На відміну від досконалої конкуренції, монополістична припускає, що кожна фірма продає особливий тип товару, що відрізняється якістю, оформленням, престижністю, завдяки чому в споживача складаються «нецінові преваги» (політичні, естетичні, фізіологічні). В умовах монополістичної конкуренції фірма виготовляє не однакову, а «диференційовану» продукцію і тим самим стає своєрідним «монополістом» своєї марки товару (наприклад, шоколад «Снікерс» має інші смакові властивості, ніж звичайний молочний шоколад, а зубна паста «Колгейт» відрізняється від «Фтородента» і запахом, і складом, і репутацією).
На ринку монополістичної конкуренції продукція може бути диференційована також і за умовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого користування), по близькості до покупців, по інтенсивності реклами. Таким чином, фірми на цьому ринку вступають у своєрідне суперництво не стільки через ціни, скільки за допомогою всякої диференціації продукції.
Повсюдне змагання фірм в умовах диференціації товару не усуває монополістичної влади фірми над своїм видом товару, що дозволяє підприємству підвищувати (або понижувати) ціну на нього незалежно від конкурентів, хоча ця влада обмежена наявністю виробників аналогічних продуктів і значної свободи входу в галузь.
Відносно необмежене проникнення нових конкурентів на ринок є важливою характеристикою монополістичної конкуренції. Виробники, що працюють на такому ринку, не є значними підприємствами, тому їм не потрібен великий початковий капітал. Це підстьобує їх до вступу в галузь і конкуренції з марками виробленого тут товару.
Модель ринку монополістичної конкуренції описує множина реально існуючих ринків. Його характеристики достатньо точно відповідають більшості галузей сфери обслуговування (у якості прикладів можна назвати мережу ресторанів, станцій технічного обслуговування, сферу банківських послуг, у виробничих галузях - це виробництво одягу, безалкогольних напоїв, прального порошку, обчислювальної техніки, комп'ютерів).
Монопольність у такій моделі полягає в тому, що кожна фірма в умовах диференціації продукції володіє в деякій мірі монопольною владою над своїм товаром; вона може підвищувати і понижувати ціну на нього поза залежністю від дій конкурентів, хоча ця влада й обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім того на монополістичних ринках поряд із дрібними і середніми фірмами існують достатньо великі.
При такій моделі ринку фірми ринуться розширювати свою область преваг шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається насамперед за допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної компанії, що однозначно виділяють розходження товарів.
Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої поліполії по таких ознаках:
- на поліпольному ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;
- для учасників ринку немає повної прозорості ринку, і вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;
- підприємства намагаються розширити свою область преваг шляхом індивідуалізації своєї продукції;
- доступ до ринку для нових продавців при монополістичній конкуренції ускладнений у силу наявності преваг;
- єдиний продавець (монополіст). - Реалізований продукт унікальний, тому покупець змушений сплачувати встановлену монополістом ціну (або відмовитися від покупки даного товару);
- повний контроль монополіста над ціною товару й обсягом продаж.
Олігополія
Олігополія є переважаючою формою сучасної ринкової структури. Термін «олігополія» застосовується в економіці для опису ринку, на якому існують декілька фірм, окремі з який контролюють значну частину ринку і вступ на цей ринок нових фірм утруднено. Приклади класичних олігополій: "велика трійка" у США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер".
Продукція, вироблена фірмами, може бути як однорідна, так і диференційована. Однорідність переважає на ринках сировини і напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу; диференціація - на ринках споживчих товарів (автомобілі).
Нечисленність фірм сприяє їхнім монополістичним угодам: по встановленню цін, поділу ринків або по інших засобах обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігопольному ринку тим інтенсивниша, чим нижче рівень концентрації виробництва (більше число фірм), і навпаки.
Важливу роль у характері конкурентних відношень на такому ринку грають об’єм і структура тієї інформації про конкурентів і про умови попиту, якою фірми володіють: чим такої інформації менше, тим більше конкурентною буде поведінка фірми. Основна відмінність олігопольного ринку від поліпольного пов'язана з динамікою цін. Якщо на поліпольному ринку вони пульсують безупинно і безсистемно в залежності від коливань попиту і пропозиції, то при олігополії мають тенденцію до стійкої фіксації і змінюються не так часто. Типово так зване лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж олігополісти ідуть за лідером. Доступ до ринку новим продавцям ускладнений. У випадку угоди олігополістів із приводу цін, конкуренція усе більше зміщається в напрямку якості, реклами й індивідуалізації.
Існування олігополії пов'язано з обмеженнями входу на даний ринок. Одне з них - необхідність значних капіталовкладень для створення підприємства в зв'язку з великомасштабним виробництвом олігопольних фірм.
Нечисленність фірм на олігопольному ринку змушує ці фірми використовувати не тільки цінову, але і нецінову конкуренцію, тому що остання в таких умовах є більш ефективна. Виробники знають, що якщо вони понизять ціни, то їхні конкуренти зроблять те ж саме, що призведе до падіння прибутків.
Війна цін - повторюване і довгострокове зниження цін на продукцію фірм олігопольної галузі, за допомогою якого, фірми розраховують збільшити обсяги продажів і прибутків. Але це рідко приносить їм вигоду.
Тому замість цінової конкуренції, що буде результативна в умовах досконалої конкуренції, «олігополісти» використовують нецінові методи боротьби: технічна перевага, якість і надійність виробу, методи збуту, характер наданих послуг і гарантій, диференціацію умов оплати, рекламу, економічне шпигунство.
Характерна риса олігопольного ринку - залежність поведінки кожної фірми від реакції і поведінки конкурентів. Значні розміри і значний капітал фірм вкрай немобільні на ринку, і в цих умовах найбільші вигоди обіцяє саме змова між олігопольними фірмами з метою підтримки цін і максимізації прибутків. Виробники домовляються про співробітництво й укладають (іноді відкриту і навіть оформлену) угоду про поділ ринку - «картельна угода».
Картель являє собою угоду декількох підприємств, що встановлює для всіх учасників обсяг виробництва, ціни на товар, умови найму робочої сили, обміну патентами, розмежування ринків збуту і долю («квоту») кожного учасника в загальному обсязі виробництва і збуту. Його ціллю є підвищення цін (понад конкурентний рівень), але не обмеження виробничої і постачальницько-збутової діяльності учасників.
Завантажити реферат