Юрій Яновський

Вступ

Високий , ставний. Матово-бліде обличчя. Серйозні, завжди трохи засмучені, а воднораз із ледь помітною усмішкою карі очі. Енергійні , міцно стулені вуста. Над крутим чолом-сивий чуб .Таким запам’ятався усім , хто його знав, Юрій Яновський.

В українську літературу першої половини 20 століття Юрій Яновський увійшов як натхненний романтик революції. Він добре усвідомлював , що сила художньої прози - це таки ж насамперед сила реалізму , тому і весь його творчий шлях проходить від романтичної ескізності ранніх образів до картин більше реалістичної конкретики життя. Його улюблені герої –трудівники і воїни , мислителі й творці , люди з розвинутим почуттям прекрасного, люди високих духовних поривів і активного діяння.

Кращі твори Юрія Яновського – справді народного письменника-

стали окрасою українського мистецтва слова, збагачують вони й скарбницю літератури світової.

1. Дорогою до майстерності.

У степовому селі Майєровому на Єлисаветградщині(тепер Кіровоградщині) у Марії Мусіївни та Івана Миколайовича Яновських 27 серпня 1902 року на-родився син, якого назвали Юрієм.

Особливо палко любив свого онука дід Микола Максимович , який здавався господарем степових звичаїв. А скільки казок, народних легенд знав дід! Скільки пригод зі свого життя він розповів хлопчикові!

У дитинстві Юрко часто хворів. Уєлисаветградській лікарні підліток переніс дві складні операції. Втретє оперували в Одесі. І коли вийшов з лікарні, побачив море. Відтоді вони й з’єднались у його серці – сонце, море і радість.

Спершу Яновський навчається у школі, потім в Єлисаветградському земському реальному училищі.

У духовному формуванні і творчості Яновського значну роль відіграли його рідний південний український степ, що вславив себе переможними повстаннями 1919 року, і дружба з такими різними людьми , як Юрко Тютюнник , Олександр Довженко та Микола Хвильовий з очолюваною ним фалангою романтиків вітаїзму – Вапліте. Він виріс у Єлисаветграді, одній із нових “столиць” степової України, в місті, що вбрало в себе дух традицій козацького степу і створило, поруч із машинобудівними заводами, нову українську тра- дицію: з цих околиць вийшли корифеї українського театру, ряд видатних революціонерів типу Мальованого, діячі типу Михалевича і Євгена Чикаленка, а в наші часи таки культурні представники модерної України, як поет Євген Маланюк та славіст Дмитро Чижкевський.

Суттєвим для автора “Чотирьох шабель” і “Вершників” було те, що “Єлисаветград правив за один із осередків керованого Григор’євим і Юрком Тютюнником великого повстанського руху (кінець 1918 – перша половина 1919),що боровся проти всіх без винятку чужоземних інтервентів – німців, альянтів, денікінців, Совєтської Росії. Цей рух, в якому наче відродився воєнний геній і козацький дух історичного Запоріжжя , Яновський переживав юнаком як очевидець, а пізніше самостійно усвідомив його характер і значення та відтворив його образ у “Чотирьох шаблях” і “Вершниках”.

Картини сільського життя , подіїгромадянської війни, ідеї оновлення світу зробили значний вплив на формування світоглядних переконань Юрія Яновського.Значну роль у визначенні своєрідності таланту поета, прозаїка і драматурга відіграли освєння кращих традицій вітчизнянної та світової літератури, народної пісні й думи, схильність до мрійливості, фантазування .

“Дошукуватись різних впливів на митця не вважаємо найкращим із занять. І хоча декотрі з нас віддаються цьому заняттю вельми охоче , не слід, однак, забувати,-застерігає Олесь Гончар,- що, крім впливів на письменника нібито і звідти, і звідси, на нього ж мали неодмінно впливати і сонце, і запашний вітер дитинства, і далеч степова, а найвпливовішим, найавторитетнішим для нього був, мабуть, усе – таки його власний внутрішній голос, те , що можна назвати совістю художника, його пристрастю і його власним, непозиченим розумінням світу”.

З 1919 , закінчивши училище (із золотою медаллю) , Яновський працює інспектором у повітових організаціях.

Період становлення Яновського–художника характеризується постійними новаторськими пошуками, вірністю власним мистецьким переконанням про правомірність романтичного відтворення ще не знаних в історії форм життя, чутливістю до появи паростків нового.

З кожним новим твором все яскравіше відгранюються основні ознаки самобутньої палітри митця слова: глибокий ліризм, сполучення реалістичного з романтичним.

У 1922 році Яновський їде в Київ і вступає до політехнічного інституту. До 1924 року навчається на електротехнічному факультеті. Пише вірші, фейлетони. Його все владніше захоплююють “складні формули людських взаємин”.Вірш “Дзвін” – перший твір Яновського , опублікований українською мовою в газеті “Більшовик” (1924). Павло Тичина , Володимир Маяковський – ось чий вплив особливо помітний в його ранніх поезіях.

Яновський хоче бути новатором, але, шукаючи оригінальної форми , ще дуже часто вдається до абстракції. Одночасно з поезіями “Дзвін” ,”21 січня”, “О , ні!” Яновський друкує перші оповідання. Окремою книжкою вони виходять 1925 року під назвою “Мамутові бивні”. Оповідання “Історія попільниці”, “Роман Ма” , “Туз і перстень”- твори про події громадянської війни . Відгуком на тогочасні події життя стала збірка поезій “Прекрасна Ут” (Україна трудова – 1928 ).

Деякий час (1925-1927) Яновський працював головним редактором Одеської кінофабрики. Блискучий майстер слова, знавець мистецтва , він стає душею всього творчого колективу. Робота на кінофабриці плідно позначилася і на його подальшій літературній творчості.

“Кров землі” (1927) –друга збірка оповідань Яновського. Події громадянської війни розкриваються в найкращому короткому прозовому творі “Рейд”.

2. Талант світового масштабу.

Відомо, що живописець, перш ніж написати картину, створює десятки , а то й сотні ескізів, зарисовок з натури. Далеко не всі вони потім будуть використані при остаточному компонуванні полотна. Можливо , саме таким “не використаним” при шліфуванні “Вершників” високохудожнім ескізом і є “Червонарм”(1935).

Новела-“осколок” мовби в останню мить “випала” з розділу “Шлях армій”, хоча за своєю “зоряною густотою” стилю , за ритмом вона ближче стоїть до “Листа у вічність”.

Винятковою художньою місткістю відзначається й новела “Чапай”(1938). Її не можливо переказати. Цей твір потрібно прочитати, щоб справді відчути сконденсованість фрази, її пластику.

Блискучим майстром - психологом виявив себе Юрій Яновський у творенні рельєфних дитячих характерів. І якими ж ощадними виражально - образними засобами! От де школа для молодих митців. Школа віртуозного володіння словом – відкриття чару і сили його.

На особливу увагу заслуговує й оповідання Яновського “Ганна Антонівна” (1940) – про скромну і мужню трудівницю на ниві народної освіти.

П’ятнадцять оповідань та нарисів увійшло до збірки Юрія Яновського “Короткі історії” (1940). У творчій еволюції прозаїка цей цикл був кроком уперед.

У роки другої світової війни Юрій Яновський живе в Уфі, редагує журнал “Украінська література”. Здоров’я не дозволяло йому воювати багнетом. Та разило ворогів гостре слово письменника, який активно виступав з публіцистичними статтями, памфлетами, нарисами.