Україна в міжнародній торгівлі

Китай та Індія є одними з основних партнерів України у зовнішній торгівлі, в перспективі це ринки для значного збільшення експорту української продукції машинобудування і передових технологій, насамперед, для реконструкції об’єктів, збудованих колишнім СРСР.

Країни АСЕАН - потенційні партнери України в XXI столітті. Вони можуть стати значними ринками для вітчизняної машинотехнічної продукції, інженерно-технічних послуг, підготовки кадрів. Україна може взяти участь у будівництві великих об’єктів енергетичного та промислового значення. Збільшуватимуться обсяги експорту традиційної продукції української промисловості (металопрокат, вироби важкого машинобудування, верстати, мінеральні добрива та інша хімічна продукція) імпорту порівняно дешевих, але високотехнологічних виробів.

Для удосконалення регіональних зовнішньотогівельних зв’язків Україні в переспективі необхідна участь в міжнародних торговельних організаціях, особливо в ГАТТ/СОТ, а також співробітництво з інтеграційними угрупуваннями, перш за все, з ЄС, а також з CEFTA, ЦЕІ, NAFTA.

Фактор віддаленості від Середньої Азії та Казахстану значно зменшує ефективність української торгівлі з ними, при цьому зменшується і транзитна роль Росії, особливо це стосується торгівлі металами, що обумовлено зростанням цін внаслідок високих транспортних тарифів у Росії.

Організація та здійснення торговельних відносин між країнами СНД передбачає активний обмін необхідною статистичною інформацією і, в першу чергу, співставлення по зовнішній торгівлі. Передбачається обмін статистичними виданнями та публікаціями, методологією, розробками і програмами, а також досвідом проведення статистичних спостережень, узгоджень принципів формування статистики зовнішньої торгівлі. Це сприятиме створенню спільних інформаційних систем, які дадуть змогу забезпечити відстеження стану ринку товарів та послуг усіх країн СНД, включаючи обсяги виробництва та споживання товарів та послуг та їх порівняльну кон"юнктуру на внутрішньому та світовому ринку.

Успішному розвитку економічних відносин між країнами СНД сприятиме остаточне визначення загальної стратегії інтеграційного співробітництва. Ця стратегія має враховувати як геоекономічні переваги, так і першочергові регіональні та державні інтереси зацікавлених сторін.

Розділ 3.

Шляхи досягнення економічного суверенітету України.

В Україні триває складний історичний період державного становлення. Сьогодні ми маємо виз­нати, що переважна більшість важливих рішень, які закладали основи стратегічного економічного розвитку української держави після набуття нею незалежності, часто приймалися спонтанно, без належного наукового обґрунтування і врахування національних інтересів. Тому перші роки існуван­ня української держави позначені руйнуванням значного економічного потенціалу, що дістався їй у спадок. Як наслідок, економічний потенціал України, котрий є матеріальною основою націо­нальної безпеки, сьогодні надто ослаблений. Не можна також забувати, що Україна, як незалежна держава, існує у взаємопов'язаному та взаємоза­лежному світі, де все яскравіше проявляється до­мінанта міжнародного співробітництва, інтеграції господарської діяльності, економічної та соціаль­ної політики. Тому сьогодні перед Україною по­стала проблема, що полягає у певному протиріччі між необхідністю інтегруватися до світової еконо­міки, з одного боку, та забезпеченням внутріш­ньої економічної інтеграції, захистом свого внут­рішнього ринку, власного товаровиробника і національних інтересів, з іншого. Тож, лише ство­рення власної системи економічної безпеки дасть можливість уникнути можливих руйнівних наслідків швидкого відкривання національної економіки, за­безпечити її конкурентоспроможність, захистити вітчизняного товаровиробника й ефективно взає­модіяти з міжнародними фінансовими та еконо­мічними структурами.

На сучасному етапі розвиток усіх країн і секторів світового господарства ви­значається процесами глобалізації та посилення економічної взаємозалежності держав. Принципово нові інформаційні технології і засоби комунікації, узгоджена лібералізація ринків товарів, послуг та фінансів різко збільшили швидкість економічних процесів та зменшили ступінь свободи у господарській діяльності. В сучасній системі міжнародних відносин визначальними стали формування і розвиток могутніх регіональних коаліцій, які мають спільні економічні, культурні, а нерідко - політичні та воєнні інтереси.

Проблема економічного суверенітету України має кардинальне значення не лише в рамках сфери на­ціональної безпеки, а й контексті загального рівня розвитку країни. Це зумовлює виняткову увагу до проблеми економічного суверенітету держави, яка по­єднує питання розвитку окремих галузей економі­ки України із пріоритетами та національними інте­ресами держави.

Економічний суверенітет можна визначити як загаль­нонаціональний комплекс заходів, спрямованих на постійний і стабільний розвиток економіки дер­жави, що включає механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам. До основних принципів за­безпечення економічного суверенітету України відно­сять дотримання законності на всіх етапах забез­печення економічного суверенітету; баланс економічних інтересів особи, сім'ї, суспільства, держави; своє­часність і адекватність заходів, пов'язаних із відвер­ненням загроз і захистом національних економіч­них інтересів; надання пріоритету мирним заходам у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів економічного характеру; інтеграцію національного економічного суверенітету з міжнародним економічним суверенітетом тощо.

У Конституції України чітко зазначено, що по­ряд із захистом суверенітету і територіальної цілісності України забезпечення її економічного суверенітету є найважливішою функцією держави і справою всього українського народу. Таким чином, економічному суверенітету притаманний інтегральний ха­рактер, оскільки він є результатом спільних зу­силь усього народу, і це проявляється через дії всіх гілок влади на всіх рівнях (від центрального до місцевого), наявних у державі сил і засобів, об'єд­нань громадян і окремих осіб.

Під час створення системи економічного суверенітету першочергове значення має визначення націо­нальних економічних інтересів України, адже саме від цього залежить вироблення ефективних засобів їх реалізації та захисту.

Загрозами економічному суверенітету України слід вважати явні чи потенційні дії, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних еко­номічних інтересів і створюють небезпеку для соціа­льно-економічної та політичної систем, національ­них цінностей, життєзабезпечення нації та окремої особи.

Нині загрози економічному суверенітету України на­були перманентного характеру і за цілою низкою основних критеріїв перейшли критичну межу. Тому завдання полягає не лише у виході з економічної кризи, а й у відродженні національної економіки, створенні надійної економічної системи, забезпе­ченні її життєздатності й розвитку, спроможності адаптуватися до нових економічних умов.