Висновки
Проблема дослідження соціалізації особистості молодших школярів завжди доповнюється новими аспектами: аналізом змін умов соціалізації особистості під впливом науково-технічної революції, міждисциплінарним дослідженням людського “Я”. Триває розширення напрямків дослідження соціалізації, уточнюються її структура та функції, поглиблюється вивчення соціальних механізмів та інститутів соціалізації, уточнюються особливості взаємодії соціалізації та виховання в сучасних умовах. Ураховуючи, що основні джерела цього періоду аналізуватимуться під час викладу авторської концепції, зазначимо лише те загальне, що є типовим у сучасному розумінні сутності соціалізації”.
Для дослідження проблем особистості соціологія використовує ряд соціологічних категорій: структуру особистістю, адаптацією, соціалізацією, поведінкою та ін. Однією з найважливіших серед них є структура особистості, тобто сукупність найважливіших елементів особистості, взаємодії між якими реалізують її сутність.
Особливе значення для досліджень педагогічних аспектів соціалізації має, розгляд її як процесу соціального учнівства і послідовного засвоєння ролей, місця в цьому процесі розуміння зразків і моделей, системи цінностей.
Розуміння соціалізації різними дослідниками більшою чи меншою мірою присутня деяка однобічність цього процесу, спрямованість його від середовища до індивіда за деякої пасивності.
Водночас для соціалізації індивіда залишається певна свобода від стандартизації, типізації, що особливо слід ураховувати при оцінюванні із сучасних позицій вітчизняних досліджень. Вона виражається в тому, що при формуванні особистостей у процесі їх інтеракції одна одною з’являється велика кількість варіантів впливу на цей процес сукупності основних сил у вигляді фізичних особливостей дітей.
Проблема виховання і розвитку є дуже важлива педагогічна проблема. Об’єктом виховання є розвиваюча людина. На протязі всього життя проходить процес його розвитку. Поняття “особистість”, означає соціальну характеристику людини, всі його якості, які формуються під впливом його спілкування з іншими людьми, середовищем в цілому.
Головною функцією виховання є допомога у виборі професії, підготовка до створення власної сім’ї, формування соціальної активності визначення громадянської позиції. Важливий індивідуальний підхід у вихованні, відображення його духовних потреб особистого інтересу. Індивідуальний підхід дуже важливий, як для здійснення кращих умов для розвитку індивідуальних задатків і здібностей, так і для допомоги тим, хто відчуває труднощі у використанні навчальних програм.
Виховання, є ведучим і визначальним фактором розвитку і формування особистості в наших умовах, де основною метою всього суспільства є забезпечення умов для всестороннього розвитку людини.
До теперішнього часу багато науковців зверталось і звертаються до аналізу змісту навчання, але і тепер ще тяжко з впевненістю сказати, як впливають, на розвиток особистості школяра різні структури навчального плану. Вивчення ролі факультативних предметів і класів з поглибленим навчанням тих чи інших предметів дозволило висунути тільки деякі положення про важливість структури навчального плану.
Вплив методів і організаційних форм навчальної діяльності на розвиток особистості школяра розглядаються нерідко окремо, як і вплив змісту освіти, однак на особистість впливає навчання – зміст, методи, організаційні форми і те, як вони вписуються в систему інших факторів, впливаючи на розвиток особистості. Такий підхід до проблеми може бути плідним. Для цього необхідні узгоджені зусилля спеціалістів в галузі психології, теорії виховання, дидактики.
Результатами проведених нами констатуючих експериментів свідчать про те, що висунута нами гіпотеза, що шкільна соціалізація учнів початкових класів буде ефективною за умови забезпечення єдності навчання і виховання в стінах школи та в сім’ї підтвердилась.
Навчаючи і виховуючи учнів, вчителі привчають їх до різних сфер загальної культури і на базі засвоєних знань, умінь і навиків, способів поведінки формують особисту спрямованість, світогляд, виявляють і розвивають творчу індивідуальність кожного учня. На практиці ці процеси проходять зовсім не злито і навіть неодноразово, бо вони різні по своїй суті і без спеціальної педагогічної настанови можуть бути ізольованими.
так, знання, уміння і навики у визначеній галузі культури можуть розглядатися учнями як власне, особисто придбане без всякої тенденції поділитися ними з іншими, збагатити ними свій колектив.
Список використаних джерел
1. Аза Л.Я. Воспитание как философско-социологическая проблема. – К.: Наук. думка, 1983. - с. 214
2. Андреєнкова Н.В. Проблема социализации личности-М., 1970.- с. 405
3. Бабанський Ю.К. Комплексный подход к воспитанию школьников. – М., 1980.- с. 190
4. Бабанський Ю.К. Педагогика – М., 1983.- с. 263
5. Бернс Р.Развитие Я-концепции и воспитание.М.:Прогресс.1989.-с. 315
6. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання – К., 1997.- с. 487
7. Бердяєва Н.А. Новый мир.-1990-№1. с.256
8. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение. – М., 1977. - с. 306
9. Вишневська Н.Ю. Реформування шкільної освіти в Норвегії у 80-х роках ХХ ст.: Автореф. Див канд. пед. наук.: 1300,01. – Рівне, 1999. – 20с.
10. Гласс Дж., Статистические методы в педагогике и психологии. – М., 1976. – с. 357
11. Гордин Л.Ю. Воспитание и социализация. – М., 1997. №2.-с.243
12. Головатый Н.Ф. Социология молодежи. – Киев: МАУП, 1988.
13. Журавлев В.И. Педагогика в системе наук о человеке. – М., 1990.-с.236
14. Ильина Т.П. Педагогика – А., 1984.-с.378
15. Каптерёв П.Ф. Педагогика.-1992.-№3-с.78
16. Коваль Л.Г. Социальная педагогика. – К.: 1997.-с.263
17. Кон И.С. Личность – М.: 1997.-с.410
18. Кон И.С. Социология личности. – М.: 1967.-с.314
19. Крайг Г. Психология развития. С-Петербург., 2000.-с.158
20. Лавриненко Н.М. Пед. соціаліз: європейські абриси. – Київ: Віра ІНСАЙТ, 2000. – 444с.
21. Лавриченко Н.М. Професійна орієнтація як рушій прогресивного реформування системи освіти (На прикладі Франції). – Київ: МДП “Кварк”, 1996 р. – 37с.
22. Леонтьоев А.Н. Об историческом подходе в изучении психики человека. – М., 1983.-с.210
23. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1977.-с.160
24. Лукашевич М.П. “Соціалізація” – К., 1998.-с.210
25. Маркова А.К. Формирование мотивации учения в школьном возрасте. – М., 1974.-с.320
26. Мещерякова Л.И. Педагогика – М., 1974.-с.250
27. Мордвинцева Л.П. Японская школа: модели социализации. – М., 1991.-с.89
28. Норданский Н. Основы и практика социального воспитания. – М., 1925. – с.212.
29. Москаленко В.В. Социализация личности. - К.:Вища школа,1986. - с.167
30. Норданский Л. Основы и практика социального воспитания. - Москва., 1925.- с.212
31. Психологический словарь / Под ред. В.В.Давыдова. – М., 1983. – с.397.