Майже через двадцять років після тієї полеміки, що набула такого широкого розголосу, Головацький в “приложении к 41 и 42 н-рам “Слова” из 1866 г.” знову опублікував Кулішів лист, спорядивши його на цей раз своєю статтею “Lucida intervalla одного рьяного украиномана”, у якій зводячи давні рахунки, закинув Кулішеві “многие неудачные эксперименты”, зокрема те, що “для поддержки малороссийского наречия и обособления его он изобрел особую какографию, называемую кулишовкой, подделывал проповеди В.Гречулевича, переводил Библию, Шекспира на созданный им небывалый украинский жаргон .”
Куліш на цю статтю не відгукнувся, бо, мабуть до нього не дійшла ця інформація, проте, на захист письменника виступив його львівський приятель бібліограф І.Левицький, умістивши в “Ділі” статтю “Яков Головацький і Пантелеймон Куліш”, у який відзначив: “Вже сам той факт, що в році 1867 не хотів він написати своєї маніфестації до “Слова”, мимо натиску російських газет і російського уряду, і що навіть для своїх пересвідчень поніс велику жертву (втрату служби) – факт сей з морального і народного становища будити в нас мусить почесть для тодішнього Куліша”.
Отже, взаємини Куліша з Головацьким, що закінчилися конфліктом і довічним неприязним ставленням один до одного, відбивають складні шляхи розвитку національно-культурного і політичного руху в Україні 60–80-х років ХІХ ст., поляризацію тогочасних ідеологічних шукань та орієнтації серед української інтелігенції.
Список використаної літератури:
1. Нахлік Є. Пантелеймон Куліш і “Руська трійця”. До проблеми ідеологічних шукань серед української інтелігенції ХІХ століття. – Львів, 1994.
2. Письма П. Кулиша, заявляющие его отречение от кулишивки.– Баян, 1867.
Завантажити реферат