Основні риси законодавства (середина 1960-х — середина 1980-х pp.)

Право, як відомо, відображає і закріплює особливі риси суспі­льного ладу того чи іншого державного утворення, певного періоду його розвитку. Закони та інші нормативні акти тою чи іншою мірою висвітлюють відповідні процеси, що відбуваються в економічній, політичній і суспільній сферах СРСР і УРСР протягом періоду, що розглядається. У них явно простежуються суперечливі процеси в розвитку радянського суспільства, керівна роль КПРС, жорсткий централізм, адміністративно-командний стиль управління суспіль­ством.

Законодавство ґрунтувалося на принципах пріоритету всього державного над особистістю, суть яких: держава — усе, особистість ніщо. Безправ'я громадянина, його правова беззахисність — найха­рактерніші особливості радянського законодавства.

Не дивлячись на те, що Законом СРСР "Про віднесення до відання союзних республік законодавства про устрій судів союзних республік, прийняття цивільного, кримінального і процесуального кодексів", прийнятим Верховною Радою СРСР 11 лютого 1957 p., були чітко визначені повноваження Союзу РСР у законодавчій сфері, в подальшому законодавство УРСР та інших союзних респу­блік розвивалось, в основному, під безпосереднім впливом загаль­носоюзних нормативних актів. Причому при прийнятті загальносо­юзних законів законодавцям союзних республік прямо наказува­лось вносити відповідні зміни і доповнення у відповідне законодавство республіки. Це свідчить про переважання нейтраліс­тських установок в законотворчості, які суттєво обмежували права союзних республік в законотворчій сфері. А якщо до цього додати, що на території республік безпосередньо діяли численні загально­союзні закони та інші нормативні акти в усіх галузях права, то від прав союзних республік в законотворчій діяльності майже нічого не залишалося.

У період, що розглядається, тривала розпочата ще наприкінці 50-х років кодифікація радянського законодавства на союзному і республіканському рівнях у цілому ряді галузей права. При загаль­ному упорядкуванні радянського законодавства були розроблені та видані: Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік, республіканські кодекси відповідно до загальносоюзного законода­вства, хронологічні зібрання законодавства; систематичні зібрання чинного законодавства республік.

Результатом удосконалення законодавства в країні стало ви­дання Зводу законів СРСР і зводів законів радянських республік.

В Україні видання Зводу законів УРСР здійснювалось на підставі постанови ЦК Компартії України, Президії Верховної Ради УРСР і Ради Міністрів УРСР від 28 вересня 1976 р. "Про підготовку та видання Зводу законів Української РСР", від 4 серпня 1978 p. "Питання Зводу законів Української РСР" та постанови Президії Верховної Ради УРСР і Ради Міністрів УРСР від 5 вересня 1983 p. "Про план підготовки законодавчих актів Української РСР і поста­нов Уряду Української РСР на 1983—1985 роки". Поставлені в зазначених документах завдання по удосконаленню законодавства, того кодифікації, створенню укрупнених актів і актів, які б запов­нювали прогалини в чинному законодавстві УРСР, по визначенню кола нормативних актів, вміщених до Зводу, строків і послідовності підготовки та видання його розділів були головними орієнтирами при створенні Зводу законів УРСР. Звід законів УРСР був виданий як офіційне видання Президії Верховної Ради УРСР. Це означало, що він є таким же джерелом офіційного опублікування законодав­ства, як, наприклад, "Відомості Верховної Ради УРСР" і "Зібрання постанов уряду УРСР", і що на нього можна посилатися при вирішенні справ у державних органах. Звід законів УРСР будувався як зібрання актів. Проте він значно відрізнявся від інших зібрань і збірників чинного законодавства, в тому числі й від систематичного і хронологічного зібрань, виданих Міністерством юстиції УРСР Згадані збірники були результатом суто систематизаційної роботи, інкорпорації законодавства. Але їх видання, яке, по суті, відіграло роль "інвентаризації" нормативних актів, стало важливим кроком до вищої стадії систематизації законодавства — підготовки і видан­ня Зводу законів УРСР.

