Народний календар весняного циклу

З особливою радістю ждуть перемоги весни-літа над зи­мою. Врешті приходить Стрітення, що в давнину носи­ло назву ГРОМНИЦЯ. На Стрітення „стара баба зима зустрічається вперше з красунею весною".

ЗЕЛЕНА СУБОТА, (КЛЕЧАЛЬНА СУБОТА)

З передхристиянських часів у нас зберігся такий образ ЗЕЛЕНОЇ або КЛЕЧАЛЬНОЇ СУБОТИ.

Початок ЗЕЛЕНИХ СВЯТ тепер вважається Зелена Су­бота. Колись цей день був окремим святом.

Уся родина бере участь у готуванні до ЗЕЛЕНИХ СВЯТ, а саме: господиня (мати-дружина) та доньки, коли такі є, миють уранці лавки, стіл, піл, підмащують стіни (хата по­білена раніш), „підводять" червоною глинкою челюсті, при­пічок та навколо долівку. Саму долівку змащують зеленою, жовтою або червонуватою глинкою, прибирають піч, ко­мин. Потім розвішують на кілках по стінах рушники, „за­кладають" рушники за образами, чистим рядном застеля­ється піл, та чистою скатертю стіл. Далі господиня пече книші, пиріжки та варить традиційні сім страв. Це готуван­ня семи традиційних страв зберіглося лише в окремих мі­сцевостях України, зокрема на Волині та на Рівенідині. (За­писки Рівенського повіту, Мат. XV, стор. 71).

.„В Записках з Рівенського повіту заховалась ін­тересна пам'ять про ритуальну трапезу зсеми страв у су­боту під Зелені Свята, на честь „дідів", померших пред­ків" (Істор. Укр. Літ. Мих. Грушевський, зноска на стор. 186, т. 1-й).

До Зеленосвятських традиційних страв і печив належа­ли, у більшості, такі: 1) Капусняк чи біґос (це пізніше); 2) Печеня; 3) Холодець; 4) Запечений макарон з яйцями, чи вареники або налисники (тонкі блини з гречаної муки, розчинені на молоці й яйцях, перешаровані сиром з яйця­ми, залиті сметаною й запечені); 5) Каша з молоком, лок­шина, чи гречана каша з курячою юшкою; 6) Пиріжки з си­ром; 7) Колово — густо зварена каша з пшениці чи інша з медом.

Першою стравою подавалось колово (наче кутя, лише без маку) з медом та сушеними ягідьми — черешнями, виш­нями чи сливами. Хліб випікався — книші з "душами".

У цей час дівчата йдуть у свої „городчики", цебто кві­тники, але не перед хатою. У Зелену Суботу обов'язково треба підсапувати та виполоти бур'ян з квітів, а коли нема довго дощу — підлити — навести добрий лад. Ця робота дів­чат у „городчику" виконується з особливою любов'ю, так би мовити, „з благословіння матері", бо дівчата йдуть до цієї роботи лише тоді, коли скаже мати. На початку цієї ро­боти проказується молитва, а потім йде спів до веснянок, еротичних пісень, пісень розлуки доньки з родиною.

Дуже часто збираються дівчата у цей день з близьких хат і з урочистістю, співами, по черзі наводять лад у „город­чиках".

Які ж квіти шанувалися у стародавні часи? Чому й що вони визначали?

Відомо з дослідження, з розмов із старими бабусями та з пісень, — такі квіти шанувалися в Русі-Україні в давнину:

1. Любисток — символ любови, злагоди;

2. Кудрявці — символ хлоп'ячої молодечої вдачі та здоров'я;

3. Ласкавці — символ дружби, зближення, згідливо-сти:

4. Васильки — символ хлоп'ячої краси й доброти;

5. Рожі-троянди — символ дівочої краси, чистоти й любови;

6. Маточник — символ доброзичливости, достатку, ро­їння бджіл;

7. Калина — образ вірности, невинности; в розлуці — туги (розлуки);

8. Татарзілля — лепеха — чарівне, відганяє духи, ру­салок, злиднів, потерчат;

9. Полин — оберігає від відьом і дідьків:

10. Лілея — дівоча краса;

11. Ясьмір (жасміії) — образ радости, весни:

12.Шальвія — образ туги.

ЗЕЛЕНІ СВЯТА

Усі дні ЗЕЛЕНИХ СВЯТ — РУСАЛЬНОГО ТИЖНЯ бу­ли розподілені на окремі святкування. ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ взагалі була присвячена пам'яті всіх покійників роду. Було вірування, що на Зелені Свята виходять із землі мерці удруге на світ, саме тоді, коли квітує жито. Ті мерці ходять серед нив, другі перебувають у воді, а треті в лісі на деревах. Ті, що пе­ребувають серед нив, оббивають квіт та ламають жито, чого саме боялися пращури, щоб не пошкодило це врожаю. Ті, які перебувають у воді — затягають у воду хлопців чи дів­чат і топлять, а ті, які — серед нив — залоскотують дівчат чи хлопців. Перші то були РУСАЛКИ, а другі потерчата та річкові мавки-дріяди, а лісові — добрі душі-лада.

Тут є чимало неясностей. Академік М. Грушеївський так пояснює це:

.„Від назви свята сі мерці, які ходять тоді, лякають або затягають до себе живих, одержали назву „РУСАЛОК", при чім, як у наших „дідьках", тут помішались поняття душ померлих, нехрищених дітей з водяними й пільними німфа­ми, духами збіжжя, і назва русалок і мавок (від навь — мер-лець) перейшла на сі образи" (М. Грушевський, „Історія Української Літератури", том 1-ий, стор. 185--186).

ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ. У цей день, уранці, одружені жінки та чоловіки, незалежно від віку, брали з собою гктво та їжу й ішли на місце поховання родичів та рідних. Це поминан­ня-святкування складалося з трьох частин:

Насамперед на гробах чи курганах, а раніш на похорон­них полях, розкладалися їжа та питво. Жінки спочатку ,,роз­мовляли з покійниками" — приказували речитативом на-півспіваючи. Спогадували їх колишнє життя, запитували, чи не тужать за рідними, чи зустрілися на тамтому світі з „новоприбулими", чи заопікувалися дітьми, запрошували пташкою прилітали в їх сад, чи до їх хати, виходити й сідати з ними їсти . Врешті запитували, відкіля й коли їх (по­кійників) виглядати, та просили охороняти їх ниви .

Після цього „поштували" покійників, кроплячи напоєм;

зверху могилу та запорпуючи невеличкі частини їжі в землю могили. Далі їли, пили, спогадували з життя покійників, поштували всіх, хто був близько (особливо поштували убо­гих старців).