Методики викладання

В ВУЗах функціонують різні організаційні форми навчання: лекції, практичні заняття (семінари, лабораторні роботи , практикум, самостійна робота студентів під контролем викладача, науково-дослідна робота студентів, виробнича практика). В дидактиці ці форми трактуються як способи управління пізнавальною діяльністью для рішення відповідних дидактичних задач. В той же час лекція, семінар практичне заняття, самостійна робота виступають як організаційні форми навчання, таким чином вони є способами здійснення взаємодії студентів і викладачів, в межах яких реалізуються зміст і методи навчання. Процес навчання супроводжується і завршується різними формами контролю.

Таблиця 1.1.

Протягом всієї історії вищої школи з момента її заснування і до наших днів провідною організаційною формою і методом навчання є лекція.

Вузівська лекція – головний ланцюг дидактичного циклу навчання. Її мета – формування орієнтаційної основи для подальшого засвоєння студентами учбового матеріалу. В житті сучасної вищої школи лекцію часто називають “гарячею точкою”. Слово “лекція” має латинський корень , від латинського “lection” – читання.

Викладачу необхiдно при проведеннi лекцii максимально точно i повно освiтити теоретичну сторону питання. Бажано використовувати засоби наочностi та наводити конкретнi приклади. Необхiдно дати на лекцii перелiк довiдковоi лiтератури. На практичному заняттi бiльшiсть часу мае бути вiддана розгляду практичних прикладiв.

Процес навчання у вищій школі передбачає практичні заняття. Вони потрібні для поглибленого навчання дисципліни. Існіє багато різних форм практичних занять. Вони грають важливу роль навчаючи студентів застосовувати отримані знання для рішення практичних задач разом з викладачем. Практичні заняття повинні поглиблювати, розширювати, деталізувати знання, які отримані на лекції в загальній формі, ідопомогають опрацюванню навичок професійної діяльності. Воно розвивають абстрактне мислення і мову, дозволяють перевірити знання студентів і виступають як засоби оперативного обратного зв’язку.

В сучасній вищій школі семінар є одним із основних видів практичних занять з економічних наук. Він представляє собою засіб розвитку у студентів культури наукового мислення.Семінар предназначен для поглибленого вивчення дисципліни, оволодіння методологією наукового пізнання. Головна ціль семінарського заняття – забезпечити студентам можливістьоволодіти навичками та вмінням використовувати теоретичні знання вибірково дивлячисьна особливостівивчаємої галузі.

Лабораторні заняття інтегрують теоретико-методологічні знання і практичні вміння і навички студентів в єдиному процесі діяльності учбово-дослідницького характера.

Самостiйну роботу ми розглядаемо як важливий фактор засвоення навчального матерiалу, про що свiдчать психолого-педагогiчнi дослiдження.

Метою самостiйноi роботи е формування самостiйностi студента, його вмiнь, знань, навичок, що здiйснюеться опосередковано через змiст i методи всiх видiв учбових занять.

Самостійна робота – це робота студентів яка планується та виконується по завданню і при методичному керівництві викладача, але без його безпосередньої участі. Самостіна робота студентів необхідна не тільки для оволодіння певною дисципліною, але й для формування навичок самостійної роботи взагалі, в учбовій, науковій, професійній діяльності, здібності приймати на себе відповідальність, самостійно вирішувати проблему, знаходити конструктивні рішення, вихід із кризової ситуації і т.д.

Незалежно від спеціалізації і характера роботи, будь-який починаючий спеціаліст повинен мати фундаментальні знання, професійні вміння і навички діяльності свого профелю, досвід творчої і досвідної діяльності по рішенню нових проблем, досвідом соціально-оціночної діяльності. Дві останні складові освіти формуються як раз в процесі самостійної роботи студентів.

Вища школа відрізняється від середньої спеціалізацією, але головним чином – методологією учбової роботи і ступенем самостійності навчання. Викладач лише організовує пізнавальну діяльність студентів. Студент сам здійснює пізнання. Самостійна робота вирішує задачи всіх видів учбової роботи. Ніякі знання, якщо вони не підкріпленні самостійною діяльністю, не можуть стати справжнім надбанням людини. Крім того, самостійна робота має виховне значення: вона формує самостійність не тільки як сукупність вмінь та навичок, але й як рису характеру, яка грає суттєву роль у структурі особистості сучасного спеціаліста вищої кваліфікації. Самостійна робота студентів повинна систематично контролюватися викладачем. Основою для самостійної роботи служить науково-теоретичний курс, комплекс отриманих студентами знань. При розподілу завдань студенти отримують інструкції по їх виконанню, методичні вказівки, посібники, перелік необхідної літератури.

Потенцiйнi можливостi людини можуть в повнiй мiрi проявитися i реалiзуватися лише при рацiональнiй самоорганiзацii учбовоi дiяльностi. При цьому потрiбно мати на увазi, що здатнiсть до самостiйноi учбовоi дiяльностi не мае безпосереднього зв'язку з рiвнем розвитку окремих пiзнавальних процесiв чи мотивацiйних потреб i не може бути пояснена ними.

Пiд ефективною самостiйнiстю розумiеться вмiння без систематичного контролю, допомоги та стимуляцii з боку викладача самостiйно працювати на заняттях, дома, в бiблiотецi, вмiння органiзувати окремi форми роботи i всю учбову дiяльнiсть вцiлому.

В ВУЗі існують різні види індивідуальної самостійної роботи – підготовка до лекцій, семінарів, лабораторних робіт, заліків, іспитів, виконання реферетів, завдань, курсових робіт і проектів, а на заключному етапі – виконання дипломного проекту.

Співвідношення часу, який відводиться на аудиторну і самостійну роботу, в усьому світі складає 1/3.5. Таке співвідношення базується на великому дидиктичному потенціалі цього виду навчальної діяльності студентів. Самостійна робота сприяє: