Методики викладання

Час навчання у вузі співпадає з другим періодом юності або першім періодом зрілості, який відрізняється складністю становлення особистих рис.Характерною рисою морального розвитку в цьому віці є посилення свідомих мотивів поведінки. Помітно закріплюються ті якості, яких не вистачало в повній мірі в старших класах – цілеспрямованість, рішучисть, самостійність, ініціатива, вміння володіти собою. Підвищується інтерес до моральних проблем (мета та образ життя, забов’язання, любов, вірність і т.д.).

Разом з тим спеціалісти в області вікової психології і фізіології відмічають, що здібність людини до свідомої поведінки в 17 – 19 років розвинута ще не в повній мірі. Нерідко зустрічається немотивований ризик, невміння передбачати наслідки своїх дій. Так, В.Т. Лисовський відзначає, 19-20 років — це вік безкорисних жертв та повної самовідданості.

Юність – пора самоаналізу і самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом порівняння ідеального “я” з реальним. Але ідеальне “я” ще не виверено і може бути випадковим, а реальне “я” ще всебічно не оцінено самою особистістю. Це об’єктивне протиріччя в розвитку особистості молодої людини може визвати у нього внутрішню невпевненість у собі і супроводжується інколи зовнішнею агресивністю, розв’язаністю.

Факт вступу у ВУЗ зміцнює віру молодої людини в свої сили і здібності, породжує надію на цікаве життя. Разом з тим на 2-му і 3-му курсах нерідко встає питання про правильність вибору вузу, спеціальності, професії. До закінчення 3-го курса повністю вирішується питання про професіональне самовизначення. Однак буває, що в цей час приймаються рішення в майбутньому не працювати по спеціальності. Нерідко професійний вибір людини визначають випадкові фактори. Тому профорієнтаційна робота з молодими людьми, які вступають у вищу школу, надзвичайно важлива.

Вища освіта здійснює величезний вплив на психіку людини. За період навчання у вузі, при наявності сприятливих умов у студентів відбувається розвиток всіх рівнів психіки. Для успішного навчання у вищому навчальному закладі необхідний досить високий рівень загального інтелектуального розвитку, а саме сприйняття, уявлення, ерудованості, широким колом пізнавльних інтересів. При деякому зниженні цього рівня можлива компенсація за рахунок підвищеної мотивації або працездатності, охайності, старанності в навчальній діяльності. Але є межа цього зниження, при якому компенсацйні механізми не допомагають. В разних закладах ці рівні дещо розрізняються.

Для успішного оволодіння гуманітарними професіями у вузі людина повинна мати яскраво виражений вербальний тип інтелекту. Гуманітарії повинні характеризуватися широтою пізнавальних інтересів, ерудованістю, мати багатий мовний запас, вміти правильно його використовувати, мати в цілому високорозвинуте абстрактне мислення.

Молоді люди, які претендують на вступ на природничі факультети, повинні володіти в першу чергу високо розвинутим логічним і абстрактним мисленням, швидко і активно зосереджуватися на данному об’єкті, повністю відмежуючись від всього іншого. Останнє можливо лише при наявності високого ступеня концентрації уваги. Якості розуму, необхідні для оволодіння природничими професіями, повинні бути добре сформовані вже до часу вступу у ВУЗ. Студенти природничих спеціальностей відрізняються підвищенною серйозністю та незалежністю суджень.

Ведучі компоненти в структурі розумових здібностей майбутніх інженерів – високий рівень розвитку просторових уявлень та швидкість кмітливості.

На мій погляд економічні спеціальності стають на перехресті двох існуючих типів вищих навчальних закладів, а саме гуманітаних та технічних. Тобто студенти економічних вузів повинні мати як риси вербального типу інтелекту, так невербального або дійово-практичного.

Необхідною умовою навчання студента будь-якого закладу є засвоєння для нього особливостей навчання, які ліквідують відчуття внутрішнього дискомфорту. Протягом початкових курсів створюється студентський колектив, формуються навички та вміння раціональної організації розумової діяльності, усвідомлюється нахили до вибраної професії, випрацьовується оптимальний режим праці, відпочинку та побуту, встановлюється система праці по самовдосконаленню та самовихованню професійно значних якостей особистості

Виходячи із всього вище наведеного маємо таку характеристику студенства:

Пізня юність ( 18 – 25 років )

· Зрілість в розумовому і моральному відношенні

· Впевненість, стійкий світогляд

· Почуття нового

· Рішучисть

· Здатність до захоплення

· Оптимізм

· Самостійність

· Прямолінійність

· Критичність і самокритичність. Самооцінка протирічна, що викликає внутрішню невпевненість, яка супроводжується різкістю та розв’язністю.

· Скептичне, критичне, іронічне відношення до викладачів і режиму учбового закладу.

· Зберігаються максималізм і критичність, негативне відношення до думки старших

· Несприйняття ханжества, грубості, намагання впливати окриком

· Вершина інтелектуальних і пізнавальних можливостей

· Приняття відповідальних рішень: вибір і оволодіння професією, вибір стилю і свого місця у житті

· Вибір супутника життя, створення своєї власної сім’ї, активність у сексуальній сфері

В цілому розвиток особистості студента як майбутнього спеціаліста з вищою освітою відбувається в ряді напрямків:

· закріплюється ідейна переконаність, професійна спрямованість, розвиваються необхідні здібності;

· удосконалюються психічні процеси, стани, досвід;

· підвищується почуття обов’язку, відповідальнітсть за успіх в професійній діяльності, більш чітко виступає індивідуальність студента;

· зростають критерій особистості в галузі своєї майбутньої професії;

· на основі інтенсивного передавання соціального та професійного досвіду та формування необхідних якостей зростають загальна зрілість та стійкість особистості студента;

· зростає питома вага самовиховання студента в формуванні якостей, досіду, необхідних йому як майбутньому спеціалісту;

· закріплюються професійна смостійність та готовність до майбутньої практичної діяльності.

1.2. Особливості навчання у вищій школі.

Пiд час викладення курсу особлива увага звертаеться на ставлення студентiв до навчального предмету. Це вiдношення формуеться пiд впливом наступних роздумiв :

- свiтоглядне значення предмету (наскiльки вiн допомагае зрозумiти закони розвитку природи та суспiльства, розiбратися в суспiльних явищах);

- пiзнавальне значення предмета (наскiльки вiн поширюе кругозiр, дае цiкавi, портрiбнi знання, розкривае невiдоме);

- суспiльне значення предмета, його роль в науковому, суспiльному, культурному та економiчному життi краiни;

- практичне значення предмету для даного учня (зв'язок з намiченою професiею, можливiсть оволодiння корисними вмiннями та навичками);

- легкiсть засвоення даного предмету, до якого учень вiдчувае себе бiльш здiбним;

- добре викладання даного предмету.

З перерахованих мотивiв для студентiв найбiльш значимi мотиви практичнi (зв'язок з професiею, можливiсть отримати кориснi вмiння та навички) та пiзнавальнi.