Юридична особа

Однак слід зазначити, що такий поділ є певною мірою умов­ним, оскільки і некомерційні організації досить часто викону­ють роботи, надають послуги, отримуючи при цьому прибуток.

З цих причин при розробці проекту ЦК України відмовилися від такої класифікації і натомість відновили традиційний поділ на юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приват­ного права. Суть цієї класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю в цивільному обороті (наприклад, міністер­ства і відомства, установи соціальної сфери, культурно-освітянські заклади та інші).

І навпаки, юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах, саме з метою участі в різноманітних цивільно-правових відносинах. Цивільним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридич­них осіб приватного права. Що ж до регулювання цивільно-правових відносин за участю юридичних осіб публічного права (наприклад, коли у останніх виникає потреба укласти цивільно-пра­вовий договір оренди, купівлі-продажу, про надання різноманіт­них послуг тощо), то діє загальний принцип: публічні юридичні особи, вступаючи у цивільно-правові відносини, підпадають під режим цивільно-правового регулювання, як будь-які інші при­ватні юридичні особи, незалежно від того, що створені вони роз­порядчим способом на підставі рішення державних органів та органів місцевого самоврядування і в цілому функціонують для здійснення завдань публічного характеру. Таким чином, забезпе­чується єдність регулювання цивільно-правових відносин, неза­лежно від того, хто є їх учасниками. Водночас порядок утворення юридичних осіб публічного права регулюється не актами цивіль­ного законодавства, а нормами публічного права.

Чинне законодавство України також визначає для юридич­них осіб, що діють в цивільному обороті, організаційно-правову форму: підприємства, господарські товариства, кооперативи. Цей перелік, на відміну від ЦК Російської Федерації та інших країн СНД, не є в Україні вичерпним. Питання про організаційно-правову форму окремих юридичних питань вирішується в різних нормативних актах.

Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» (ст.1) підприємство — це самостійний господарюючий статут­ний суб’єкт, який має права юридичної особи і здійснює ви­робничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в устано­вах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство — також товарний знак. Отже, на відміну від бюджетних установ, які функціонують головним чином за ра­хунок бюджетних асигнувань, підприємства одержують дохо­ди від своєї виробничо-господарської діяльності і покривають цими доходами свої витрати, тобто виступають в обороті як відокремлені товаровиробники. Правда, в разі збиткової діяль­ності підприємства держава може надати йому дотацію, інші пільги, якщо вона визнає продукцію цього підприємства суспільно необхідною. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Як юридична особа підприємство має своє майно, яке складають основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у само­стійному балансі підприємства. Здійснюючи господарську діяльність, вступаючи в різноманітні угоди щодо свого майна з іншими особами, підприємство набуває цивільних прав і виконує обов’язки, несе майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями, тобто діє як суб’єкт цивільних правовідно­син — юридична особа.

Залежно від форм власності, встановлених Законом «Про власність», можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, засноване на приватній власності фізичної особи і виключно її праці;

- сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України — членів однієї сім’ї, що проживають разом;

- приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили;

- колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської або релігійної організації;

- державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

- державне підприємство, засноване на загальнодержавній власності;

- спільне підприємство, засноване на базі об’єднання майна різних власників (змішана форма власності). Серед засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи і громадя­ни України, інших держав;

- підприємство, засноване на власності юридичних осіб і гро­мадян інших держав. Створення таких підприємств регулюється окремим законодавством України.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства та чисельності його працівників (незалежно від форм власності), воно може бути віднесено до категорії малих підприємств. Зок­рема, до малих підприємств відносяться заново створювані і діючі підприємства: у промисловості та будівництві — з чисельністю працюючих до 200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери — з чисельністю працюючих до 50 чоловік; у науці та науковому обслуговуванні — до 100 чоловік; в галузях невиробничої сфери — до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік.

Перехід до ринкової економіки обумовив появу нових органі­заційно-правових форм, покликаних забезпечити поєднання майнових та інших інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері підприємницької діяльності. Саме для цього створюються численні господарські товариства, до яких відносяться такі юри­дичні особи, які створені шляхом об’єднання на підставі дого­вору майна (або майна і підприємницької діяльності) фізичних та юридичних осіб з метою одержання прибутку. Відповідно до ст. І Закону України про господарські товариства в Україні мо­жуть створюватися акціонерні товариства, товариства з обмеже­ною та додатковою відповідальністю, повні та командитні това­риства.

Особи, які утворюють господарські товариства, називаються їх засновниками. Підприємства, організації та установи, які ста­ли учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи (ст.3 Закону).

Господарські товариства можна поділити на дві групи: об’єднан­ня капіталів та об’єднання осіб. До першої групи відносяться такі товариства, які при їх створенні передбачають об’єднання майна засновників та учасників, і необов’язково — особистої участі (тобто підприємницької діяльності). До другої групи на­лежать товариства, в яких їх засновники беруть участь не тільки майновими внесками, але й безпосередньо особистою участю.

Засновники і учасники господарських товариств (ст.10 Закону) мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);