1. Родина – природній осередок найглибших людських почуттів.
Відомо, що сім’я – природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім’я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів.
Деякі золоті перлини народної мудрості, в яких закодовано погляди попередніх поколінь поціновано значення сім’ї у житті суспільства:
“Яка вода, такий млин, який батько, такий син”; “Який батько, такий син”; “Який батько, такі й діти”; “Які мамка й татко, таке й дитятко”; “Який дід, такий його плід”; “Дурна мати – дурні діти”; “Якого породила ненька, такого й приймає земелька”; “Живемо не батьками – помремо не людьми”.
В. Сухомлинський вважав, що найблагороднішою роботою кожної сім’ї ї творення людини. Характерною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить у ній ні з чим не зрівняне щастя. Адже, продовжуючи рід людський, батько й мати повторюють у дитині самих себе, і від того, наскільки свідоме це повторення, залежить моральна відповідальність за людину, за її майбутнє. Звертаючись до батьків В. Сухомлинський нагадував:
“Якщо ви хочете стати неповторною особистістю, якщо ви мрієте залишити після себе глибокий слід на землі – не обов’язково бути видатним письменником або вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елементу періодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркою неповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян, хороших трудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків для своїх дітей. Творення людини – найвище напруження всіх сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти – не тільки і не стільки джерело радості. Діти – це щастя, створене працею.”
Батьки і діти! Діти і батьки!
Нерозділиме і одвічне коло…
Б. Г. Олійник.
Добрий дух рідного дому, тепло домашньої атмосфери, одруження з милою людиною – джерело щасливого життя, далі, успішного виховання дітей. Рідна домівка, рідне гніздо – так у народі називають батьківську хату, як особливе місце для людини, а тим більше для дитини. “Важко виразити словами… - писав К. Д. Ушинський, - те особливе світле щось, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв’язки з тією родиною, з якої ми вийшли”.
Про значення рідного дому в житті людини говорять:
“Скрізь добре, а вдома найкраще”; “Удома й стіни допомагають”; “Добре тому, хто в своєму дому”; “Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха”; “Н пізно до свого дому й опівночі”; “Свій дім не ворог: коли прийдеш – то прийме”.
Рідна домівка – це не тільки місце притулку, дах над головою, а й сімейне вогнище, місце захисту від життєвих незгод. Про це навіть свідчить народна масова рухлива гра для дітей “Гуси, гуси, додому!” “Вовки” – два, три гравці – ловлять інших учасників гри – “гусей”, які, щоб уникнути небезпеки, прагнуть швидко забігти “додому”. А “вдома” вже ніякий вовк не страшний. Тут уже ніхто не сміє тебе зачепити. До речі, спорудження “будинку”, як місця притулку й захисту є однією з найпоширеніших ігор у дітей.
Батьківську хату діти ніколи не забувають, вона вабить з далеких країн, адже, прийшовши до неї, неодмінно п’єш найцілющу, найсолодшу воду – живу воду з рідної криниці, щоб набратися сил, снаги.
Незгладний вплив батьківського дому на формування особистості створюється завдяки щирій материнській ласці і небагатослівній любові батька, домашньому теплу, піклуванню, затишку і захисту, сімейній злагоді.
Красивий той дім, де живе дружна і міцна сім’я, де панують любов, злагода та повага.
Щаслива та оселя, що повниться радісним дитячим багатоголоссям, де діти ростуть у дружньому родинному колі, у гурті своїх братів і сестер.
“Нащо клад, коли в сім’ї лад”, - кажуть в народі. І в цьому вислові закладено глибокий педагогічний зміст. Народна педагогіка надає першорядного значення виховному клімату сім’ї як основному чиннику у формуванні особистості. Не раз можна почути: гарна та сім’я, де виростають гарні діти. Цим підкреслюється та особлива роль, яку відіграє у вихованні дітей загальний мікроклімат сімейного життя, його настрій, уклад, спрямованість. Лад у сім’ї веде до створення, як тепер прийнято казати, сприятливого педагогічного клімату, а отже, і до виховних успіхів. А це буває у такій сім’ї, де всі живуть цілеспрямованим життям згуртованого, здорового колективу, де всі люблять і поважають одне одного, де панує дух взаємодопомоги, тепла, щирої турботи, де побудована справжня сім’я.
У сім’ї, яка народжує дітей, закладає основні підвалини їх виховання і формування характерів, народна мудрість бачить свій головний педагогічний інструментарій.
Пошанне ставлення до рідні проповідують українські народні прислів’я і приказки (“Хоч і по коліна в воду, аби до свого роду”, “Свого доправляйся, роду не чужайся”, “Нема в світі, як родина”, “Свій хоч не заплаче, то скривиться, хоч не скривиться, то не висміє”). Жити на світі без зв’язків із родом і родинної підтримки важко: Як “нема роду – родиночки”, то “ні до чого притулитися”, “нікому порадоньки дати”. І навпаки:
В кого батько, в кого мати –
є з ким розмовляти;
В кого брати, в кого сестри –
Є з ким погуляти.
Особливо нестерпним є становище поза родом у чужому краї:
Соловейку маленький, в тебе голос тонесенький,
Защебечи ти мені, бо я в чужій стороні;
Бо я в чужій стороні, нема роду при мені,
А ні роду, ні родини, ні просвітлої години,
Ні отця, ні матусі, ні рідного брата.
Без зв’язку з ріднею, як і з рідною країною, людина безпорадна. Тому таким хвилюючим і щирим є звернення до родини:
Вербо ж ти моя, вербо,
Чого хиляєшся?
Чого цураєшся?
Ой роде ж мій, роде,
Не цурайся мене.
Роду нема переводу. Народні педагоги сумлінно трудяться над тим, щобо сформувати в молодого покоління знання і відчуття роду. У цьому незмінному прагненні закладений глибокий філософський і педагогічний зміст. Саме через відчуття роду і завдяки йому кожна людина приходить до світлого образу Батьківщини, до щирих, глибоких і чесних роздумів про найістотніший, найголовніший сенс людського життя. Слова рід, родина часто фігурють у народному спілкуванні: рід як ряд поколінь, що походять від одного предка, родина, як група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які жисуть разом. Ці слова прийшли до обігу в практику народного виховання здавна, ще зі староруських часів. Народ створив багату лексику для позначення різних родинних стосунків. Завдяки цьому народна педагогіка має в своєму розпорядженні повний набір назв спорідненості та свояцтва. Родичі й свояки підтримують між собою дійові контакти. Вони часто зустрічаються і спілкуються, особливо якщо мешкають в одному місті чи селі, радяться, допомагають один одному, діляться радістю і горем. У народі здавна прийнято влаштовувати традиційні родинні свята, на які запрошують усіх родичів і свояків. Цікаво, що до всіх цих та інших взаємин між родичами і свояками активно залучаються не тільки дорослі, а й діти. Для дітей такі родинні взаємини є джерелом не тільки задоволення і втіхи, а й великої виховної сили.
Завантажити реферат