Виховання екологічної свідомості. Правові аспекти екологічного виховання

вового виховання: основні принципи екологічного за­конодавства повинні стати власними переконаннями дітей, стати нормами повсякденного життя.

Правовиховна робота з молодшими школярами на уроках природознавства має свої особливості, які зумовлені змістом навчального матеріалу. Адже у програмі немає такої теми як «Екологічне право», і вся правова інформація подається частинами, на кожному уроці, відповідно до змісту навчального ма­теріалу. Так, вивчаючи рослини, тварин, діти ознай­омлюються з видами, які потребують охорони (особ­ливо місцевими), умовами їх існування, причинами скорочення чисельності. Дізнаються про Червону книгу і самі складають Червону книгу рідного краю.

Наприклад, вчитель повідомляє дітям, що впродовж усієї історії людина спричиняла вплив на природу: спа­лювала величезні лісові масиви, полювала на тварин — мамонтів, печерних ведмедів, зубрів та ін. І тільки в ос­таннє століття люди зрозуміли, якої шкоди вони за­подіяли природі. Зрозуміли, що природу слід охороня­ти. Для того, щоб припинити винищення рослин та тварин, зберегти їх, у 1948 р. було створено Союз охо­рони природи, який брав під свій захист рідкісні види рослин та тварин. А згодом англійський зоолог Пітер Скотт запропонував створити Червону книгу.

Червона книга — це список рідкісних видів тва­рин, рослин, грибів і таких, що перебувають під за­грозою зникнення.

Молодші школярі мають зрозуміти, що і наша країна дбає про збереження рослин та тварин, тому і в нас теж є Червона книга України, куди занесено 923 види (майже 1000 рослин, тварин, грибів то ін. рідкісних організмів) У Червоній книзі всі види рослин та тварин поділено на групи, які позначені різними кольорами. Доцільно запитати учнів, що на їхню думку можуть означати ці кольори: чорний, червоний, жовтогаря­чий, жовтий, зелений. (Чорний — безнадія; черво­ний— небезпека; жовтогарячий — наближення не­безпеки; жовтий — увага; зелений — надія на відновлення). Саме кольори допоможуть учням ос­мислити матеріал та краще і швидше його запам'ята­ти, Отже, зниклі види позначено чорним кольором (біла куріпка, тарпан — дикий кінь, тур — дикий бик, соболь); зникаючі види — червоним (лосось чор­номорський, кіт лісовий, орел степовий, ховрах євро­пейський); вразливі — жовтогарячим (махаон, три­тон карпатський, лелека чорний, рись звичайна);

відновлені види — зеленим кольором (зубр).

Тут слід звернутися до Конституції України. учні повинні дізнатися, що головний закон — Конституція України зобов'язує всіх людей «не заподіювати шко­ди природі, відшкодовувати завдані ними збитки», тобто берегти природу і допомагати старшим у цій справі. Для кращого розуміння вчитель може провес­ти з класом невеличку бесіду з теми «Що означає — не заподіювати шкоди природі», в ході якої учні по­винні усвідомити, що замало просто не шкодити при­роді (не ламати гілок, не знищувати рослин, не вби­вати тварин, не смітити), необхідно брати активну участь в її охороні, допомагати старшим у цій справі, розповідати друзям про необхідність дбайливого став­лення до навколишнього природного середовища.

Учителю слід формувати в учнів початкової шко­ли поняття про природоохоронні території України, зосередити увагу на найбільших заповідниках, заказ­никах, парках, природоохоронних об'єктах рідної місцевості, ознайомити їх з історією, розташуванням, особливостями, об'єктами, що в них охороняються. Молодші школярі повинні усвідомити, навіщо не­обхідно охороняти природу, і до яких наслідків мо­же призвести нераціональна та бездумна діяльність людини. учні можуть намалювати уявну картину ба­жаного майбутнього і подумати над запитаннями:Якнеобхідно поводитися з природою, щоб зберегти її? Чи все ми для цього робимо?

Для формування правильних уявлень про дбайли­ве ставлення до грунтів, річок, озер, лісів, повітря, слід доступно ознайомити школярів зі змістом За­конів України «Про охорону навколишнього середо­вища» (1991), «Про природозаповідний фонд Ук­раїни» (1992), «Про охорону атмосферного повітря» (1992), «Про тваринний світ» (1993) та зі змістом Кодексу про надра України (1994), Лісового кодексу України (1994), Водного кодексу України (1972).

Наприклад, Закон України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» говорить нам про те, що кожна людина має право на безпечне для жит­тя навколишнє середовище. Людям необхідно говори­ти правду про його стан. Якщо якесь підприємство забруднює природу, то вони мають право на відшко­дування збитків, завданих їхньому здоров'ю.

Але згідно з 'цим законом люди мають і обов'яз­ки — берегти природу, раціонально (тобто економне, правильно) використовувати її, дотримуватися законів.

Школярі повинні усвідомлювати, що за порушен­ня екологічного законодавства завжди повинна .бути відповідальність — адміністративна чи кримінальна (штрафи, позбавлення волі тощо).

Наприклад,за забруднення річок, озер та інших водойм дорослих можуть позбавити волі терміном до 5 років. За незаконне вирубування дерев і чагарників (новорічних ялинок), знищення або пошкодження лісу внаслідок підпалу або необережного поводжен­ня з вогнем накладається штраф.

Варто врахувати, що сучасна система екологічного права не є ідеальною і постійно вдосконалюється. То­му акцентувати виховну роботу слід саме на форму­ванні правової свідомості учнів, яка формується на основі не тільки законів, а й поглядів, почуттів, пере­конань, які споконвічне були і залишаються найви­щими духовними цінностями українського народу. Наприклад, згідно з народним світоглядом людина була невід'ємною від природи. За аналогією з приро­дою навіть вік людини порівнювався з певною по­рою року (дитинство — весна, молодість — літо то­що). Символами свободи і гордовитості були і є для українців сокіл та орел, а також лебідь, чайка, зозу­ля. З особливою симпатією ставилися у народі до ле­леки, котрий приносить в оселю щастя, розорення його гнізд вважалось великим гріхом.

Отже, як бачимо, навчально-виховний процес з точки зору еколого-правової освіти та виховання по­требує вдосконалення. І велика роль у цьому нале­жить учителю, який має бути для учнів взірцем, бе­режливого ставлення до природи.