Інфляційні процеси в Україні

Т.Т. Ковальчук та М.М. Коваль у своїй статті «Основні чинники та фактори інфляції в Україні»[4] наполягають на тому, що основною в Україні стала інфляція попиту, спричинена перш за все надмірною емісією з боку держави.

В данній роботі ми спробуємо поєднати обидва підходи, оскільки, на мою думку, розподіл інфляційних процесів на типи є досить умовним, особливо коли мова йде про перехідну економіку. І найбільш доречним буде сказати, що інфляційні процеси, спричинені цілим розмаїттям факторів, дійсно являли собою переплетіння інфляції витрат та попиту, що значно ускладнювало проведення антиінфляційної політики.

Отже проаналізуємо фактори, що спричинили інфляційні процеси в нашій державі:

2.2 “Шок пропозиції” та залежність від зовнішніх енергоносіїв.

Серед факторів інфляції в Україні неможливо не назвати «шок пропозиції»- різке зростання світових цін, зокрема на енергоносії, сировину, комплектуючі.

Україна як країна з гіпертрафованою економічною системою (надмірна частка базових галузей, незначна чатска виробництва, що безпосередньо працює на споживчий ринок, і відповідно залежність від постачання паливних та сировинних матеріалів), що пережила тяжкі процеси політичної та суспільної трансформації, пала жертвою різкого коливання цін на енергоносії.

Порушення постачання енергоносіїв в Україну, її енергозалежність від зовнішніх надходжень нафти та газу, передусім, з Росії та Туркменістану призвели до зростання цін на енергоресурси на внутрішньому ринку та до зростання зовнішньої заборгованості. Так, станом на 1 січня 1994 року кредиторами України були 11 республік колишнього СРСР. При цьому заборгованість перед Росією становила 79,3 % і була найбільшою. Проти 1993 року значно зріс борг Туркменістану. Станом на 1 жовтня 1995 року кредиторська заборгованість України переважала заборгованість дебіторів на 22,6 трлн. крб. Заборгованість перед Росією становила 87,7 % (перед Туркме­ністаном -10,6 %) і залишалась знову ж таки найбільшою серед інших креди­торів. Станом на 1 жовтня 1995 року основними статтями імпорту України були газ, нафта та продукти її переробки, паливо мінеральне, їх питома вага становила 54,8 % від загального обсягу імпорту, у тому числі газ природний- 31,9%[5].

Залежність України від зовнішнього постачання енергоносіїв підвищується внаслідок поглиблення дефіциту власних енергетичних ресурсів. В Україні станом на 1 жовтня 1995 року зниження виробництва основних паливно-енергетичних ресурсів проти відповідного періоду 1994 року становило:

· електроенергії- 8,0 %;

· нафти, включаючи газ конденсат- 5,8 %;

· вугілля- 7,7 %.

2.3 Невиважена грошова емісія.

Інфляція попиту генерується шляхом швидшого зростання по­питу над пропозицією. Факторами інфляції попиту можуть бути: підвищення виробничого і споживчого попиту внаслідок збільшення обсягів державного фінансування виробництва, соціальних видатків; заробітної плати. Все це призводить до підвищення сукупного попиту в економіці. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, то зростання попиту компенсується підвищенням рівня цін. Рівень інфляції зросте.

Додаткова емісія з боку держави веде до утворення так зв. «інфляційного розриву» (М.Фрідмен): якщо в економіку викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цін і відповідно посиленням інфляції. За повідомленням Міністерства статистики України, “емісія грошей за 1993 рік збільшилася у 25 разів і становила 123 трлн. карбованців, у тому числі за четвертий квартал — 7,5 трлн. крб., а лише за грудень — 3,8 трлн- крб»[6].

Збільшення суми незабезпеченнх товарною масою грошей в українській еко­номіці було пов’язане з покриттям готівкового попиту, бюджетними дотаціями, кредитуванням виробників та споживачів (включаючи і явних банкрутів). Тільки у першому кварталі 1993р. для підтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб пільгових кредитів та 3 трлн. крб. фінансової допомоги. Протягом 1993 р. монетарна маса збільшилась 3 26 до 47,2 трлн. крб., тобто у 1,8 разів.

Авторитет українських купоно-карбованців, випущених на початку 1992 р замість російського рубля, було підірвано. Адже в 1992 р. після введення в обіг купоно-карбованця його неофіційний курс до російського рубля стано­вив 1 : 10. Це було зумовлено тим, що в обігу була мала кількість карбованців, їх висока купівельна спроможність сприяла нагромадженню останніх. За січень- лютий 1993 року в обіг було випущено 43,0 млрд, крб. За той же період до кас банків надійшло лише 21,0 млрд. крб. Виникла потреба у готівкових гро­шах для сплати заробітної плати, пенсій, стипендій. Це питання було вирішено шляхом додаткової еміси грошей.

Грошові емісії в українській економіці 1992 — 1993 рр. були інфляційним фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної гро­шової одиниці відносно іноземних валют. Це, у свою чергу, призвело до того що український карбованець не виконував класичних грошових функцій. Більш сильна іноземна валюта витісняла національні гроші. В економіці панували бартерні операції.

2.4 Перехід від експансійної до рестрикційної політики. Причини і наслідки.

Гіпервисокі темпи інфляції у 1993 році, яка супроводжувалася падінням об­сягів виробництва, товарообороту, капітальних вкладень, погіршенням стану державних фінансів тощо, призвели до кризи грошово-кредитної системи Ук­раїни.

Виконуючи функції Центрального банку держави Національний банк Ук­раїни має спрямовувати свої дії на регулювання обсягів грошової маси в обігу, сталості національної валюти, обсягів кредитування, рівня процентних ставок. Саме ці моменти становлять суть грошово-кредитного регулювання макроекономічного стану держави.

До 1993 р. держава керувалася експансійною фіскальною політикою(політика підвищення сукупного попиту шляхом збільшення державних витрат та зменшення чистого обсягу податкових надходжень), що включала:

· пряме державне регулювання цін на вугілля, газ, електоренергію, контроль за формуванням цін на нафтопродукти, що реалізовувалиись на території України;

· підтримку АПК шляхом пільгових тарифів на електроенергію, пальне, газ;

· жорстке встановлення граничних рівнів рентабельності та торгівельних надбавок на продукти харчування та ліки;

· встановлення траноспортних тарифів на перевезення продовольчих товарів, преси, ін.

· зниження цін та тарифів на ряд товарів та послуг для населення (паливо, житлово-комунальні послуги, тощо) за рахунок державних дотацій.

Надмірний рівень інфляції у 1993 р. змусив уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політикаНБУбудувалася, орієнтуючись на приборкання інфляції.

Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо у IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4 %, то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4 %, а в II кварталі — до 5,0 %.