На початку XX століття шкільне питання стало найголовнішим серед усіх національних справ українців. Основним завданням в освітній справі була націоналізація школи і пристосування її до потреб українського суспільства, його завдань, життя і обставин. Це виконати було неможливо не вирішивши найважливіші проблеми українських педагогів: підвищення заробітної платні, поліпшення умов праці, зміни дисциплінарного законодавства та ін. Слід сказати, що матеріальне становище вчителів Галичини було чи не найгіршим в усій Австрії. На Конгресі народних вчителів в Австрії, що відбувався 2 листопада 1907 р., депутат парламенту і народний вчитель із Буковини Спинул заявив: "На Буковині українці мають більший вплив і тому підвищення вчителям заробітної платні вже відбулося. В Галичині до цього ще далеко, бо школа в руках шляхти, яка ставиться вороже до розвитку культури серед народу і була би рада, якби українські школи спорожніли, а народ якнайдовше був без освіти". І не тільки проблема заробітної плати хвилювала вчителів, а й грубе втручання Крайової Шкільної Ради та адміністрації на місцях в роботу педагогів, суворі дисциплінарні покарання тим, які були невигідними для влади, брак підручників, шкільного приладдя, науково-методичної літератури та інші. Згуртування вчителів навколо професійних товариств відбувалося з метою вирішення саме цих проблем. Але реально покращити своє становище можна було тільки одним шляхом: добитися прийняття прогресивних законів у галузі шкільництва. Товариство "Взаємна поміч" разом із іншими вчительськими організаціями, які ставили на перший план захист фахових інтересів працювали чимало в цьому напрямку. Цілком зрозуміло що найактивніша діяльність проводилася в Галичині, так як соціальне становище педагогів вимагало цього. Однією із перших політичних акцій ВПУВ разом із польським професійним товариством було скликання 17 лютого 1907 р. загальнокрайового вчительського віча в Галичині, на яке прибуло близько 9 тисяч народних вчителів. Резолюція віча, яка була передана краєвому маршалку, вимагала прирівняти оплату праці педагогів до заробітної плати урядовців трьох найнижчих рангів. Це й стало бойовим кличем українських народних вчителів.[15]
Щоб впровадити це рішення в життя, потрібно було створити демократичний законодавчий орган, який із розумінням би підходив до вчительських проблем. Тому Крайовий виконавчий Комітет Народного вчительства в Галичині звернувся із закликом до вчителів взяти участь у парламентських виборах, щоб підтримати тих кандидатів, які симпатизують народній школі і вчительству. Результатом цього звернення стало створення повітових вчительських виборчих комітетів, які співпрацювали із виборчими комітетами демократичних партій, сприяючи перемозі тих депутатів, які беззаперечно підтримували вчительські вимоги. Ця політична акція народного вчительства мала значний успіх. Завдяки активній позиції педагогів українці мали поважне представництво у віденському парламенті (33 депутатські мандати тільки від самої Галичини). Проте за такий політичний поступ вчительство поплатилося репресіями з боку шкільної влади (дисциплінарні покарання, службові переміщення і т. і.). Але вони не стали перешкодою до участі вчителів у виборчій компанії 1911р. (завдяки їхній пропаганді зміцнилося українське парламентське представництво) та 1913 р. під час виборів до галицького сейму (було вибрано 30 депутатів українців). У статті "По виборах" в "Учительському слові" 15 липня 1913 р. було написано: "Для досягнення такої славної перемоги української ідеї вчительство зробило немало і, головним чином, народне вчительство. Воно — свідоме своїх громадянських прав та патріотичних переконань — не стало позаду інших верств". Серйозний крок вперед у цьому плані було зроблено 8 квітня 1914 року, коли "Крайовий комітет політичної організації українського вчительства" вирішив на своєму засіданні висунути ряд вчительських кандидатур до сейму і затвердив їх список. Кандидати почали об’їздити виборчі округи, але Перша світова війна перешкодила цій акції. [14; c.94]
Співпраця вчителів із політичними партіями (Українською Національно-Демократичною та Українською Радикальною) давала також свої результати: вчительські вимоги вносилися до програм політичних партій, резолюцій їх з’їздів, петицій до представників влади. Взагалі вчительство почало активізувати свою діяльність у всіх напрямках, оживило діяльність у самій організації, в просвітницько-виховній роботі і навіть у політичних партіях. Як правило об'єднувались українські народні вчителі навколо Української Національно-Демократичної партії. [18]
Діяльність народного вчительства у справі захисту своїх професійних інтересів поступово ставала відома широкій громадськості. Цей факт полегшував боротьбу вчителів за свої права ,адже вони здобували все більшу і більшу популярність серед населення і серед представників законодавчих органів теж. Про це свідчила участь депутатів сейму і парламенту у Загальних Зборах товариства за 1912 р., у З'їзді українського вчительства в Коломиї та Крайовому Всеучительському Вічі, що відбулися цього ж року. ''Прапор" у статті ''По величавій маніфестації" писав: "Величаве віче, свідком якого була столиця краю — непохитний пам'ятник збудований із надідейних поривів до праці, посвяти, жертв і важкої боротьби за існування цілої вчительської армії, що розсіяна по всіх закутках краю і несе в народ світло правди і науки." Але не зважаючи на те, що вчительськими проблемами переймалася вся демократична громадськість краю, візити делегацій, що складалися із представників учительства до галицького сейму та віденського парламенту тривалий час не приносили ніяких конкретних результатів. Представники урядових структур скаржилися на дефіцит державного бюджету, який не дозволяє підвищити вчителям заробітну платню. Проте цю найболючішу проблему українських народних вчителів та деякі інші вдалося вирішити ціною величезних зусиль.
В кінці січня 1914 р. було проведено виборчу реформу до галицького сейму. Цей історичний факт дав учительству надію, що на їх довголітні вимоги депутати нарешті звернуть увагу. 12 і 13 лютого в сеймі перебувала вчительська делегація Виконавчого Крайового Комітету із вимогою розглянути законопроект про поліпшення матеріального становища вчителів. Після їх розгляду вчительство обурилось (так як було зрозуміло, що депутати не збираються повністю задовольнити їх вимоги) і на заклик Виконавчого Крайового Комітету відправило своїх представників на з їзд. В цій акції взяло участь близько 1500 осіб. З'їзд активно запротестував проти такого стану справ і доручив Комітету опрацювати свій власний проект підвищення вчительської платні, що і було зроблено. Під впливом таких рішучих заходів вчителів сейм
25 травня 1914р. ухвалив два закони: про виплату дотацій на проїзд та про заробітну плату народним вчителям. Згідно останнього закону було скасовано найнижчу-четверту ступінь вчительської платні. Мінімальна заробітна плата народного вчительства становила 1300 крон, а не 1000 крон як було раніше. Педагогам всіх інших категорій платня теж підвищувалась. Збільшилися дотації на проживання, покращилося пенсійне забезпечення (як самим народним вчителям, так їх вдовам). Дуже важливим було скасування так званого "материнського податку" (зменшення платні під час декретної відпустки). Даний закон, який задовільняв переважну більшість народних вчителів вступив в дію 1 липня 1914 р.
Завантажити реферат