Соціал-демократична концепція держави та демократії

Соціал-демократична держава – якою вона має бути

Внутрішніми завданнями, або функціями, соціал-демократичної держави повинні стати у гуманітарній сфері — забез­печення кожній людині належних умов життя на заса­дах свободи, справедливості і солідарності; в економі­чній сфері — сприяння формуванню соціально-орієнтованої ефективної ринкової економіки; у політичній сфері — створення умов для формування і діяльності органів державної влади на засадах демократії, тобто відповідно до вільного волевиявлення більшості народу в умовах вільної діяльності різноманітних громад­ських об'єднань. Відповідно до сфер діяльності функ­ціями держави є:

гуманістична (забезпечення, охорона і захист основ­них прав людини);

екологічна (охорона природного середовища);

соціальна (охорона і відновлення здоров'я, соціальне забезпечення);

культурно-виховна (освіта, виховання, підтримка і культури, обгрунтування і пропаганда існуючого соціального устрою тощо);

господарсько-стимулююча (створення умов для роз­витку виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва);

господарсько-організаторська (програмування й організація виробництва на державних підпрпємствах, розпорядження об'єктами державної влас­ності);

науково-організаторська (організація і стимулю- . вання наукових досліджень);

створення демократичних умов, інститутів для віль­ного виявлення і врахування інтересів різних соціаль­них груп суспільства, зокрема для діяльності різноманіт­них політичних партій та інших громадських об'єднань («демократизаторська» функція);

забезпечення умов для збереження і розвитку наці­ональної самобутності народів, що проживають на території держави (національно-забезпечувальна функ­ція);

охорона і захист державно-конституційного ладу, законності та правопорядку (охоронна функція).

Серед зовнішніх функцій держав соціально-демократичної орієнтації виділяються такі:

участь у міжнародному забезпеченні і захисті прав людини;

допомога населенню інших країн (у випадку сти­хійного лиха, кризових ситуацій тощо);

участь у захисті природного середовища;

участь у міжнародному культурному співробіт­ництві;

участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції вироб­ництва і праці;

участь у розв'язанні глобальних господарських та наукових проблем (енергетичної, використання Світового океану, досліджень і освоєння космосу тощо);

організація, підтримка і розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних прин­ципів міжнародного права;

оборона країни від зовнішнього нападу, анексії;

участь у забезпеченні миру в усіх регіонах планети;

участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку (у тому числі використання військових засобів).

Схожість, аналогічність або збіг основних функцій багатьох (проте не всіх) існуючих нині держав свід­чать про зближення їхньої соціальної сутності і про втілення у сучасні міжнародні відносини нового політико-правового мислення, про посилення взаємозалеж­ності і взаємозв'язку всіх країн, про об'єктивно зумов­лену поступову консолідацію зусиль більшості народів світу у розв'язанні серйозних глобальних проблем. Так людство поступово здійснює поворот до цивілізації нового типу.

Кожна держава, як і будь-яке інше суспільне утво­рення, має бути певним чином організована, побудо­вана, сформована, так само і здійснювати владу попа повинна певними способами, методами. До них перш за все належить форма держави як спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади. Її елемен­тами є: державне правління (спосіб організації вищої державної влади); державний устрій (спосіб поділу держави па певні складові частини та розподіл влади між нею та цими частинами; державний режим (спо­сіб здійснення державної влади певними методами і способами).

Висновки

Про те, що це таке — соціал-демократія, — середньому українському громадянину відомо зовсім небагато. Соціалізм, але, щоправда, без людського обличчя ми колись бачили, “демократію” з нелюдською пикою теж бачили, а от такого кентавра, як соціал-демократи, бачити поки Бог милував. Але автор прагне нас переконати, що соціал-демократія це зовсім не страшно, оскільки від усіх політичних сил вона запозичає лише кращі ідеї, плідно синтезуючи їх на основі власної ідеї. Однієї з примітних рис сучасного соціал-демократичного руху є те, що соціал-демократи не відкрещуються від ідеології, а, навпроти, прикладають чималі зусилля для вироблення власної соціал-політичної доктрини, спираючи на досягнення філософії і наукової політології.

Сучасному Українському суспільству не вистачає саме такої зваженої і тверезої ідеології. Але чи не дивно, що за невелику кількість років Україна перетворилася з надто заідеологізованого в цілком безідейне суспільство? За цілком резонними висловленнями про необхідність вироблення суспільної ідеології криється якась подвійність. При цьому автор робить вид, що не розуміє цього. Якщо мається на увазі ідеологія в старому “ідеологічному” змісті цього слова (що сам автор активно заперечує), то її головним питанням є питання про тім, хто винуватий у злидарському існуванні народу і як його виловити і покарати. Якщо, навпаки, мова йде про ідеологію в цивілізованому змісті цього слова, то виникає інше питання — чи може така ідеологія, тобто суспільна теорія БУТИ ДІЙСНО МАСОВОЇ? Тобто чи здатний полтавський селянин відірватися від своєї худоби і приділити якусь частину свого часу вивченню спадщини Бернштейна і декларації Шредера-Блера. А чому б і ні, якщо він, цей селянин, захоче бути свідомим соціал-демократом? Таким чином, неважко зробити висновок: соціал-демократія — це такий суспільний лад, коли при владі коштують саме соціал-демократи, про що середній виборець зрештою міг догадатися із самого початку і проти чого, швидше за все, не буде заперечувати.

Список використаної літератури:

1. Політологія: курс лекцій навч. посібник / І. С. Дзюбко, В. Ф. Панібудьласка, Ю. С. Шемщученко. – К.: Вища шк., 1993

2. Політологія / за ред. акад. Української академії політичних наук, проф., д-ра іст. Наук О. І. Семківа. – Львів: Світ, 1994

С. Релей, С. Рутар Основи Політології: лекції для студентів негуманітарних вузів. – Львів: інст. Українознавства НАН України, 1997