Перші Загальні Збори товариства відбулися 28 серпня 1905 р. Цю дату можна вважати початком відліку у роботі професійної вчительської організації. Вся діяльність проводилась під керівництвом Дирекції товариства, в якій постійно працювали Андрій Алиськевич (фактичний засновник і голова товариства з 1905 по 1909 р.р.), Іван Стронський та Василь Равлюк. Один з найактивніших періодів діяльності ВПУВ тривав із часу заснування організації до початку Першої світової війни. Для ефективної роботи було вибрано Наглядову Раду, перше засідання якої відбулося 10 вересня 1905 р. Починаючи з цього часу і весь 1906р. вона працювала над створенням Окружних Відділів (філій) товариства і намагалася залучити якнайбільше вчителів до його рядів. Завдяки праці Наглядової Ради наприкінці 1906р. товариство налічувало 1562 чоловік.[7]
При 17 філіях товариства вдалося заснувати каси, що надавали матеріальну допомогу вчителям. Про різноманітність такої допомоги та ретельний облік фінансів свідчить поділ доходів “Взаємної помочі” на такі фонди: основний (складався із членських внесків), допоміжний (його наповнювали добровільні пожертвування та інші доходи товариства), пенсійний, похоронний, посаговий (надавав матеріальну допомогу вчителям, що знаходилися в скрутному становищі), диспозиційний (кошти, з якого виділялися на правову допомогу, виплати стипендій, відкриття бібліотек, шкіл, інтернатів), адміністративний (призначений для ведення діловодства) тощо. Чітко регламентувалося наповнення фінансами спільної каси та видатки товариства. Та чи не найбільшою популярністю серед вчителів користувалися кредити, які “Взаємна поміч” намагалася надавати якомога більшій кількості бажаючих. Це могло б перетворити її в чисто фінансову інституцію. Тому в середині 1906 р. Дирекція “Взаємної помочі” звернулась з проханням до ц.к. Львівського торговельного суду зареєструвати кредитне товариство “Взаємна поміч учительська”. З вересня 1906 р. дане товариство розгорнуло свою діяльність. Його ціллю було піднести добробут своїх членів через прибуткове вкладення коштів і надання позик вчителям на найвигідніших для них умовах. Передбачалися і інші заходи, спрямовані на поліпшення матеріального становища педагогів. Статут “Взаємної помочі учительської” створено на зразок інших товариств із обмеженою відповідальністю. Сума позик виданих до кінця 1906 р. складала 2030 корон.[5] Все це приклад того, що товариство “Взаємна поміч галицьких і буковинських вчителів” було створено не формально, так як відразу розпочало активну діяльність. Проводились також учительські наради, конференції, де обговорювалися найважливіші фахові проблеми педагогів. При деяких філіях товариства (в Снятині, Коломиї) немала увага приділялася вихованню та навчанню молоді. Тут відкривалися бібліотеки, влаштовувалися вечорниці, аматорські концерти та вистави, походи. Всі ці заходи мали під собою глибоку національну основу. Слід сказати, що діяльністю товариства пильно стежила політична влада в Галичині (саме тут воно розгорнуло найактивнішу діяльність), розуміючи його опозиційність. [11; c.38]
Перед товариством в кінці 1905 р., після заснування 28 грудня професійної організації польського народного вчительства "Товариство народних вчителів в Галичині" з центром в Кракові, яка ставила собі за мету згуртувати вчительство Галичини, стояла проблема об’єднатися в спільній організації з польськими педагогами в боротьбі за свої професійні права чи йти власним шляхом. З цього приводу газета "Промінь" у статті під назвою "Акція краківських вчителів у справі організації галицького вчительства" писала: "Було би гріхом збирати гроші на ціль товариства котре не дає гарантії, що його діяльність не буде для нашого народу шкідлива''. [1] Саме тому, провід товариства ВПУВ скликав на 1 листопада 1906 року представників Окружних Відділів, які створили "Центральний організаційний комітет українського вчительства''. Ним керував провід товариства. Комітет вирішив остаточно, що українське народне вчительство повинно і надалі об'єднуватися навколо своєї національної професійної організації. Проте він не виключав співробітництво із професійними товариствами інших народів. З цією метою була створена так звана "Спільна Делегація", що складалася із 16 членів (8 із них представники товариства "Взаємна поміч галицьких і буковинських вчителів; друга половина була від польського 'Товариства народних вчителів в Галичині".) [14; c.43]
Боротьба за свої професійні й громадські права була за своїм змістом політичною боротьбою, яку не могла вести відкрито й безпосередньо ВПУВ, організація, що діяла на підставі затвердженого владою статусу. Її могли очолити незалежні від урядових структур організації. Ними й були: "Центральний організаційний комітет" і "Спільні делегації".[7]
"Центральний організаційний комітет" доповнював діяльність "Взаємної помочі" й ставив перед собою завдання згуртувати вчительство до боротьби за свої професійні й громадські права на політичному терені. Його організаційна структура носила напівконспіративний характер. До складу комітету входили представники всіх Окружних Відділів, яких вибирали на річних Загальних зборах на один рік. Ним керувала Наглядова Рада ВПУВ. Мав комітет і власні кошти, якими розпоряджався Виконавчий Відділ, що складався із 5 чоловік. Він мав завдання підтримувати зв'язки із всіма вчительськими організаціями Австрії.
Члени комітету входили до складу "Спільних делегацій"; вони на своїх засіданнях обговорювали професійні, шкільні, освітні, суспільні та політичні питання, про які повідомляли широкий учительський загал, так як одночасно були і повітовими організаторами. [6]
Якщо в житті галицького вчительства дане товариство відігравало важливу роль, то про буковинських вчителів це сказати було важко. На Буковині вдалося організувати тільки 4 Окружні Відділи. І ті активної роботи не проводили. Тому на Загальних Зборах буковинських членів "Взаємної помочі", що проводилася в Чернівцях 23 грудня 1906 р. Дирекція Львівської Централі погодився на заснування автономної Експозитури (Секції) "Взаємної помочі" для Буковини з центром у Чернівцях. Було розроблено положення про її діяльність. Незважаючи на широку автономію буковинської Експозитури, цю організацію зробити популярною серед вчительства не вдалося. Переважна більшість педагогів Буковини трималася осторонь неї. Адже діяльність товариства “Взаємна поміч галицьких і буковинських учителів” була більш близькою саме для галицьких вчителів, матеріальне становище яких було вкрай погане. На Буковині були створені інші товариства, які займалися захистом фахових інтересів педагогів. [13]
Провід товариства розумів, що без підтримки урядових структур, без прийняття конче необхідних законів вирішити педагогам свої фахові проблеми неможливо. Отож, потрібно було голосно заявити про себе і свої вимоги. З цією метою українське і польське професійні товариства вирішили скликати крайове вчительське віче. Щоб ця політична акція була масовою (тільки тоді вона могла справити відповідне враження на урядові структури) було створено "Крайовий Виконавчий Комітет Вчительського Віча", який зайнявся його організацією. Він продовжував свою діяльність (організовував вчительські збори, закликав педагогів до участі у виборах, звертався із вимогами щодо поліпшення їх становища до представницьких органів) і після проведення вчительського віча 17 лютого 1907 р. З цією метою 2 квітня цього ж року було створено "Крайовий Виконавчий Комітет Народного Вчительства в Галичині", що складався із представників від українського товариства "Взаємна поміч" і польського "Товариства народних вчителів у Галичині". Після проведення даних заходів в 1907 р. відбулося хоч і незначне, але все ж таки підвищення заробітної платні вчителям. [14; c.50]
Завантажити реферат