Бюджетна система

Перелік конкретних видатків кожного з місцевих бюджетів встановлюється відповідною Радою. Сільські, селищні, міські, районні в містах (якщо вони будуть ство­рені) Ради і їх виконавчі органи самостійно розпоряджають­ся коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають на­прями їх використання.

Як у всіх бюджетах, у видатковій частині місцевих бюд­жетів окремо передбачаються видатки поточного бюджету і видатки бюджету розвитку. Особливістю є те, що кошти бюджету розвитку можуть спрямовуватися на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної тери­торії, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інновацій­ної діяльності.

Крім цього, законодавством передбачено поділ видатків місцевих бюджетів на дві частини:

а) видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядуван­ня;

б) видатки, пов'язані з виконанням делегованих зако­ном повноважень органів виконавчої влади.

В республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах утворю­ються резервні фонди у розмірі до одного відсотка від обся­гу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінансуван­ня невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження цих бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим і всіх місцевих бюджетах утворюється оборотна касова готів­ка, яка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути відновлена у тому ж році до розмірів, встановлених під час затвердження відповідного бюджету.

Структурна перебудова як найважливіша складова ринкової трансформації економіки України, що визначає поступ України у світове ринкове середовище, потребує колосальних фінансових ресурсів. З огляду на інноваційне спрямування такої перебудови ці потреби в середньому зростають не менш ніж у 1,5 раза. За роз­рахунками академіка В.М.Геєця, якщо ставити за мету не лише зберегти, а й оновити виробничий апарат, сума капіталовкладень в економіку України повинна досягти 45-50 млрд.грн. на рік. Відштовхуючись від параметрів, закладених у проекті нового бю­джету, та зважаючи на недостатню обгрунтованість джерел бюд­жетних надходжень, можна зробити висновок, що відсутні на­лежні підстави характеризувати новий бюджетний документ як бюджет росту, який відповідає окресленим стратегічним завдан­ням. Поділ Державного бюджету України на два фонди — загаль­ний та спеціальний, де, враховуючи досвід багатьох зарубіжних країн, спеціальний фонд має бути аналогом «бюджету розвитку», також не наближує нас до вирішення поставлених завдань. Аналізуючи витрати спеціального фонду, запроваджені проектом Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік», варто зазначити, що в більшості випадків ці витрати не мають чіткої інвестиційно-інноваційної спрямованості.

Згідно Закону України “Про Державний бюджет на 1998 рік” видатки бюджету в 1998 році складають 24482 млн.грн. Витрати соціального характеру становлять 35%; в їхньому складі на соціальний захист населення – 23,6%, утримання соціально-культурної сфери – 25%, витрати Фонду Чорнобиля – 31%. Таке співвідношення приховує в собі потенційні негативні наслідки, оскільки 2/3 фонду споживання у державі не залежать від кількості та якості праці.

Бюджет 2001 року недостатньо спрямований на досягнення стійкого випереджаючого розвитку, головним чинником якого, як зазначено у Стратегії економічної та соціальної політики, мо­же бути лише зростання інтелектуального потенціалу нації. По­чинаючи з 1993 року, жоден уряд не зміг закласти у бюджеті фінансування науки більше 1,5% ВВП, а у випадку виключення повторного рахунку, характерного національній системі статистичного обліку, більше 1% ВВП або понад 2% від загальних вит­рат централізованого державного бюджету. Для порівняння нага­даємо, що в СРСР у 70-80-х роках частка наукових статей фак­тично становила 3,3-3,5% витратної частини бюджету. За період незалежності України відбулося майже трикратне відносне зни­ження пріоритетності науки порівняно з іншими державними інтересами. Динаміка наукоємності витрат державного бюджету, тобто частка витрат на науку в централізованому державному бю­джеті протягом 1992-2000 виглядала так: 1,93%, 1,68%, 1,43%, 1,08%, 1,41%, 1,40%, 1,16%, 1,13%, 1,82%2. У другій половині 1990-х років у розрахунку на одного дослідника у паритеті купівельної спроможності національних валют 1993 року рівень витрат ста­новив у Бразилії — 48, Південній Кореї — 92, Японії — 142, Франції - 174, США — 195, тоді як в Україні - лише $1,9 тис

У новому бюджеті Міністерство освіти та науки пропонує за­класти у витрати на інформаційні технології, які становлять вирішальну основу довготривалого забезпечення економічного зростання, 700 млн.грн. (менше 0,33% ВВП). До цього варто дода­ти, що у проекті бюджету також не передбачено фінансування дер­жавних науково-технічних програм, які провадилися у минулих роках за сімома пріоритетними напрямками. Неоднозначним за своїми наслідками слід визнати і скасування відрахувань до Дер­жавного інноваційного фонду. При зменшенні податкового наван­таження на суб'єктів господарювання, як свідчать статистичні дані, ефективність інноваційного фінансування досить висока.

З початку діяльності Державного інноваційного фонду (1993) профінансовано 1852 проекти на загальну суму 698 млн.грн. і завершено 610 проектів, в результаті чого вироблено інноваційної продукції на загальну суму 476 млн.грн., створено і збережено 22,5 тис. робочих місць. Крім то­го, тільки різних податків (без урахування суми повернення на­даних позик) від підприємств, що здійснюють реалізацію інно­ваційних проектів, вже надійшло до Державного бюджету близько 362 млн. гривень. Не можна також погодитися і з пе­редбаченою проектом бюджету нормою, згідно з якою кошти, що надійдуть у рахунок сплати збору до Державного інно­ваційного фонду за грудень 2000 року та заборгованості з цього збору за минулі роки на 01.10.2001, будуть віднесені до складу доходів загального фонду Державного бюджету. Зважаючи на першочерговість вирішення проблем економічного зростання та цільове призначення збору до Державного інноваційного фон­ду, доцільно віднести перераховані кошти до складу доходів не загального, а спеціального фонду.

Стійке економічне зростання, як переконує досвід високорозвинутих країн, можливе в умовах, коли частка витрат на на­уку та освіту у ВВП наближається до 3% його обсягу, при цьому участь держави у таких витратах - в середньому 35-45%. Зістав­лення наведених даних з показниками, які характеризують фінансове забезпечення розвитку вітчизняного науково-технічного потенціалу, та постійне фактичне недофінансування наукової сфери переконують у відриві нових бюджетних орієнтирів від стратегічно визначених пріоритетів.

У зв'язку з цим необхідно звернути увагу і на перелік поло­жень ряду законів України, дія яких зупиняється згідно зі стат­тею 55 проекту бюджету. Серед них положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності», відповідно до якого «Держава забезпечує бюджетне фінансу­вання наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7% валового внутрішнього продукту України». Іншими словами, держава не гарантує навіть того вкрай обмеженого обсягу фінансування наукової сфери, який вона має сьогодні.