На сьогоднішній день на земній кулі нараховується близько _ мов. Усі вони мають різний звуковий склад, граматичну структуру, словник і тд. Але всі вони мають певні спільні риси, обумовлені фізіологічною подібністю людей, спільною будовою мозку
“Лингвистический энциклопедический словарь» визначає мовні універсалії, як риси, притаманні усім, або більшості з мов й розрізняє:
1. загальні властивості усіх людських мов навідміну від мов тварин:
¾ канал для будь-яких мовних комунікацій – вокально-слуховий;
¾ легко породжується й легко сприймається нове створене повідомлення;
¾ постійно виникає нова ідіоматика…
2. сукупність змістовних категорій
¾ відношення між суб’єктом і предикатом;
¾ категорії оцінки;
¾ категорії визначеності / невизначеності;
¾ категорії множинності;
¾ членування на тему і рему;
3. загальні властивості самих мовних структур, що стосуються усіх мовних рівнів:
¾ не менше 10 і не більше 80 фонем;
Також універсалії поділяють на:
1. Дедуктивні (обов’язкові для усіх мов) та індуктивні (явище присутнє в усіх відомих).
2. Абсолютні (повні) і статистичні (неповні).
ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
Перші твердження про існування універсалій з’являються ще в античних граматиках. В середні віки (XIII ст.) виникає термін grammatika universalis й має місце спроба створення єдиної для всіх відомих на той час мов універсальної граматики ( «Універсальна граматика», 1660р створена у Франції ), яка повинна була вивчити ті логічні принципи, які лежать в основі всіх мов. Але при цьому ототожнювались логічні й мовні категорії, що в свою чергу породило цілком помилковий погляд на розвиток мови, як на її деградацію, як на відхилення від ідеального стандарту, яким на той час була класична Латина. Ця помилкова концепція породила думку про необхідність захисту мови від деградації шляхом фіксування її у нормативних словниках (словник Італійської академії делла Круска, 1612; словник Французької академії, 1694; словник Семюеля Джонсона, 1755) З появою «Універсальної граматики» Пор-Рояля це поняття набуває лінгвістичного підгрунтя.
Але справжнім початком дослідження проблеми універсалій можна вважати 60-ті рр нашого століття (головним чином в СРСР та США). З початку до середини XX ст відбувається інтенсивне накопичення матеріалу про різноманітні мови, виникає необхідність якось систематизувати набуті знання. На фоні цього постає й питання мовних універсалій. У 60-70-ті рр дослідження цього питання стимулювалося успіхами структурно-системного опису мов, особливо фонології, а також розширенням кордонів структурної типології, знайомством з мовами Африки, Південо-Східної Азії, Океанії.
В 1957 р на VIII Міжнародному конгресі лінгвістів в Осло Р.Якобсон зробив доповідь про значення типологічних досліджень для порівняльно-історичного мовознавства, у якій значну увагу приділив проблемі універсалій. Говорячи про останні він зокрема підкреслив, що типологія розкриває закони передбачуваності явищ (імплікації), які лежать в основі різних рівнів структури мов. Наступний етап – Конференція, присвячена мовним універсаліям, яка відбулася в Нью-Йорку в 1961р. На Конференції було заслухано доповідь Р.Якобсона про значення лінгвістичних універсалій, а також обговорено «Меморандум про універсалії», підписаний Дж. Грінбергом, Дж. Дженкінсом і Ч. Осгудом. У Меморандумі розглядалися універсалії різних типів, також була показана сфера дій універсалій і намвчена програма подальшої роботи по дослідженню проблеми універсалій. Матеріали конференції увійшли у збірник під редакцією Дж. Грінберга і стали відомі науковому загалу, що відіграло значну роль у популяризації самої тематики й привернуло до неї увагу мовознавців різних шкіл і напрямів. За відносно короткий час з‘явилося багато робіт, присвячених проблемі універсалій. Дж. Грінберг зробив першу спробу розробити граматичні універсалії (вийшло всього 45). Повніше розробив універсалії, які стосуються фонології, фонетики, морфології й граматики, російський вчений Б.А.Успенский. У 1966р вже в Москві відбулася конференція з проблем вивчення універсальних і ареальних властивостей мов, на якій обговорювались питання теорії мовних універсалій. Результати цієї конференції були опубліковані у збірнику “Языковые универсалии и лингвистическая типология”, у якому було вміщено додаток з новими універсаліями, запропонованими до розроблених Успенским.
Проблемою мовних універсалій займалося багато вчених в СРСР. Було уточнено поняття універсальних дефініцій, під яким пропонувалося розуміти дедуктивно виведене знання, яке стосується аналітичних засобів науки. Ю.В.Рождественский запропонував визначати лінгвістичні універсалії як узагальнення наявних фактів мови,отриманих індуктивним шляхом. Були запропоновані нові універсалії, які були вираженням відношення актантів до дії і суб’єктно-предикативних відношень, і була показана залежність між способом вираження названих універсалій і характером структури слів у різних мовах. Серебряніков Б.А. доповнив синхронний склад універсалій діахронними. Також висловив думку про доцільність заміни відношення “форма - значення” на обширніше “форма – функція - значення”, яке складається з відношень “форма - функція” і “функція – значення”.
Теорія універсалій еволюціонувала від пошуків поверхових і потім імплікаційних універсалій (переважно у синхронії) до пошуків діахронічних універсалій й до широкого типологічного зіставлення способів реалізації однієї і тієї ж універсалії (що характерно для європейської лінгвістики). У 80-ті виникає значний інтерес до універсалій тексту й порядку компонентів у синтаксичних структурах. Пояснення цих універсалій лежить у “картині світу”, яка в свою чергу стає зрозумілою через мову (новий семантичний напрям, який виник із аналіза “глибинних структур” семантики).
Актуальною зараз є інтерпретація універсалій. Наприклад, висунення на початок висловлювання важливих за змістом елементів інтерпретується через велику звучність (і сприймання) початкової позиції висловлювання; під’йом інтонації у кінці загального питання пояснюється стисненням голосових зв’язок мовця, внутрішньо не закінченою комунікацією; зниження тону в кінці розповідного висловлювання – релаксацією зв’язок. Вихід за межі внутрішньо-системної інтерпретації обумовлює розширення можливостей пояснення дії універсалій: соціальні причини, кодифікація, поява писемності та ін. Інтерпритація й верифікація накопичених універсалій може полегшити пошук нових, зробивши його не лише емпіричним, але й апріорним.
Завантажити реферат