Адміністративне законодавство регулювало суспільні відносини в галузі державного управління. В період, що розглядається, здійс­нювалось видання законів та інших нормативних актів з окремих галузей і сфер управлінських відносин, а також актів, які визначали структуру і управлінську діяльність окремих категорій органів державного управління. Серед цих актів слід назвати Загальне поло­ження про міністерства Союзу РСР (1967 p.) і Положення про окремі міністерства та відомства, де містились адміністративно-правові норми. Такі ж норми містилися і в новому законодавстві про місцеві Ради, що визначено організацію виконавчих і розпоря­дчих органів Рад. Досить багато норм адміністративного права містили законодавства про охорону здоров'я, народну освіту, земе­льний, лісний, водний кодекси УРСР, а також Статут залізниць СРСР від 6 квітня 1964 p Ветеринарний статут СРСР від 22 грудня 1967 p., Повітряний кодекс СРСР від 26 грудня 1961 p., Митний кодекс СРСР від 5 травня 1964 p., Кодекс торгового мореплавства СРСР від 17 вересня 1968 p. Норми адміністративного права скла­дали основний зміст перелічених актів, навколо яких об'єдналися норми цивільного, трудового, фінансового та інших галузей права

Адміністративне законодавство передбачало адміністративну відповідальність за порушення законодавства про охорону грунту, надр, водних ресурсів, рибних запасів; лісів і лісонасаджень, тва­ринного світу, рослин, пам'яток природи, курортних місцевостей, атмосферного повітря. Адміністративну відповідальність було вста­новлено також за порушення законодавства про працю, правил про охорону праці та техніку безпеки, за ухилення від суспільне корис­ної праці та антисуспільний паразитичний спосіб життя, за марно­тратне витрачання електричної та теплової енергії, за потраву посі­вів у колгоспах і радгоспах, за порушення законодавства про боро­тьбу з бур'янами, за порушення правил користування засобами транспорту (автомобільного, водного), за незаконне виготовлення і використання радіопередавального обладнання, за порушення пра­вил охорони кабельних і повітряних ліній далекого зв'язку та радіорелейних споруд, за порушення правил торгівлі, за дрібну спекуляцію, за порушення правил забудови, зберігання і тримання в неналежному стані житлового фонду, будинків і споруд, за пору­шення санітарних правил, за крадіжку і псування бібліотечних книжок, за дрібне хуліганство, за злісну непокору законним розпо­рядженням або вимогам працівників міліції та народних дружинни­ків при виконанні ними своїх обов'язків по охороні громадського порядку, за порушення правил пожежної безпеки, правил військо­вого обліку, за порушення громадського порядку та ін. З метою упорядкування законодавства про адміністративну відповідальність ІЗ жовтня 1980 p. вперше в історії радянського права були прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміні­стративні правопорушення, які стали базою для кодифікації всього законодавства про адміністративну відповідальність. В них були сформульовані положення про адміністративну відповідальність, визначено коло органів і осіб, уповноважених накладати адмініст­ративні стягнення, порядок розгляду і вирішення адміністративних справ. Вперше в радянському законодавстві давалося визначення адміністративного правопорушення (проступку), яким визнавалась протиправна, винна (навмисна або необережна) дія (бездіяльність), що посягає на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права і свободи громадян або встановлений порядок управління, за яку законодавством передбачалась адміністративна відповідальність. Як загальне правило, встановлювалось, що адмі­ністративній відповідальності підлягають особи, яким до моменту вчинення правопорушення виповнилось 16 років. При цьому збері­гався принцип, згідно з яким до осіб у віці від 16 до 18 років застосовувалися, як правило, міри впливу, передбачені республі­канськими положеннями про комісії у справах неповнолітніх. Ос­нови закріплювали і уточнювали систему адміністративних стяг­нень (попередження, штраф та ін.), що склалася. Конфіскація, позбавлення прав водія і прав полювання, виправні роботи могли встановлюватися лише законодавчими актами СРСР і союзних республік, а адміністративний арешт — тільки законодавством Со­юзу РСР. В Основах закріплювалося положення, згідно з яким ніхто не міг бути підданий примусовому впливу у зв'язку з адміністрати­вним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встано­влених законодавством. В Україні на базі Основ був розроблений і 7 грудня 1984 p. прийнятий Кодекс УРСР про адміністративні правопорушення.