біля 35 тис. куб. м. Це був перший у Радянському Союзі двозальний кінотеатр. Од­нак Вітчизняна війна перешкодила закінченню цього будівництва. У 1952 році недобудовану споруду було перероблено на тризальний кі­нотеатр «Київ» — тепер один з найбільших у Києві.

У 1936 році В. М. Риков бере участь у конкурсі на складання проек­ту будинку Верховної Ради Української РСР.

У стильовому відношенні проект добре пов'язаний з навколишніми будовами. Досить вдало запроектований зал; в ньому компактно розмі­щені місця у вигляді амфітеатру, що дає великі переваги в одержанні найкоротшої відстані між місцями делегатів і президією. Добре вирішені ложі для членів уряду (біля президії). Зручно розташовані ложі для преси і дипломатичного корпусу. Зал і приміщення, що до нього примикають, достатньо забезпечені денним світлом.

Крім безпосередньої роботи над створенням різних архітектурних проектів, В. М. Риков брав участь у журі різних конкурсів, спеціальних комісіях, експертизах, технічних консультаціях.

Так, з 1926 по 1939 роки В. М. Риков—член журі конкурсу на проект будинку Держпрому в місті Харкові; голова журі конкурсу на проект кінотеатрів у містах Києві та Харкові; член журі конкурсу на проект Київського кооперативного інституту Укооппромспілки та театру для міста Тирасполя; член журі конкурсу на проект кінотеатрів для сіл України, на проектування шкіл; голова журі по присудженню премій за кращий проект і кращу будову на Україні; член журі конкурсу на продувати густу мережу робітничих клубів, театрів, бібліотек, створити інші типи громадських будівель.

Про широкий кругозір В. М. Рикова в галузі архітектури і будівни­цтва можна скласти уявлення, познайомившись з тематикою його лек­цій, доповідей, з якими він виступав у Києві, Харкові та інших містах Ук­раїни.

В. М. Риков був не тільки відомим архітектором, але й талановитим художником. Він вважався першокласним рисувальщиком, добре воло­дів олівцем, малював багато і з захопленням. Роботи Валеріана Микито­вича з живопису, особливо його акварелі, відзначаються художньою май­стерністю, спостережливістю, влучністю, здатністю бачити красу і легко, невимушене розповідати про неї вільними, упевненими рухами пензля.

На традиційних виставках, які періодично влаштовувались у місті Києві, часто можна було бачити художні твори В. М. Рикова. Так, у 1914 і 1915 роках він виставляє свої акварелі і декоративні панно-гобелени, які потім були продані.

Велика виставка власних архітектурних праць: рисунків олівцем і акварелей була влаштована в честь 25-річного ювілею творчої діяльності В. М. Рикова в Київському художньому інституті в 1925 році. Крім того, його роботи можна було зустріти і на інших періодичних виставках, зо­крема на виставці творчих робіт архітекторів України, що відбулася в 30 роках та ін.

Значне місце в житті В. М. Рикова займала педагогічна діяльність, яку він розпочав у перші роки після закінчення Петербурзької Академії мистецтв.

У 1904 році його запрошують у Київський політехнічний інститут на посаду викладача проектування, архітектурного креслення і малювання на механічному та інженерному факультетах, де він без перерви працює до 1910 року.

З 1910 по 1912 роки В. М. Риков займає посаду штатного викладача архітектури на вищих технічних курсах професора Пермінова.

З 1906 по 1919 рік він безперервно працює викладачем архітектури, креслення, малювання і проектування в Київському художньому училищі, яке в той час було підпорядковано Петербурзькій Академії мистецтв; тут же він значився членом Ради училища.

У 1917 році його обирають головою комісії по розробці статуту ар­хітектурного інституту. Згодом він стає ректором цього інституту, а піз­ніше професором, викладає курс проектування і будівельні конструкції.

У 1924—1934 роках у Київському художньому інституті В. М. Риков виконує цілий ряд обов'язків на архітектурному факультеті: професора промислової і житлової та проектної майстерень, декана архітектурного факультету, професора по курсу енциклопедії будівельного мистецтва і технології будівельних матеріалів, керує проектуванням на механічному і електричному факультетах Київського політехнічного інституту. В 1934—1941 роках він працює на посаді керівника кафедри архітектур­ного проектування і деякий час виконує обов'язки директора Київського художнього інституту, керує архітектурно-художньою навчальною май­стернею цього ж інституту.

В спеціальних учбових закладах Києва під керівництвом В. М. Рикова виховувались молоді кадри зодчих, які захоплювались творчими ідеями свого учителя.

В своїй педагогічній практиці В. М. Риков вимагав від студентських робіт яскравої, образної виразності. Він не поривав з архітектурою ми­нулого, приділяючи особливо велику увагу вивченню класичної архітектурної спадщини. Він прагнув пробудити у своїх учнів інтерес і любов до творчості визначних майстрів минулого; вимагав від студентів не ме­ханічного копіювання архітектурних форм класики, а розуміння внут­рішньої логіки їх побудови.

Відносився Валеріан Микитович до своїх учнів завжди по-дружньо­му і тепло. Він вважав їх продовжувачами своєї творчої лінії, своїх твор­чих ідей. Не шкодуючи ні часу, ні сил. Валеріан Микитович просиджував над їх кресленнями цілими годинами.

В. М. Риков виховав цілу плеяду архітекторів, які в свій час навча­лися в Київському художньому інституті і Київському політехнічному інституті . Багато з них своїми архітектурними творами прикрасили міс­та і села нашої неосяжної країни. Деякі з них одержали звання професо­ра або доцента, інші працюють провідними архітекторами або керівни­ками великих проектних організацій тощо.

Всі в