Бюджетна система

Слід також звернути увагу на те, що до складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансу­вання загальнодержавних програм. У зв'язку з цим, склад Державного боргу

потребує значних уточнень. Так, до нього не можуть бути віднесені боргові зобов'язання за депозитними сертифікатами Національного бан­ку України, заборгованість за державними плате­жами та інші види заборгованості, які відповідно до чинного законодавства не віднесені до складу державного внутрішнього боргу.

Щодо об'єктивності оцінки рівня боргової без­пеки України лише на підставі одного показника (відношення зовнішнього боргу до ВВП), то вва­жаємо за необхідне зауважити таке. Керуючись міжнародними методами, регулювання зовнішньої заборгованості країни здійснюється з точки зору економічного розвитку держави в співставленні із основними макроекономічними показниками. За методикою Світового банку для визначення об­тяжливості зовнішнього боргу та віднесення краї­ни до категорії з високим рівнем зовнішньої за­боргованості (країни з надмірною та помірною заборгованістю) або категорії з незначною забор­гованістю використовується, як мінімум, чотири ключових показники (одним з яких є валовий борг у відсотках до ВВП), при цьому критерієм відне­сення країни до відповідної категорії є переви­щення трьома з них критичних рівнів, визначених для відповідної категорії.

Вислів про те, що «час від часу анулюється заборгованість перед Національним банком Ук­раїни» у контексті заборгованості за облігаціями внутрішньої державної позик не відповідає дійсності. Так була проведена заміна облігацій попередніх випусків, утримувачем яких був Національний банк України. Подальші «анулювання» не проводились.

Не відповідає також дійсності висновок про те, що Державний бюджет жодного разу не зво­дився без дефіциту. Державний бюджет України 2000 року був бездефіцитним.

Висновки.

Уряд декларує, що проект бюджету на 2001 рік має соціальне спрямування, але необхідно зазначити, що в ньому немає чіткого вирішення питань щодо прожиткового мінімуму, він не відповідає потребам фінансування соціальної сфери, пенсійних виплат, до­помоги малозабезпеченим. Становище погіршується невід­повідністю співвідношення курсу долару до гривні, заниженням рівня інфляції. Передбачене підвищення заробітної плати вчите­лям на 25% за рахунок інфляції реально становитиме 10-15%. Ви­трати на охорону здоров'я також розглядаються як звичайна вит­ратна стаття, а не як інвестиції в людину. Разом з тим від низьких заробітної плати та пенсій страждають не лише конкретні люди. Незрівнянно більший збиток несе економіка в цілому, оскільки результатом такої політики стає падіння внутрішнього платоспро­можного попиту як фактору нарощення обсягів виробництва.

Повертаючись до переліку законів України, дія окремих поло­жень яких зупиняється згідно зі статтею 55 проекту бюджету, не­обхідно відзначити, що в ньому налічується понад десять законів, які мають безпосереднє відношення до рівня соціального забезпе­чення багатьох категорій населення. Серед них Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про освіту», стаття 57 «Гарантії держави педагогічним, науково-педа­гогічним працівникам та іншим категоріям працівників закладів освіти», Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», стаття 30 «Соціальні га­рантії працівників бібліотек» тощо. З огляду на це занадто мало надій на реалістичність твердження уряду про соціальні аспекти як ключовий пріоритет державного бюджету на 2001 рік.

На 2001 рік заплановано показник інфляції на рівні 19%, за прогнозами Міністерства економіки України, у 2000 році він становив 28%. При цьому передбачено бездефіцитний бюджет. Це непросте завдання. Цікавим у зв'язку з цим вигля­дають закономірності, виявлені академіком В.Геєцем. В Ук­раїні інфляція була контрольованою протягом 1996, 1997 і 1998 років, однак економічного зростання не спостерігалося. Бороть­ба з інфляцією стала по суті самоціллю економічної політики, а всі інші складові, які могли б стимулювати зростання, значною мірою залишалися поза увагою. Світовий досвід переконує, що є механізми, використання яких робить можливим економічне зростання в умовах як низької, так і порівняно високої і навіть досить високої інфляції. Цілком очевидно, щоб розпочати еко­номічне зростання, не обов'язково зменшувати інфляцію до рівня, який існує у високорозвинутих країнах.

У ситуації накопичених суперечностей проблема мобілізації додаткових бюджетних надходжень відноситься до найакту­альніших. Зупинимося на деяких аспектах її вирішення.

Першочерговими залишаються проблеми, пов'язані з функціонуванням податкових пільг. Їх загальна сума в 2000 у 1,2 раза перевищила фактичні надходження до зведеного бюджету. Проте вирішуватися ці проблеми не повинні огульно. Критично сприймаючи помилки, яких припустилися протягом становлен­ня вітчизняної податкової системи, а також аналізуючи пробле­ми, характерні для сучасного стану економіки України, не можна не визнати актуальності використання потенціалу, закладеного в економічному інструментарії, яким є податкові пільги. Досвід розвитку різних країн підтверджує корисність використання ме­ханізму податкових пільг. Україні, що перебуває у смузі глибокої трансформаційної кризи, необачно не скористатися цими пере­вагами. Стратегія реформувань у цій галузі повинна грунтувати­ся на реалістичному підході, коли виникає потреба пошуку ком­промісу в межах системи узгодження економічних інтересів дер­жави, галузей, підприємств, організацій. Важливим з цього приводу є реалізація відповідних кроків.

Надання пільг слід жорстко узгодити з досягненням певного, важливого для суспільства результату. Доцільно провести інвен­таризацію податкових пільг та погодити їх із системою державних пріоритетів і політикою стимулювання легальної економічної діяльності. Ліквідація пільг не повинна вести до ослаблення стра­тегічно важливих ланцюгів народного господарства та соціальної сфери. Варто погодитися з потребою розробки концепції «гнучко­го оподаткування» організацій, які виконують військово-промис­лове замовлення, підприємств стратегічного значення.

Надання пільг зі сплати податків до державного бюджету доцільне підприємствам державної власності, іншим — лише у вигляді кредитів. Однак сьогодні склався інший підхід. Так, за 9 місяців 1999 року 5060 державних підприємств, або 4,5% від за­гальної кількості, одержали пільги на суму 5084 млн. грн. (19,5% від загальної суми пільг). Водночас відкриті акціонерні товари­ства отримали 27,4% від загальної суми пільг, товариства з об­меженою відповідальністю — 16,3%.

Завдання щодо підтримки виробництва та пріоритетних га­лузей національної економіки зумовлює необхідність перетво­рення державної власності у високоприбуткову, що потребує ефективного управління державним майном, враховуючи пакет акцій державних акціонерних товариств. Слід також зазначити, що до цього часу ще законодавчо не визначена обов'язковість нарахування та сплати до бюджету дивідендів від суб'єктів підприємницької діяльності, які створені за участю державних підприємств та організацій.